Реферат: Арабо-мусульманський культурний регіон

У XVI столітті більшість країн Арабського Сходу було захоплено Османською Туреччиною, панування якої пізніше змінилося гнітом західноєвропейських колонізаторів, що гальмували розвиток національної культури й мистецтва. Однак і в пору занепаду, коли іноземні загарбники насаджували в архітектурі й образотворчому мистецтві форми, далекі народам Арабського Сходу, то це не призводило до загибелі національної художньої творчості. Вона жила в здобутках арабських селян і ремісників, що, незважаючи на бідність і тяжкі умови життя, прагнули у візерунках на одягах і предметах народного начиння втілити свої представлення про прекрасне.

Розглянемо більш докладно культуру арабських країн на прикладі мистецтва середньовічного Єгипту.

Мистецтво середньовічного Єгипту

Історія середньовічного мистецтва Єгипту починається коптським періодом. Мистецтво коптів – єгиптян, що сповідають християнство, – розвивалося в IV-VII століттях н.е., у період, коли Єгипет входив до складу Візантійської імперії. Від цього часу збереглися васильки в Білому й Червоному монастирях на краю Лівійської пустелі і численні купольні гробниці.

З розвитком архітектури був зв'язаний розквіт скульптурного візерунка і настінних розписів, виконаних на релігійні сюжети. Великою своєрідністю відрізнялися твори прикладного мистецтва: різьблення по кісті й дереву й особливо тканини.

У мистецтві коптів знайшло вираження загальне для всіх областей Візантії прагнення підкорити пізні античні художні традиції вимогам нової середньовічної релігійної ідеології. З іншого боку, у ньому виявилися сильні і чисто місцеві риси, що йшли своїми коренями в давньоєгипетську культуру. Боротьба цих тенденцій визначила своєрідність коптського мистецтва, що виробили свою специфічну художню мову і високий підйом підготував, що ґрунт для, і розквіту мистецтва Єгипту в епоху зрілого середньовіччя.

У середині VII століття Єгипет увійшов до складу арабського халіфату, але вже в IX столітті він фактично був самостійною феодальною державою. Із середини Х століття, ставши центром могутньої держави Фатимідів, Єгипет почав грати особливу роль у середньовічній історії Близького Сходу. У XI-XII століттях він вів велику торгівлю з Візантією та Західною Європою; у руках єгиптян виявилася також транзитна торгівля Середземномор'я із країнами Індійського океану.

Пізніше, у XIII столітті, після руйнування Багдада монголами, головне місто Єгипту – Каїр – претендувало на роль загальної мусульманської столиці. Однак ще важливіше було те, що Каїр став осередком культури, одним з найбільших центрів розвитку науки й мистецтва арабського світу.

Поряд із точними науками в Каїрі процвітало вивчення історії; у XIV столітті з Тунісу в Єгипет переїхав Ібн Халдун, якого називають першим у світі соціологом; у Каїрі писали свої праці і великого історика середньовіччя Ахмед Макрізі. Середньовічний Єгипет дав світу чудові літературні твори: цикл арабських лицарських романів і остаточну редакцію народних казок «Тисяча й одна ніч».

Архітектура

Кращі пам'ятники середньовічної архітектури Єгипту збереглися в Каїрі. Місто прожило велику історію. У 641 році арабський полководець Амр Ібн Аль-Ас заснував Фустат, руїни якого знаходяться на південній окраїні сучасного Каїра. Відповідно до легенди, першою на місці Фустату була споруджена мечеть. Невелика будівля уже в 673 році була розширена збільшенням колонади й двору. Незважаючи на пізніші переробки й ремонти, мечеть Амра заслужено вважається однієї із самих старих арабських колонних мечетей, що зберегли велич і простоту, властиві ранньоарабській монументальній архітектурі. У великому залі мечеті більш ста мармурових колон, увінчаних різьбленими коринфськими капітелями, що підтримують високі напівкруглі арки. Красива перспектива колон, що йдуть вдалину, і арок змушує відчути грандіозність просторості зали.

Надзвичайно яскраво втілена велич раннього арабського зодчества в архітектурі. Прекрасно зберегла свій первісний вигляд велика мечеть Ібн Тулуна, побудована в 876-879 роках у резиденції цього першого серед незалежних від Багдадського халіфату правителя середньовічного Єгипту. Величезний квадратний двір площею майже в гектар (92х92м), оточений стрілчастою аркатурою, що має, на відміну від мечеті Амра, як опори не круглі колони, а прямокутні стовпи-пілони із тричетвертними колонками на кутах. Широкі проходи між стовпами поєднують зал перед міхрабом і обходи із трьох інших сторін двору в єдине просторове ціле. У мечеті легко вміщуються тисячі мусульман, що моляться. У ритмі стовпів і арок, що охоплюють двір по периметру, виражена сувора тектоніка архітектури мечеті, який підлеглі і декоративні мотиви.

Архівольти великих і малих арок, капітелі стовпів і карнизи прикрашені різьбленими по стукоті стилізованим рослинним візерунком. Софіти великих арок мають більш складні орнаментальні композиції, йдуть декоративні деталі, прикрашаючи і гармонійно виділяючи основні площини й лінії будівлі, своїм розміщенням підкреслюють тектоніку цілого. Таким чином, візерунок і архітектурні елементи, із яких складається вигляд будівлі, перейняті єдиним орнаментальним ритмом. Цікаво відзначити, що стрілчастий профіль великих і малих арок мечеті як би повторюється в загострених вигинах стебла, що утворить основу безупинного орнаменту, що йде по абрисі арок і по пілонах.

Зовні мечеть Ібн Кожуха має характерні для ранньосередньовічних монументальних споруджень Близької Схід риси суворої фортечної архітектури. Традиції фортечного зодчества, а може бути, і реальна потреба у випадку нападу на місто перетворювати мечеть в оплот захисту викликали своєрідний прийом оточення культового будинку зовнішньою стіною, що створювала навколо мечеті вільний, нічим не забудований широкий обхід. Усе-таки монументальна гладь зовнішніх стін мечеті Ібн Тулуна не позбавлена декоративної обробки: верхню частину стін розчленовує своєрідний фриз із стрілчастих вікон і арок, контрастно виділених світлотінню; крім того, ажурний парапет увінчує стіни. Близьке по характеру оформлення вікнами й арками було зроблено в IX столітті і на фасадах мечеті Амра. Таким чином, як і в Самаррі, у ранніх каїрських будівлях помітна художня переробка найдавніших прийомів монументального фортечного зодчества.

В архітектурному вигляді мечеті важливу роль грає мінарет, що піднімається поруч із будинком, між подвійними стінами. Дослідники вважають, що спочатку він мав вид східчастої круглої вежі, зовні який спіраллю йшли сходи. Своїм розташуванням і формою мінарет сильно нагадує Мальвію великої мечеті в Самаррі. Як і там, спрямоване нагору тіло Мінарету було протиставлено горизонтально розтягнутій аркатурі двору. Про те, що поряд із місцевими художніми традиціями при спорудженні мечеті відігравали відому роль і месопотамські будівельні прийоми, свідчить також застосування цегельної кладки, не властивої зодчеству Єгипту.

У 1926 році в центрі двору мечеті був споруджений купольний павільйон над басейном для обмивання і, очевидно, одночасно нижню частину мінарету уклали в кубічної форми вежу.

До середини IX століття відноситься найбільш ранній з пам'ятників цивільної архітектури, що дійшли до нашого часу середньовічного Єгипту – Нілометр, побудований на острові Роду біля Фустату. Споруда представляє собою глибокий колодязь із високою колоною посередині, по якій вимірявся рівень води в Нілу. Стіни колодязя викладені каменем, прикрашені декоративними нішами і фризами з куфічними написами.

Образотворче мистецтво

Дослідження, проведені за останні кілька десятиліть, свідчать про розвиток у середньовічному Єгипті монументального живопису, а також мініатюри, особливо в XI-XII сторіччях. У каїрському Музеї ісламського мистецтва зберігається знайдений при розкопках 1932 року чудовий стінний розпис із зображенням людських фігур у великих стрілчастих обрамленнях. В одній з таких ніш розташована фігура сидячого чоловіка в строкатому халаті, із тюрбаном на голові і кубком у правій руці. Його округле обличчя не позбавлене живої виразності. Живопис виконаний у площинній манері, у світлих тонах; контури фігури позначені широкою вільною лінією.

Значне число мініатюр, що відносяться до фатимідської епохи, зібрано в Музеї ісламського мистецтва й у приватних зборах Каїра. Ці мініатюри мають яскраво виражену своєрідність, що дозволяє говорити про існування в Єгипті в цей період цілком самостійної школи мініатюр – однієї з найбільш ранніх в історії середньовічного мистецтва Близького Сходу.

Прикладне мистецтво Єгипту здавна відрізнялося високою художньою досконалістю й розмаїтістю видів. Особливо виділялися багато орнаментовані лляні і шовкові тканини, вироби з гірського кришталю, скла й металу.

Художнє ткацтво має в Єгипті древні традиції. Головні центри середньовічного текстильного виробництва – Олександрія, Даміетта, Тінніс – були знамениті своїми виробами ще в римський і візантійський час. Художні традиції коптських тканин III-IV століть продовжують жити з деякими змінами в єгипетському текстилі аж до кінця фатимідського часу. Це і не дивно: розкішні тканини в майстерних халіфів як і раніше вироблялися в значній частині руками майстрів-коптів.

Для тканин кінця VIII-IX століть характерний простий, строгий візерунок, що складається звичайно з нешироких смуг, заповнених куфічними написами, що містять благі побажання і нерідко ім'я правлячого халіфа чи простим геометричним орнаментом. При цьому велика частина тла тканини залишалася вільною.

У тканинах фатимідського часу (X–XII століття) відроджується все багатство технічних і художніх прийомів коптського ткацтва, переломлених, однак, у дусі вимог нової епохи: зникають настільки розповсюджені в коптському текстилі мальовничо виконані композиції й окремі фігури на міфологічні сюжети. Зображення різних птахів і тварин здобувають стилізовано-орнаментальний характер. Велику роль у художньому ладі декору грає поліхромія.

Уже в ранньофатимідських тканинах рубежу Х-ХI століть з повною ясністю виявляються характерні для цього періоду прийоми композиції декору й орнаментації. Так, на одній із шовкових тканин вузькі смуги з куфічними написами (чорно-білі букви на кармінно-червоному тлі) виділяють широку смугу, прикрашену овальними медальйонами зі стилізованими зображеннями орла в середині і чотирьох качок по сторонах. Розцвічення деталей змінюється в кожному медальйоні: поле одного з них червоне з тонкою зеленою облямівкою, фігури птахів сині чи світло-блакитні на жовтому тлі; усередині фігури орла – обведений чорним контуром червоний щит із білим малюнком. В іншому медальйоні тло зелений з червоною облямівкою, качки червоні на білому тлі, орел жовтий на червоному тлі зі світло-блакитним внутрішнім малюнком на чорному щиті. Таке чергування кольорів при дрібномасштабному візерунку підсилює враження розмаїтості орнаменту і створює багату й тонку гру колірних плям. Для тканин цього часу характерні також смуги з куфічними написами по краях і зображеннями звірів і птахів (зайців, собак, качок) у середній смузі.

У художньому текстилі більш пізнього часу (XII століття) спостерігаються відомі зміни: напису замість кутастої куфи виповнюються округлим почерком насх, малюнок робиться більш схематичним, улюбленим стає золоте тло. У цей час дуже поширені широкі декоративні смуги, де між вузьких кайм із стилізованим буквеним орнаментом розташовані овальні чи ромбовидні медальйони, у яких чергуються зображення тварин і птахів. У розцвіченні цих тканин домінує м'який жовто-золотий колір візерунка на кармінно-червоному тлі. Смуги з написами нерідко розділені тонкими ясно-синіми лініями. Орнаментальні смуги, значно більш широкі, чим у виробах попереднього періоду, розташовуються близько друг до друга, залишаючи мало вільного тла.

Поряд з візерунковими лляними й шовковими тканинами в єгипетському текстилі були дуже поширені різні види вишивок. Прикрашались також дорогоцінними, затканими важкими золотими й срібними нитками тканини з дуже тонкою основою, на якій рельєфно виступали пишні візерунки. З XIII-XIV століть у єгипетському художньому текстилі переважають тканини, суцільно покриті вузькими різнобарвними смугами із дрібним геометричним візерунком, утвореним сполученнями різних зірок, трикутників і інших фігур.

У візерунку різьблення по дереву поряд із розвитком нових декоративних тенденцій досить міцно трималися старі місцеві традиції і технічні прийоми. Про це свідчить, зокрема, поширення фігурних зображень на багатьох різьблених панелях і дошках.

Одним з видатних зразків ранньофатимідського різьбленого дерева є іконостас церкви Варвари в Каїрі; хоча це, безсумнівно, робота коптського майстра, вона виявляє всі характерні для цього часу риси й мотиви. Панелі іконостаса прикрашені арабесковими завитками, у які укомпоновані зображення птахів, тварин і чудово виконані мисливські і жанрові сцени. Усі ці сюжетні зображення трактовані чисто декоративно, а фігури тварин і птахів часто поміщені в симетричній, геральдичній композиції.

Іншим цікавим прикладом є кілька панелей, що знаходяться в Музеї Вікторії й Альберта в Лондоні. Композиція їхнього візерунка у загальному однакова, складається з округлих переплетень квітучих стебел, трактованих у дусі арабески; міняються лише центральні зображення: у ряді випадків це стоячі друг перед іншому в геральдичній позі фігури птахів і тварин, на одній панелі зображений сидячий музикант. Завдяки значному поглибленню тла створюється дуже багата й контрастна гра світлотіні, що чітко виявляє малюнок. Подібними ж рисами відрізняються і панелі з зображеннями кінських голів (Музей ісламського мистецтва, Каїр; Музей Метрополітен, Нью-Йорк), де глибоко обране тло ще сильніше підкреслює контури візерунка. На деяких панелях зустрічається різьблення в декілька планів.

Видатні зразки художнього різьблення по дереву, що прикрашали інколи Малий, Західний, палац, фатимідських халіфів (був закінчений між 1058 і 1065 роками), виявлені в комплексі марі-стану султана Калауна, де ці різьблені дошки були вдруге використані в XIII столітті. Спочатку вони складали фриз, прикрашений численними зображеннями мисливців, музикантів, танцівниць, торговців із верблюдами, звірів і птахів. Усі ці зображення розміщені на тлі рослинних утеч, даних більш низьким рельєфом, чим фігури. Малюнок тут вільніший і живіший, чим у ранніх пам'ятниках, але значно менш деталізований.

У різьбленому дереві XII століття фігурні зображення здобувають усе більш узагальнене, силуетне трактування, що порівняно рідко зустрічалося в здобутках Х-ХІ століть; саме виконання їх стає менш ретельним. Зате удосконалюється й збагачується орнаментальне різьблення. Видатним пам'ятником цього часу є міхраб мечеті Сайїди Нафіси, виконаний між 1138 і 1145 роками (Музей ісламського мистецтва, Каїр). Його візерунок складається із прекрасно виконаних арабесок і плетив виноградних лоз у сполученні з геометричними смугами, що утворюють багатокутники. Іншим прикладом служить дерев'яний різьблений надгробок аль Хусайні середини XII століття, уся поверхня якого покрита арабескою, що складається з геометричних полігональних візерунків і рослинних мотивів.