Реферат: Біографія Лесі Українки
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою "зброю іскристу". Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс "Слово, чому ти не твердая криця".
В своїй ранній поезії "Співець" Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку - служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко - такі роздуми і почуття пронизують вірш "Мій шлях".
Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись ву гурті.
Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:
Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!
В поезії "У чорную хмару зібралася туга моя ..." авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила - від невимовної туги до гіркого ридання, - не зломили її, "до землі не прибили", а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби:
... Я вийду сама проти бурі
І стану, - поміряєм силу!
Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші "Поет підчас облоги", подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.
Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів: італійський поетДанте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.
Зокрема у вірші "На столітній ювілей української літератури", присвяченому І.Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:
Ніхто Їх не брав під свою оборону,
Ніхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм уділяти хвали,
Чоло не вінчали лавровії віти.
Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,
Страждали співці в самоті.
Та будучи вірною девізові: "Тільки в боротьбі життя і щастя", - Леся Українка слідом за Т.Шевченком і М.Некрасовим, разом з Ї.Франком і ГІ. Грабовським проголосила: "Не поет, хто забуває про страшні народні рани..."
Звернімося ще до одного вірша - "Зоря поезії", в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.
Вона мала право сказати про свою поезію: "Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне". Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.
Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі.
І так заридати, щоб зорі почули,