12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила, таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необхідне загальне оподаткування, податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх засобів.

14. Всі громадяни мають право особисто або своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежати за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і строк, на які волни встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації.

3. Історичне значення Декларації прав людини і громадянина 1789р.

Декларація прав людини і громадянина – це маніфест антифеодального характеру, що закріпив політичні і правові погляди буржуазії на початковому етапі революції. Із цієї Декларації випливають основні принципи буржуазного права – священність і недоторканність приватної власності.

Незважаючи на проголошену Деклорацією рівність усіх громадян, новий виборчий закон поділяв їх залежно від майнового цензу на активних і пасивних. До останніх, що не дістали права голосу, були віднесені всі неімущі.

Після прийняття Декларації церковна власність була конфіскована і оголошена національним майном та підлягала продажу з торгів. У результаті вона перейшла дорук буржуазії і частково заможного селянства. Церква була позбавлена права реєструвати народження, шлюби, смерть.

Було також установлено новий адміністративний поділ. Відповідно до нього Франція мала 83 департаменти, які складалися з дистриктів, кантонів, комун. Єдиною стала система оподаткування, були ліквідовані більшість феодальних пережитків, що гальмували розвиток торгівлі та інші. Скасовувалися всі дворянські титули і звання. У результаті цього були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності.

Всі ці положення знайшли своє відображення у праві більшості країн.

4. Практичні завдання

Казус 1. Акургал – воїн – редум стародавньовавилонського царя Хаммурапі, перебуваючи на царевій службі, потрапив у полон, але невздовзі йому пощастило втекти. Повернувшись додому, він виявив, що його поле і сад передали іншому воїнк, а його командир – декум забрав собі і відмовився повернути всі коштовні подарунки, які Акургал раніше отримав від царя за хоробрість. Акургал звернувся зі скаргою до царя.

Яким повинне бути рішення справи за Законами Хаммурапі?

Визначити правовий режим майна вавилонських воїнів, яке вони отримували за службу.

Відповідно до п. 28 Законів царя Хаммурапі якщо редум чи баїрум, будучі на царській службі, потрапив у полон, і його син може нести повинність царю, слід віддати йому поле і сад, якщо він нестиме повинність свого батька.

Згідно п. 27 Законів царя Хаммурапі якщо редум чи баїрум, будучі на царській службі, потрапив у полон, і після нього його поле і сад будуть віддані іншому, хто буде нести його повинність перед царем – якщо той воїн, повернувшись, дістанеться до своєї общини, то йому належить повернути сад і поле.

Таким чином, йому необхідно повернути його поле і сад.

Казус 2 . Леон Абервіль 17 травня 1821 р. Продав ділянку, яка належала йому, за 20 тис. Франків Жану Леру. Але через деякий час він звернувся до суду з позовом про розірвання договору, стверджуючи, що через свою недосвідченість він не знав дійсної ціни ділянки. Відповідач відмовився задовольнити претензію позивача, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу був укладений із дотриманням усіх необхідних формальностей.

Яке рішення повинен винести суд?

В даному випадку необхідно керуватися Французським Цивільним кодексом 1804 року.

Відповідно до ст. 1110 цього кодексу помилка може бути причиною визнання договору нікчемним, тобто недійсним тільки тоді, коли така помилка стосується самої сутності речі, що є предметом угоди.

В даному казусі помилка стосується ціни ділянки, що вважається істотною умовою договору купівлі-продажу. Тому, суд повинен винести рішення про визнання договору купівлі-продажу ділянки нікчемним.

Казус 3 . Карл Гергарт протягом 1903 року дав своєму другові Ф. Кампгаузену в різний час 20 книжок з бібліотеки батька. Кампгаузен не тільки не повернув книжок, але й продав їх за 25 марок букіністу Айзерсу. Карл Гергарт, бажаючи втаїти те, що трапилось від батька, викупив книжки за власні відкладені гроші. Проте Гергарту – старшому все стало відом, і він поставив вимогу букіністу повернути сплачені за книжки гроші. Айзерс відхилив цю вимогу.

Яке рішення має бути прийняти при розгляді цієї суперечки на основі Цивільного уложення Німеччини 1900 р.?

Відповідно до ст. 985 Цивільного уложення Німеччини 1900 р. Власник може вимагати від володільця видачи йому речі.

Слід відмітити, що згідно з Цивільним уложенням Німеччини договір купівлі-продажу, а також найму можу укладати тільки власник майна. Оскільки в даному казусі власником книг виступає батько Гергарт, то сам Карл Гергарт не мав правомочності передачати книги в найом. Тобто цей договір повинен бути визнаний недійсним, а особливо визнається недійсним договір купівлі-продажу книг.

Таким чином, суд повинен прийняти рішення про повернення грошей сплачених за книжки і самі книжки їх власнику, а букініст може отримати назад свої гроші від Кампгаузена.

Казус 4 . Між землями двох сіл після повені зникли прикордонні знаки. Найстарші хлібороби і скотарі одного із сіл встановили знаки заново і відновили по ним кордон. Жителі другого села зруйнували ці знаки і пересунули кордон. Суддя наклав на жителів другого села штраф 1000 пан.

Дати правову оцінку рішенню судді, використовуючи Закони Ману.

Відповідно до Законів Ману лише частина території Індії входила під беспосереднє управління царем та його двору. Сільські общини були відносно незалежні і самостійно вирішували власні справи. Найбільш важливі питання внутрішньообщинного життя – справляння зборів, продаж земель, а також встановлення корданів земельних ділянок, важлива роль приділялася сільській раді старішин. Тому, суддя не правомірно стягнув 1000 пан. Питання про встановлення коржонів повинна встановити селянська община старішин самостійно.

Казус 5 . Після смерті вільного франка Ч. Залишився будинок із господарськими будівлями і ділянка землі. Право на спадкування мали удова франка Ч., його син і брат. Син франка був одружений на рабині. Проте, на це майно пред’явили права родич Ч., франк Б., але на суді з’ясувалося, що п’ять років тому Б. відмовився від родинних стосунків з франком Ч.