Реферат: Декабристський рух України

Виступи селян проти своїх гнобителів — поміщиків були стихійними й локальними, але вони наростали, створювали реальну загрозу панівному класові.

Антифеодальний рух на Дону (Катеринославська гу­бернія і війська Донського земля) в 1818—1820 рр. охопив 256 сіл і 45 тис. селян, які прагнули будь-що здобути собі волю. В с. Мартинівці, де зібралось близько 20 тис. повстанців з 60 сіл, вони утворили своє управління — «Громадську канцелярію». Повстанці обрали собі керівників і вирішили «уперто стояти, щоб бути пов­ністю вільними»[7] .

На Правобережній Україні в 1813—1835 рр. відбу­вався селянський рух під проводом Устима Кармалюка. В ньому брали участь 20 тис. селян, які вчинили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, а також на двори купців, лихварів, царських урядовців, сільських глитаїв. Після придушєгіня цього руху 138 селян було віддано до суду й покарано[8] .

Державні селяни (серед них колишні козаки) від­мовлялися ставати військовими поселенцями. У 1817 р. проти переведення у військові поселенці повстали бузькі козаки в Херсонській губернії. Повстання очолював учас­ник Вітчизняної війни1812 р., відставний капітан Барвінський. Три полки царських військ, озброєних артиле­рією, придушували це повстання. Повстанням було охоплене і Новгородське військове поселення.

Значного розмаху набуло повстання військових посе­ленців на Україні в Чугуївському і Таганрозькому улан­ських полкух (1819 р.). На його придушення царський уряд послав значне військо. Було арештовано понад 2000 повстанців, з яких віддано до суду 350 чоловік. За­суджено до смертної кари, заміненої побиттям шпіцру­тенами, 275 повстанців[9] . Нелюдську жорстокість проя­вив сатрап О. А. Аракчеев, який особисто керував розправою над повстанцями.

В першій чверті XIXст. помітного розмаху набуває рух робітників і селян, приписаних до заводів і фабрик. Протягом 1800—1825 рр. відбулося близько 70 заво­рушень. Серед гірничо-заводських робітників Уралу протягом 1820—1825 рр. мало місце 10 великих виступів проти утисків адміністрації, які охопили 14 заводів. Іноді в таких виступах брало участь по кілька тисяч робітниківодночасно. На Україні у 1809—1822 рр. робітники Луганського ливарного заводу вели боротьбу проти тяжкої експлуатації та утисків. За поліпшення умов життя боролися робітники фабрик і заводів Петербурзь­кого, Московського та інших промислових районів Росії.

Посилювався визвольний рух серед солдатів росій­ської армії,яка тисячами ниток була зв'язана з експлуа­тованими масами народу.

16—18 жовтня 1820 р. в Петербурзі відбувся виступ солдатів Семенівського гвардійського піхотного полку проти жорстокого режиму військової служби. Семенівці брали участь у визвольному поході в Європу 1813— 1814 рр.Поширювалися прокламації, звернені до солда­тів Преображенського полку (кінець жовтня 1820 р.) і до військ гвардії (грудень 1820 р.),де містився прямий заклик до повстання проти самодержавства й кріпосни­цтва. Відважні солдати Семеніьського гвардійського піхотного полку, покарані засланням на службу у від­далені гарнізони, рознесли ідеї боротьби за свободу по всій російській армії, яка виявилася ненадійною опорою самодержавства.

Багато офіцерів-семенівців співчували виступові сол­датів, серед них члени «Союзу благоденства»: С. І. Муравйов-Апостол, М. І. Муравйов-Апостол, М. П. Бестужев-Рюмін та ін.

У 1816—1825 рр. відбулося 15 солдатських завору­шень, спрямованих проти утисків і жорстокої муштри в царській армії.Виступи солдатів відбувалися в Охот-ському, Катеринославському, Саратовському, Фінляндському, Камчатському та інших полкух[10] . Вони породжували упевненість дворянських революціонерів, що і арміюможна використати для боротьби проти самодержавства.

Передові сили Росії вже мали можливість скористатися у своїй діяльності багатими революційними традиціями, що походили від Великої Французької буржуазної революції 1789—1794 рр.

Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, вия­вила їх стійкість, героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному житті країни. Пере­дові офіцери-дворяни, які вели на бій з ворогом солдатів-селян, замислювалися над їх тяжким становищем.

Визвольний похід російської армії в Європу (1813— 1815 рр.)показав офіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідками Французької буржуазної революції 1789—1794 рр.Франція вже давно не знала кріпацтва й розвивалася як буржуазна країна. Сприйняття цих ідей допомагало їх політичному розвиткові, усвідомленню необхідності боротьби за революційне перетворення сус­пільного ладу Росії.

Передові офіцери сприймали визвольні ідеї, револю­ційні надбання народу Франції — громадянські свободи, конституційні права. «У багатьох, — писав декабрист А. Є. Розен, — з'явилася думка про можливість передати рідній країні кращі з благих перетворень...»[11] .

Один з найвидатніших дворянських революціонерів С. І. Муравйов-Алюстол дав глибоку характеристику причин, які спонукали передових людей до рішучої бо­ротьби за оновлення Росії: «Трирічна війна, що визво­лила Європу від ігаНаполеона; її наслідки, запрова­дження представницького правління в деяких державах: політичні твори, що безперервно з'являлися в цю епоху і жадібно читалися молоддю; дух часу, що зрештою при­вернув уми до спостереження законів внутрішнього влаштування держав — ось джерела революційних ду­мок у Росії»[12] .

Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв серед передових людей Росії. У 1820—1821 рр. Європа палала у вогні повстань і революцій. В січні— березні 1820 р. перемогла військова революція в Іспанії, На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і Антоніо Квірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликання кортесів (парла­менту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітан­ському королівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємне товариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо Непе. Король мусив погодитися на введення конституції, але водночас звернувся по до-1 помогу до реакційного Священного союзу, який послав війська в Неаполь для придушення революції. В серпні—вересні 1820 р. відбулося переможне повстання в Португалії й проголошена конституція. В лютому 1821 р. вибухнуло визвольне повстання в Греції, яке очолив керівник таємного товариства «Феліке Гетерія» Олександрі Іпсіланті[13] . Майже одночасно почалося повстання в П'ємонті (Італія),де військові проголосили конституцію, що обмежувала абсолютизм.

Революційні події в Іспанії, Португалії, Італії та інших країнах Європи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних і антикріпосницьких настроїв у Росії.

Економічні, соціальні й політичні умови сприяли народженню визвольного руху в Росії, біля колиски якого стояли дворянські революціонери, майбутні декабристи.

ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКУ НА УКРАЇНІ.

Повстання декабристів відбувались не тільки у Росії, через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством. Це було повстання Чернігівського піхотного полку.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапор­щик І. І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків[14] .

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно осла­бити Директорію Південного товариства. До Тульчина був командирований генерал-ад'ютант О. І. Чернишов для арешту П. І. Пестеля, а також вилучення «Руської Правди»[15] . Напередодні С. І. Муравйов-Апостол наді­слав Пестелю записку: «Товариство викрите. Якщо хоч один член буде взятий, я починаю справу»[16] . А 13 грудня 1825 р. П. I. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Але «Руська Правда», надійно схована членами това­риства, в руки царського уряду потрапила пізніше. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крю­кових, М. І. Лорера та ін.[17] На волі залишався член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив начальником над військами, які передбача­лось підняти на повстання, а М. П. Бестужева-Рюміна його помічником[18] . Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'янська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підго­товлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С. І. Муравйов-Апостол, який коман­дував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхот­ного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 арти­лерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пен­зенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгер­ські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знахо­дилась на Лівобережжі[19] .

Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з бра­том М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л. О. Рота) і звідти мав намір відвідати пол­ки, де служили члени товариства і готувалися до пов­стання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли, повертаю­чись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена това­риства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не нава­жувався негайно розпочати повстання[20] .

В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового мініст­ра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання не­гайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також пере­дати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам Слов'ян­ської управи про початок повстання. Однак А. 3. Мурав­йов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив[21] . В умовах поразки виступу в Петер­бурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня при­були до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А. Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С. І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А. Д. Кузьміна. І. І. Сухінова, В. М. Соловйова, М. О. Щепилла. А М. П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства[22] . В цей час командир Чернігівсько­го піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандарм­ським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і рядовим Ф. Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втек­ти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку[23] .