Реферат: Брест-літовський договір

Програма радянських соціалістів була абстрактна: революція. Програма Леніна була конкретна: революція в Росії і власний прихід до влади. Як людина, підлеглий власної мети, він приймав все те, що сприяло його програмі, і відкидав, що заважало. Якщо Четверний союз пропонував допомогу, то постільки, поскільки ця допомога сприяла приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята. Якщо ця допомога могла виявлятися на умовах проголошення Леніном певної політичної платформи, то постільки, поскільки ця платформа сприяла досягненню основної мети: приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята і оголошена. Німців цікавив сепаратний мир з Росією? Ленін зробив гасло негайного підписання миру і припинення війни основним пунктом його програми. Німці хотіли розпаду Російської імперії? Ленін підтримав революційне гасло самовизначення народів, що допускало фактичний розпад Російської імперії.

Потрібно віддати належне Леніну. Він виконав дане уряду обіцянка в перший годинник приходу до влади: 26 жовтня па з'їзді Рад він зачитав відомий декрет про світ. Для Антанти тому роль Німеччини в жовтневому перевороті була очевидна. Вже 27 жовтня (9 листопада) лондонські газети, та і самі німці не могли довго зберігати мовчання, заявляючи, що російська революція не випадковий успіх, а природний результат німецької політики. 9(22) листопада, виконуючи ще один пункт угоди між більшовиками і Німеччиною, Троцький, як нарком закордонних справ, заявив про наміри радянського уряду опублікувати секретні дипломатичні документи. Теоретично публікація таємних договорів завдавала збитку як центральним державам, так і Антанті. Але оскільки секретні договори, що мали відношення до першої світової війни, були, природно, поміщені Росією з союзниками Францією і Англією, а не з Центральними державами, останні залишалися у виграші. 14(27) листопада німецьке Верховне командування дала своя згода на ведення офіційних переговорів про світ з представниками радянської влади. Початок переговорів був призначений на 19 листопада (2 грудня), причому в заяві від 15(28) листопада радянський уряд вказав, що у разі відмови Франції, Великобританії, Італії, США, Бельгії, Сербії, Румунії, Японії і Китаю приєднатися до переговорів “ми вестимемо переговори з німцями одни”,т.е. заявило про підписання сепаратного миру з країнами Четверного блоку. 20 листопада (3 грудня) російська делегація (28 чоловік) прибула в Брест-літовськ,где поміщалися ставка головнокомандуючого німецьким Східним фронтом. Як місце для ведення переговорів Брест-літовськ був вибраний Німеччиною. Очевидно, що ведення переговорів на окупованій німцями території влаштовувало німецький і австрійський уряди, оскільки перенесення переговорів в нейтральне місто, наприклад до Стокгольма, вилилося б в міжсоціалістичну конференцію, яка могла б звернутися до народів “через голови урядів” і визнати, наприклад, до загального страйку або громадянської війни. В цьому випадку ініціатива з рук німецьких і австро-угорських дипломатів перейшла б до російським і європейським соціалістам.

З радянського боку делегацію очолювали три більшовики (А.А. Іоффе, Л.Б. Каменев, і Г.Я. Сокільників) і два лівих эсэра (А.А. Біценко і С.Д.Масловський-мстіславський). З німецького боку переговори повинна була вести група військових на чолі з генералом Гофманом. Російська делегація наполягала на укладенні миру без анексії і контрибуцій. Гофман як би не заперечував, але за умови згоди на ці вимоги ще і Антанти. Оскільки, як всім було ясно, радянська делегація не уповноважена була Англією, Францією і США вести переговори з Четверним союзом, питання про загальний демократичний світ повисло в повітрі. До того ж делегація центральних держав наполягала на тому, уповноважена підписувати лише військове перемир'я, а не політичну угоду. І при зовнішній ввічливості обох сторін спільна мова знайдений не був.

Як народжувалася угода

28 грудня пленум Московського обласного бюро прийняв резолюцію з вимогою припинити мирні переговори з Німеччиною і розірвати дипломатичні відносини зі всіма капіталістичними державами. Того ж дня проти німецьких умов висловилися більшість комітету Петрограду РСДРП(б). Обидві столичні організації зажадали скликання партійної конференції для обговорення лінії ЦК в питанні про мирних переговорах. Оскільки делегації на таку конференцію формували б самі комітети, а не місцеві організації РСДРП(б), лівим комуністам на конференції було б забезпечено більшість. І Ленін, щоб уникнути поразки, почав всіляко зволікати скликання конференції.

Що зібрався в Петрограді 15(28) грудня загальноармійський з'їзд по демобілізації армії, працював до 3(16) січня 1918г., також виступив проти ленінської політики. 17(30) грудня Ленін склав для цього з'їзду анкету з 10 питань про стан армії і її здатності вести війну з Німеччиною. Він сподівався заручитися згодою з'їзду на ведення переговорів. Але делегати висловилися за революційну війну. Протягом 2 днів Раднарком обговорював стан армії і фронту. Раднарком прийняв того дня 18(31) грудня ленінську резолюцію, тільки Ленін, не бажаючи програвати битву, висловився за реввійну (правда — лишь на рівні агітації), а не за розрив переговорів: резолюція СНК пропонувала проводити посилену проти анексіоністського світу, наполягати на перенесенні переговорів в Стокгольм, ”затягивать мирні переговори”, проводити всі необхідні заходи для реорганізації армії і оборони Петрограду і вести пропаганду і агітацію за неминучість реввойны. Резолюція не підлягала публікації. Ленін відступив на словах, але відстояв ведення переговорів, які не були перервані.

Проти Леніна тим часом виступили очолювані лівими комуністами Московські окружний і міський комітети партії, а так само ряд найбільших партійних комітетів Уралу, України, Сибіру. По суті Ленін втрачав над партією контроль. Його авторитет стрімко падав. Питання про світ поступово переростало в питання про владу Леніна в партії більшовиків, про вагу його в уряді радянської Росії. І Ленін відчайдушну компанію проти своїх опонентів за підписання миру, за керівництво в партії, за владу.

Не доводиться дивуватися, що при загальному революційному підйомі Ленін опинявся в меншині. Більшість партійного активу виступили за неприйняття німецьких вимог, розрив переговорів і оголошення реввійни німецькому імперіалізму з метою встановлення комуністичного режиму в Європі. До того ж на світ без анексії германію не згодна. Але на анексіоністський світ, здавалося, не повинні були погодитися лідери російської революції. Проте несподівано для всієї партії глава радянського уряду Ленін знову виступив “за” — теперь вже за ухвалення німецького ультиматуму.

Свою точку зору він виклав в написаних того ж дня “Тезах з питання про негайне укладення сепаратного і анексіоністського миру”, які обговорювалися на спеціальній партійній нараді 8(21) січня '18г., де було присутньо 63 людини, в основному делегати III з'їзду Рад, який повинен був відкритися через два дні. Ленін перш за все переконував слухачів в тому, що без укладення негайного миру більшовицький уряд ляже під натиском селянської армії:

“Селянська армія, нестерпно стомленого війною, після перших же поразок — вероятно, навіть не через місяці, а через тижні — свергнет соціалістичний робочий уряд. Так ризикувати ми не маємо права! Немає сумніву, що наша армія в даний момент абсолютно не в змозі відобразити німецьке настання... Сильні поразки змусять Росію укласти ще більш невигідний сепаратний мир, причому мир цей буде поміщений не соціалістичним урядом, а яким-небудь іншим.”

У перший період Брестських переговорів, як і в питаннях внутрішньої політики, підтримку Леніну подавав Троцький. Людьми необізнаними позиція Троцького пояснювалася слабкістю російської армії, яка слабіла день від дня. Тим часом позиція Троцького стала іншою. Він був за мир до тих пір, поки мова йшла про світ “без анексії і контрибуцій”. І став проти нього, коли з'ясувалося, що доведеться підписувати анексіоністську угоду. Йому завжди було очевидне, що радянська влада не в змозі вести революційну війну. У цьому у нього з Леніном не було розбіжностей. Він, проте, вважав, що німці не зможуть наступати. У цьому він з Леніном розходився. Ленін робив ставку на угоду з Німеччиною. Троцький — на революції в Германії і Австро-Венгрии.

На початку 1918г. здавалося, що розрахунки Троцького правильні. Під впливом переговорів про світ, що затягуються, і погіршення продовольчої ситуації в Германії і Австро-Венгрии різко зріс страйковий рух, перерісший в Австро-Венгрии в загальний страйк, по російській моделі у ряді районів були утворені Ради. 22(9) січня, після того, як уряд дала обіцянка підписати мир з Росією і поліпшити продовольчу ситуацію, страйки відновили роботу. Через тиждень страйки паралізували берлінську оборонну промисловість, швидко охопили інші галузі виробництва і розповсюдилися по всій країні. Центром був Берлін, де, згідно офіційним повідомленням, бастував близько напівмільйона робочих, що вимагали укладення миру і проголошення республіки.

У контексті цих подій Троцький і ставило питання про те, ” чи не потрібно спробувати поставити німецький робочий клас і німецьку армію перед випробуванням: з одного боку — рабочая революція, що оголошує війну припиненої; з іншою — правительство, що наказує на цю революцію наступати”.

На партійній нараді 8(21) січня, присвяченій проблемі миру з Німеччиною, Ленін знов потерпів поражение:тезисы його не були схвалені, їх навіть заборонили друкувати. Троцький вперше запропонував того дня не підписувати формального миру і привселюдно заявити, що Росія не вестиме війну і демобілізуватиме армію.

Відома як формула “ні війна, ні мир”, установка Троцького викликала з тих пір багато суперечок і нарікань. Тим часом, ця формула мала цілком конкретний практичний сенс. Вона, з одного боку, виходила з того, що Німеччина не в змозі вести крупні наступальні дії на російському фронті(інакше б німці не сіли за стіл переговорів), а з іншою — имела та перевага, що більшовики “в моральному смысле”оставались “чисті перед робочим класом всіх країн”. Крім того, важливо було спростувати загальне переконання, що більшовики просто підкуповують німцями і що все відбувається в Брест-літовське — не більш як добре розіграна комедія, в якій вже давно розподілені ролі.

Ленін уперто наполягав на сепаратній угоді на німецьких умовах, але на засіданні ЦК 11(24) січня, де він виступив з тезами про укладення миру, Ленін знову потерпів поразку. Формула Троцького була прийнята 9 голосами проти 7. Разом з тим 12 голосами проти 1 було прийнято внесену Леніном (для порятунку своєї особи) пропозицію “всіляко затягувати підписання мира”:Ленин пропонував проголосувати за очевидну для всіх істину, щоб формально саме його, Леніна, резолюція отримало більшість голосів. Питання про підписання миру того дня Ленін не наважився поставити на голосування. З іншою стороны,11 голосами проти 2 при тому, що 1 утримався була відхилена резолюція лівих комуністів, що закликала до революційної війни.

Загальноприйнята думка, що, повертаючись до Бреста для відновлення переговорів в кінці січня по н. ст., Троцький мав директиву радянського уряду підписати мир. Оскільки ніяких офіційних партійних документів про домовленість Леніна з Троцьким не існувало, залишалося припускати, що вони домовилися про щось за спиною ЦК в особистому порядку, і Троцький, не підписавши німецький ультиматум, порушив дане Леніну слово.

Засідання політичної комісії в Брест-літовське закінчилося 28 січня (10 лютого) в 6,50 вечорів. Незабаром після цього, ще до формальної відповіді Четверного союзу на заяву радянській делегації, тобто не знаючи, чи прийнята формула “ні миру, ні війни”, Троцький телеграфував Леніну про те, що переговори завершені. 11 лютого о 17 годині у всі штаби фронтів російської армії була переслана просторова телеграма за підписом Криленко про припинення війни, демобілізацію і “відведення військ з передової лінії”.

Після повернення до Петрограду Троцький виступив на засіданні ради Петрограду. Він вказав, що Німеччина швидше за все не зуміє “вислати війська проти радянської республіки”. Петросовет підтримав вирішення радянської делегації в Бресті більшістю голосів. Вдень раніше Виконком комітету Петрограду партії також висловився за розрив переговорів з німцями, проти політики “паскудного миру”. 30 січня по ст.ст. за це виступив Моссовет. 23 лютого відбулося чергове засідання ЦК РСДРП(б), на якому обговорювався переданий радянському уряду в 10,30 ранку німецький ультиматум. Термін ультиматуму закінчувався через 48 годин. Ультиматум оповістив Свердлов. Радянський уряд повинен був погодитися на незалежність Курляндії, Ліфляндії,естляндії,фінляндії і України (з якою зобов'язано було укласти мир); сприяти передачі Туреччині анатолийских провінцій;признать невигідний для Росії російсько-німецький договір 1904г.,дать Німеччині право найбільшого сприяння в торгівлі до 1925г., надати право вільного і безмитного виклику до Німеччини руді і іншої сировини; відмовитися від всякої агітації і пропаганди проти держав Четверного союзу і на окупованих ними територіях. Договір повинен був бути ратифікований в перебігу двох тижнів. Як писав Гофман, ультиматум містив всі вимоги, які тільки можна було виставити.

Ленін зажадав негайної згоди на німецькі умови і заявив, що інакше піде у відставку. Слово потім узяв Троцький, сказавши, що, маючи Леніна в опозиції, не візьметься голосувати проти підписання миру. Його підтримали ліві комуністи Дзержінський і Іоффе. Але Бухарін і Лом — против. Сталін — сторонник Леніна — первоначально був проти:”Можливо не підписувати, але почати переговори.” Але Ленін переміг: 7 голосами проти 4 при тих, що 4 утрималися німецький ультиматум був прийнятий. Разом з тим ЦК одноголосно ухвалив рішення “готувати негайну реввойну”. Це була чергова поступка Леніна. Проте, перемога ленінської меншини при голосуванні з такого важливого питання повергнула ЦК в ще більше сум'яття, почалася паніка. Деякі вирішили подати у відставку. Троцький сказав, що він голосував би інакше, якби знав, що його стриманість поведе до відходу товаришів. Ленін погоджувався тепер на “німу або відкриту агітацію проти подписания”только щоб не йшли з постів і поки що підписали мир. Але домовленості були даремні. Ліві комуністи пішли.

Спільне засідання ЦК РСДРП(б) і ЦК ПЛСР було призначене на вечір 23 лютого. Протокол числиться в ненайденных,и про те, як проходило засідання, нічого не відомо. У 5,25 ранку 24‑ го числа засідання закрилося. Через півтори години до Берліна, Відня, Софію і Константинополь передали повідомлення Раднаркому про ухвалення німецьких умов і відправку в Брест-літовськ повноважної делегації. 28 лютого делегація прибула до Бреста. До цього часу почали збуватися побоювання супротивників миру про те, що брестський ультиматум —только початок диктату. Німці тепер вимагали передачі Туреччині, Карса і Батума (хоча в перебігу війни ці території жодного разу не займалися турецькими військами). Сокільників, що очолював радянську делегацію, пробував було заперечувати, але Гофман дав зрозуміти, що які-небудь обговорення ультиматуму виключаються. 3 березня, в 5,50 вечорів договір був підписаний. У цю хвилину назавжди була приречена на поразку світова революція!

Висновки

Опозиція сепаратному миру в партії і радянському апараті змусила Леніна змінити тактику. Він поступово перемістив акцент з “мира”на “передих”. Замість мирної угоди з Четверним союзом Ленін ратував тепер за підписання ні до чого паперового договору, що не зобов'язує, ради короткої, хай хоч в два дні, паузи, необхідної для підготовки до революційної війни. При такій постановці питання Ленін майже стирав грань між собою і лівими комуністами. Розбіжність була тепер в термінах. Бухарін виступав за негайну війну. Ленін - за війну після короткого передиху. Сепаратний мир зник з лексикону Леніна. Але, голосуючи за передих, прихильники Леніна голосували саме за сепаратний мир, не завжди це розуміючи.

Як і формула Троцького “ні війна, ні мир”ленинская “передышка”была середньою лінією. Вона дозволяла, не відмовляючись від гасла революційної війни, зволікати її початок скільки завгодно довгий час. Залишаючи лівим комуністам надію на швидке оголошення війни, передих в цілому задовольняв прихильників підписання миру, раніше всього Леніна, оскільки давала можливість ратифікувати підписаний з Німеччиною мир і, зв'язуючи мирною угодою країни Четверного союзу, залишала радянській стороні вільними руки для розірвання при першій нагоді договору.

Що стосується Антанти, то із її точки зору, намір більшовиків укласти сепаратний мир і розірвати т.ч. союз з нею здавався в 1918г. актом безпрецедентної підступності. Не бажаючи мати справи з урядом “максималистов”в Росії, не вірячи в його здатність утриматися у влади, Антанта намагалася підтримати контакти з Радянською владою хоч би на неофіційному рівні з метою переконати Радянський уряд спочатку не підписувати, а після підписання — не ратифікувати мирного договору.

У очах Антанти Ленін, що проїхав через Німеччину в пломбованому вагоні, отримував від німців гроша, був ставлеником німецького уряду, якщо не прямим його агентом. Саме так англійці з французами пояснювали його пронімецьку політику сепаратного миру. Очевидно формула Троцького не відокремлювала Росію від Антанти так категорично, як ленінська мирна угода з Німеччиною, оскільки Троцький не підписував з Четверним союзом миру. Ленін, підписуючи мир, штовхав Антанту на війну з Росією. Троцький намагався зберегти балланс між двома ворожими таборами. Після 3 березня, проте, утриматися на цій лінії було украй важко. Ленінський передих, не позбавивши Росію від німецької окупації, провокував на інтервенцію Англію, Францію, США і Японію.

Можна зрозуміти причини, по яких Ленін, здавалося б, і тут вибрав найризикованіший для революції (і найменш небезпечний для себе) варіант. Німці вимагали територій. Але вони не вимагали відходу Леніна від влади, а були зацікавлені в Леніні, оскільки розуміли, що кращого союзника в справі сепаратного миру не отримають. Антанту ж не цікавили території. Вона повинна була зберегти таким, що діє східний фронт. У союзі з Німеччиною Ленін утримував владу. У союзі з Антантою він втрачав її безумовно, як прихильник орієнтації на Німеччину.

Ленін завжди бачив взаємозв'язок дрібниць в революції і готовий був битися за кожну її мить. Мабуть, це і відрізняло його від Троцького, що одвічно прагнув до недосяжного горизонту і що не ставив перед собою мети дня. Такою метою для Леніна в березні 1918 р. була ратифікація Брестського договору на Сьомому з'їзді партії, що відкрився 6 березня, і який був створений спеціально для ратифікації мирної угоди. Він не був представницьким. У його виборах могли взяти участь лише члени партії, що полягали в ній близько трьох місяців, тобто ті, хто вступив в її ряди до жовтневого перевороту. Крім того, делегатів з'їхалося мало. Навіть 5 березня не було ясно, відкриється з'їзд чи ні і чи буде він правомочним. Свердлов на попередньому засіданні визнав, що “це конференція, нарада, але не з'їзд”. І оскільки його не можна ніяк було назвати “черговим”, він отримав титул “екстреного”.

7 березня о 12 годині дня з першою доповіддю съезду‑ про Брестський мире-выступил Ленін, що спробував переконати делегатів в необхідності ратифікувати угоду. Справді дивовижним можна рахувати той факт, що текст договору тримався в таємниці і делегатам з'їзду повідомлений не був. Тим часом за знайомим сьогодні кожному Брестським миром стояли умови тяжчі, ніж Версальський договір. У сенсі територіальних змін Брест-літовськоє угода передбачала передачу Туреччині провінцій Східної Анатолії, Ардаганського,карсського і Батумського округів; визнання незалежності України, що відторгається від Росії і передаваної під контроль Німеччини. Естляндія і Ліфляндія, Фінляндія і Аландськие острова звільнялися від російських військ і Червоної армії і теж переходили під німецький контроль.