Реферат: Буржуазні реформи 1860-1870 років в Росії

- сільської курії, в якій не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступінчатих виборів: селяни, зібравшись на волосні збори посилали своїх виборщиків на збори, які обирали земських гласних.

Земські збори й земська управа (виконавчий орган, який скла­дався з голови і двох членів) обирались на три роки. Губернські земські збори обирались членами повітових зборів. Голова повітової управи затверджувався на посаді губернатором, голова губернської управи - міністром внутрішніх справ.

16 липня 1870 р. було затверджено "Міське положення", яке зак­ріпило систему органів міського громадського управління: міські ви­борчі збори і міську думу з міською управою - виконавчим органом Думу і управу очолювала одна особа - міський голова, який затверд­жувався на посаді губернатором або міністром внутрішніх справ.

Усі міські виборці відповідно до майнового (податного) цензу поділялись на три групи, кожна з яких вибирала третину гласних у міську думу. Брати участь у виборах мали право особи, які досяглі 25-річного віку, володіли нерухомим майном, промисловими чи тор­говельними підприємствами, а також ті, які займались дрібною тор­гівлею. Не брали участі у виборах особи, які були раніше засуджені, зняті з займаної посади, позбавлені духовного сану, а також ті, що знаходились під слідством. Юридичні особи і жінки брали участь у виборах через представників. Голосування було таємним.

Дума і управа обирались на чотири роки, половина складу упра­ви переобиралась через кожні два роки. Міський голова міг призупи­нити рішення управи. Розбіжності між думою і управою вирішував губернатор.

Встановлювалась максимальна кількість осіб нехристиянського віросповідання, які входили до складу управи - не більше однієї тре­тини. Міським головою не могла бути особа єврейської національ­ності.

У компетенцію міської думи входили питання: про призначення виборних посадових осіб, встановлення міських зборів, встановлення правил щодо завідування міським майном, набуття нерухомого майна в місті, позики.

Як і земські органи, органи міського самоуправління значною мірою залежали від державних бюрократичних і поліцейських уста­нов. Разом з тим, створення нових органів самоуправлінняЧїприяло становленню громадсько-політичного і культурного життя, допомага­ло торговельно-промисловому розвитку російських міст.

3. Судова реформа 1864 року.

Структуру дореформеної судової системи утворювали різні органи, які склались історично і робили її складною і заплутаною. Судові функції виконували і адміністративні органи -губернські правління, органи поліції та інші.

Розгляд справ у всіх судових інстанціях був закритим. На діяльність суду сильний тиск здійснювали різні адміністративні органи, органи поліції провадили слідства і виконували вироки, крім того, могли брати на себе і судові функції по ''маловажливих" справах.

У листопаді 1864 р. були затверджені і вступили в силу основні акти судової реформи: Статут кримінального судочинства. Статут про покарання, які накладаються мировими суддями.

Створювались дві судові системи: місцеві і загальні суди. До місцевих належали волостні суди, мирові судді і з'їзди мирових суд­дів, до загальних - окружні суди, які створювались для декількох по­вітів, судові (за цивільними і кримінальними справами) палати, які розповсюджували свою діяльність на декілька губерній чи областей, і касаційні (за цивільними і кримінальними справами департаменти Сенату. Влада цих судів розповсюджувалась на всі сфери, крім тих, де діяла юрисдикція духовних, військових,, селянських судів.

Реформа судової системи закріпила нові принципи: відділення суду від адміністрації, створення сулу загального для всіх станів, рів­ність всіх перед судом, незмінність суддів і слідчих, прокурорський нагляд, виборність (мирових, суддів і присяжних засідателів).

Під час підготовки і проведення реформи, були створені нові інститути присяжних засідателів і судових слідчих, реорганізована діяльність старих. Змінились функції прокуратури - підтримання об­винувачення в суді, нагляд за діяльністю судів, слідством і місцями позбавлення волі.

Формування принципів змагальності в судовому процесі покли­кало створення нового спеціального інституту - адвокатури (присяж­них повірених).

Для посвідчення ділових паперів, оформлення угод та інших ак­тів засновувалась система нотаріальних контор у губернських і пові­тових містах.

В основу перетворень реформи 1864 р. був покладений принцип розподілу властей: судова влада відділялась від законодавчої, вико­навчої, адміністративної. Проголошувалась рівність всіх перед законом.

Мирові судді, обирались повітовими земськими зборами і місь­кими думами. Достатньо високий майновий і освітній ценз прак­тично закривав доступ на дану посаду представниками нижчих кла­сів. Крім того, праця мирового судді не оплачувалась.

З'їзди мирових суддів розглядали касаційні скарги і протести, а також приймали остаточне рішення у справах, які розпочали дільнич­ні мирові судді.

Мировий округ включав, як правило, повіт і міста, які в нього входили. Округ поділявся на мирові дільниці, у межах яких діяли ми­рові судді.

Закон визначав сферу юрисдикцію мирових суддів: їм були під­судні справи про менш тяжкі злочини і проступки, за які передбача­лись такі санкції, як арешт до трьох місяців, ув'язнення на строк до одного року і штраф на суму до 300 крб.

У цивільно-правовій сфері на мирових суддів покладався розгляд справ щодо особистих зобов'язань і договорів (на суму до 300 крб.), а також справ, пов'язаних з відшкодуванням шкоди на суму до 500 крб., позовів про образу і справ про встановлення прав на володіння.

Окружні суди засновувались на декілька повітів і складались із гр-лови і членів суду. Новим інститутом, введеним реформою на рівні пер­шої ланки загальної судової системи (окружних судів), були присяжні засідателі. Закон підкреслював, що вирок винесений судом за участю присяжних засідателів, є остаточним.

При окружних судах засновувався інститут слідчих, які здійсню­вали під наглядом прокуратури попереднє розслідування злочинів, на закріплених за ними дільницях.

Судові палати розглядали справи щодо скарг і протестів на ви­роки окружного суду, а також справи про посадові і державні злочи­ни по першій інстанції.

Касаційні департаменти Сенату розглядали скарги і протести на порушення "прямого змісту законів", прохання про перегляд за нови­ми обставинами вироків, що вступили в законну силурі справи про службові злочини (в особливому порядку судочинства). Департамен­ти Сенату були касаційними органами для, всіх місцевих і загальних судів Росії і могли розглядати будь-яку справу, яка була вирішена в нижчих інстанціях з порушенням встановленого порядку.

Незважаючи на свій буржуазний радикалізм, судова реформа з самого початку несла на собі ряд пережйтісів минулого. Обмеження компетенції суду присяжних, особливий порядок судочинства щодо посадових осю, недостатній захист суддівської незалежності від адміністрації - все це послаолювало ефективність проведеної .реформи. Нічим не обмежене право міністра юстиції призначати суддів, не вдаючись при цьому до пояснень, стало одним із головних способів тиску адміністрації на судові органи.

Віддання державних чиновників до суду здійснювалось постано­вами їх керівництва, а не за рішенням суду. Присяжні засідателі усу­вались від розгляду справ, якщо мали політичний характер. Ці та інші вилучення із загального судового порядку поступово готували грунт коктрреформ, які були здійснені пізніше.

Використана література: