Реферат: Антропогенні дії на біологічні співтовариства

1. Суспільні стосунки по раціональному використанню природних ресурсів. Дана група, окрім власне стосунків по природокористуванню включає також регулювання стосунків власності на природні ресурси. Деякі дослідники пропонують розмежувати вказані групи суспільних стосунків, мотивуючи це тим, що в контексті стосунків власності на природні ресурси в екологічному праві вирішуються суспільно значимі проблеми володіння природними багатствами і розпорядження ними. Дійсно, з врахуванням специфіки об'єктів власності (ними є природні ресурси –– земля, надра, водні і лісові об'єкти і так далі), в стосунках, регульованих екологічним правом, домінує державна, а не приватна власність на природні ресурси. Держава, володіючи правом власності, надає природні ресурси або їх частини в постійне або тимчасове користування фізичним і юридичним особам. З другого боку відношення власності, так само як і стосунки природокористування включають такий елемент як раціональне і ефективне використання природних ресурсів. Відмінність між ними полягає лише в тому, Що стосунки власності включають володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, а відношення по природокористуванню лише володіння і користування природними ресурсами. Звідси витікає, що розмежування цих двох груп суспільних стосунків не має під собою досить обґрунтованої аргументації.

2. Правовідношення в області охорони природного довкілля пов'язані в першу чергу з наявністю хімічної, фізичної, біологічної і радіаційної дії на природні об'єкти. Як такі об'єкти можна виділити:

- природні ресурси (земля, надра, водні і лісові об'єкти, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря);

- природні комплекси і ландшафти (території і об'єкти природно-заповідного фонду);

- екосистеми (виняткова (морська) економічна зона, континентальний шельф);

- природно-антропогенні комплекси (курортні, лікувально-оздоровчі і рекреаційні зони).

3. Особливим об'єктом охорони є людина і його особливість полягає в тому, що він сам є безпосередньою дійовою особою, що бере активну участь в процесі трансформації довкілля і несе пряму відповідальність за її можливу деградацію. Висновок про те, що людина, його здоров'я і майнові інтереси є самостійним об'єктом правового регулювання, дозволяє виділити правовідношення по забезпеченню екологічної безпеки людини в окрему групу регульованих екологічним правом суспільних стосунків.

У вказану категорію включаються відношення по охороні життя і здоров'я людини, як від небезпечної антропогенної дії, так і від негативного впливу стихійних сил природи і природних явищ, а також відношення по захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Від предмету будь-якої науки слід відрізняти її метод. Якщо предмет відображає, що вивчає дана наука, то її метод вказує на те, як і яким способом досліджує круг, регульованих нею суспільних стосунків. Метод правового регулювання –– це спосіб правової дії на поведінку учасників суспільних стосунків з боку держави.

Метод екологічного права є сукупністю прийомів і способів, за допомогою яких держава здійснює ефективне регулювання правовідносин по раціональному і ефективному використанню природних ресурсів, охороні природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки людини.

Також як і іншим галузям права, галузі екологічного права властиві дві групи методів. По-перше, це загальнонаукові методи, які є засадничими для всіх галузей загальнолюдського знання і, по-друге, частнонаукові методи, що відображають характерні особливості кожної окремо взятої науки.

Загальнонауковими методами, стосовно галузі екологічного права є:

- аналіз –– виявляє структуру екологічного права, фіксує його основні елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними;

- синтез –– використовується для узагальнення тих даних, які отримані в результаті аналізу різних властивостей і ознак явищ, що вивчаються. Синтезуючи аналітичні дані окремих елементів екологічного права, ми отримуємо уявлення про екологічне право в цілому;

- індукція –– полягає в початковому пізнанні окремих сторін або властивостей екологічного права, на основі яких потім даються узагальнення різного рівня. Наприклад, вивчивши окремі права громадян у сфері екології, ми отримуємо загальне уявлення про систему вказаних прав;

- дедукція –– за допомогою логічних висновків від загальних думок до частним пізнаються загальні закономірності екологічного права. Потім, поступово розчленовувавши їх на окремі групи, їм дається наукова оцінка. Наприклад, досліджуючи в цілому таку групу правовідносин, як природокористування, з неї виділяються і досліджуються окремі підгрупи стосунків, зв'язаних з використанням конкретних природних ресурсів і так далі

До частнонауковим методів науки екологічного права слід віднести:

- адміністративно-правовий або авторитарний метод, суть якого полягає у встановленні розпорядження, дозволу, заборони, в забезпеченні державного примусу до належної поведінки. Таким чином, особливістю даного методу є наявність підлеглого положення сторін в еколого-правовому відношенні. Прикладом адміністративно-правового методу можуть служити дії держави по встановленню допустимих викидів в довкілля, які повинні неухильно дотримуватися підприємствами-забрудниками, видачі цим підприємствам спеціальних ліцензій на такі викиди і др.;

- цивільно-правовий метод регулювання –– учасники вказаного правовідношення зазвичай виступають як рівноправні суб'єкти, незалежні один від одного. За допомогою угоди, що укладається між ними, вони самі визначають свої права і обов'язки, які проте повинні знаходиться в рамках закону.

Під системою екологічного права слід розуміти сукупність елементів, складових дану галузь (підгалузі, інститути, норми), регулюючих відношення в області раціонального використання природних ресурсів, охорони природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.

2.2. Джерела екологічного права

Під джерелами екологічного права слід розуміти нормативно-правові акти, що містять норми, регулюючі стосунки в області раціонального і ефективного використання природних ресурсів, охорону природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.

У наукових кругах проходить досить жвава дискусія, що стосується проблеми класифікації джерел екологічного права. Деякі пропонують класифікувати джерела екологічного права за загальнотеоретичним принципом, тобто розподілити їх по наступних категоріях: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, міжнародний договір, юридична доктрина і так далі

Аналізуючи і узагальнюючи всі дослідження, здійснювані в даному напрямі, автором пропонується наступна класифікація джерел екологічного права.

1. По юридичній силі: закони і підзаконні акти.

Закон є нормативно-правовим актом, що приймається найвищим показним органом державної влади. Як приклад можна привести Закон України «Об охороні природного довкілля».

Підзаконними актами є всі інші нормативно-правові документи, що приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів і органами виконавчої влади, міністерствами, відомствами і органами місцевої самоврядності.

2. По предмету правового регулювання: загальні і спеціальні.

Характеризуючи загальні джерела екологічного права слід зазначити, що предмет їх регулювання охоплює не лише еколого-правові стосунки, але також і інші, безпосередньо або побічно пов'язані з ними стосунки. Таким нормативним актом є, наприклад, Конституція України.