Реферат: Держава в системі соціального партнерства

Зазначені обставини багато в чому визначають можливості, межі діяльності і поведінки як інститутів державного та муніципального управління, так і профспілок, і об'єднань роботодавців, підприємців, у сфері взаємодії з державою з різних проблем політичної, економічної, соціальної та духовного життя суспільства. Ці ж обставини треба враховувати при аналізі основних напрямів, цілей та завдань розвитку партнерських відносин на різних рівнях. У суб'єктів соціального партнерства можуть і повинні бути як загальні, так і відмінні один від одного мети діяльності, що не тільки природно, а й життєво необхідна для кожної зі сторін партнерської взаємодії.

4. Державу як виразника загальної волі народу

Зв'язки інститутів державного та муніципального управління з профспілками та об'єднаннями підприємців, роботодавців можна розглядати з різних позицій: з точки зору узгодження або констатації загальних цілей взаємодії, а також характеристики специфічних напрямків, осмислення особливостей поведінки кожного суб'єкта в залежності від стану справ у сфері соціально-трудових відносин у даний момент або в прогнозованому майбутньому.

Об'єктивно всі три сторони - владні структури, профспілки та об'єднання роботодавців - у своїй діяльності прагнуть до забезпечення економічного і соціального прогресу, до раціонального використання трудового потенціалу, поліпшення умов праці і побуту працівників, до створення ефективної системи колективних договорів та угод і т.д. Відбуваються в економіці, на виробництві процеси найчастіше перешкоджають досягненню названих цілей, створюють ситуацію, при якій державні органи, об'єднання підприємців не в змозі сприяти динамічному розвитку виробництва, втрачають контроль над соціально-економічною обстановкою. У результаті виникають конфліктні ситуації, які нерідко змушують партнерів вступати в конфронтацію, займати позицію протистояння, або організовувати акції протесту.

Держава, об'єднуючи всіх громадян країни, здатне представляти в системі соціального партнерства їх загальні інтереси і цілі, висловлювати загальну волю народу, забезпечувати втілення її в життя, застосовуючи найрізноманітніші технології, в тому числі умиротворення, стримування, розколу "по горизонталі" і "по вертикалі ". Реалізацію технології умиротворення можна простежити на прикладах залучення держслужбою, органами влади на свій бік лідерів окремих профспілок з метою створення свого роду противаг менш лояльним профспілковим об'єднанням і організаціям. Головним компонентом технології стримування є принципова відмова владних структур, роботодавців від будь-яких поступок у соціально-економічній політиці, передусім у питаннях фінансування. Технології стримування підкріплюються найчастіше фактичною відмовою інститутів державної влади при певних умовах від взаємодії з профспілками, групами і комітетами тиску. Іноді навіть оголошуються свого роду заборони на лобіювання конкретних соціальних питань.На практиці технології стримування реалізуються владними структурами шляхом використання превентивних заходів: а саме, у відповідь, зустрічного тиску на профспілки, реорганізації окремих ланок системи державного управління. Як відомо, реорганізація, приміром, міністерств, відомств, комітетів, зниження статусу одних і підвищення ролі інших органів державного управління ускладнюють вхід груп тиску профспілок у владні структури, усувають певною мірою затвердилися процедури прийняття спільних рішень, договорів, угод, а також дезавуює раніше прийняті. У системі соціального партнерства інститутами державної влади достатньо ефективно використовуються технології "розколу по горизонталі", що виражаються у задоволенні групових домагань одних - менш слабких та протидію іншим - більш сильним - профспілковим об'єднанням та організаціям; у створенні виконавчою владою альтернативних груп тиску та забезпеченні ними підтримки в інтересах проведення економічних реформ. Технології стримування, як свідчить досвід, здійснюються і шляхом "розколу по вертикалі". Це виражається в перенесенні взаємодії влади з конфліктуючими корпоративними групами на індивідуальний рівень.

5. Соціальне партнерство і регулювання безробіття

соціальний трудовий цивільний законодавство

У 1998 р. прийнята і реалізується "Федеральна цільова програма сприяння зайнятості населення РФ за 1998-2000 роки". У ній включений спеціальний розділ "Соціальне партнерство на ринку праці". У ньому визначено роль роботодавців і представників колективів працівників у вирішенні (без прямої участі держави) питань організації робочого часу, заробітної плати, забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників. Однак ситуація на ринку праці продовжує залишатися складною. У багатьох регіонах склалася критична ситуація на місцевому ринку праці, намітилася тенденція стихійного відтворення кризового стану та тривалої тривалості безробіття.

Політика зайнятості має істотне значення для формування цивілізованого ринку праці та запобігання соціальних вибухів. Вона тісно пов'язується зі структурною перебудовою, з перетворенням форм власності і загальною стратегією розвитку економіки, з заходами щодо розвитку дрібного підприємництва.

У регулюванні безробіття акцент переноситься з пасивних заходів на активні. Пасивні заходи спрямовані головним чином на вирішення проблем "надлишків" робочої сили. Сформований рівень зайнятості розглядається як реально існуюча даність. Активні заходи передбачають позитивний вплив на наявний рівень зайнятості шляхом створення необхідних умов для збільшення числа робочих місць, у тому числі за рахунок підвищення кваліфікації робочої сили. Виплата допомоги безробітним ув'язується з проведенням активних заходів з підвищення придатності цих людей для ринку праці. Велике значення надається місцевим ініціативам з працевлаштування, заохочення інноваційної та підприємницької діяльності. З метою розвитку регіональної соціальної мобільності в ряді регіонів застосовуються компенсації витрат на переїзд на нове місце роботи і проживання.

Держава в союзі з роботодавцями, підприємцями, профспілками виконує впливову роль у вирішенні багатьох інших соціально значимих проблем як удосконалення системи оплати праці, охорони і забезпечення його безпеки. Незважаючи на те, що складна система партнерських відносин, досить активно адаптується до нових економічних умов, ще не в повній мірі вдається встановити баланс інтересів найманих працівників і роботодавців та реалізувати заходи, спрямовані на підвищення економічних результатів роботи підприємств і галузей у регіонах.

6. Державних мінімальних соціальних стандартів

Під державним мінімальним соціальним стандартом розуміється встановлений законом РФ мінімально необхідний рівень соціальних гарантій, які висловлюються в соціальних нормах.

У результаті встановлення та застосування державних мінімальних соціальних стандартів з'являється можливість проведення більш ефективних заходів щодо: забезпечення задоволення найважливіших потреб населення в основних матеріальних благах та соціальних послугах; використання коштів бюджетів усіх рівнів та державних позабюджетних фондів на соціальні потреби; державної підтримки розвитку соціальної сфери і соціальної захисту населення; вирівнювання рівня соціального розвитку на території суб'єктів РФ; концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках державної соціальної політики.

У законопроекті пропонується встановлювати державні мінімальні соціальні стандарти в якості основи для нормативного закріплення доходів і витрат на соціальний розвиток за рівнями бюджетної системи РФ і місцевими органами самоврядування. До складу системи державних мінімальних соціальних стандартів включені стандарти у сфері доходів та СЗН, освіти, охорони здоров'я, культури, юридичної допомоги громадянам та житлово-комунальній сфері. Номенклатура типів відповідних державних мінімальних соціальних стандартів і нормативів фінансових витрат на забезпечення їх реалізації сформовані за пропозиціями заінтересованих міністерств і відомств.

Система державних мінімальних соціальних стандартів висувається в якості бази для формування і виконання соціальних статей бюджетів всіх рівнів і міжбюджетних відносин, а також формування та використання позабюджетних фондів. При визначенні бюджетного фінансування галузей соціальної сфери на черговий рік кожному розпоряднику бюджетних коштів на основі державних мінімальних соціальних стандартів і нормативів поточних і капітальних витрат на їх забезпечення необхідно встановлювати державні та муніципальні завдання з надання соціальних послуг. Пропонується використовувати програми, прогнози, і схеми соціально-економічного розвитку, а також плани і програми розвитку галузей соціальної сфери на відповідній території.

У законопроекті встановлюється відповідальність керівників та посадових осіб за недотримання і неналежне використання фінансових коштів, виділених на забезпечення реалізації державних мінімальних соціальних стандартів. Контроль за забезпеченням та дотриманням державних мінімальних соціальних стандартів рекомендується здійснювати у формі парламентського, адміністративного та громадського контролю на основі принципу гласності.

Висновок

Які ж уроки можна було б отримати з російського досвіду на рубежі XX-XXI ст. для органів державної влади та реалізації ними своїх функцій у системі соціального партнерства?

По-перше, - усвідомлення, що сучасна держава має звільнитися від госмонополізма в економіці і, використовуючи макроекономічні регулятори, задавати "правила гри", забезпечувати їх дотримання незалежними суб'єктами соціального партнерства.

По-друге, - подолання госмонополізма в економіці можливе лише цілеспрямованими спільними зусиллями владних структур, представників об'єднань працівників, роботодавців і бізнесу. У системі соціального партнерства органи державної влади повинні забезпечувати відповідність результатів переговорів, договорів, угод цілям державної соціально-економічної політики, сприяти суспільно-політичному самовизначення соціального шару роботодавців, підприємців. Зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на узгодження інтересів різних соціальних груп, верств суспільства, їх громадських організацій з метою вирішення актуальних завдань у соціально-трудовій сфері.

По-третє, необхідно чітко визначити межі та функції державної служби, владних структур по відношенню до профспілкам, громадським об'єднанням підприємців, роботодавців. Завданням політичного керівництва все більше стає організація і вдосконалення на практиці вже досягнутої згоди щодо цілей реформ. У зв'язку з цим доцільно:

 підготувати концепцію взаємодії органів влади з профспілками громадськими організаціями підприємців, роботодавців, яка сприяла б подоланню політичного відчуження, удосконалення організаційних форм соціального партнерства;

 сформувати систему колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на основі соціальних стандартів та індикаторів;

 розробити загальні принципи ведення переговорів, підготовки і укладання угод на федеральному, регіональному та територіальному рівнях, приєднання до укладених угод, поширення їх дії на організації, що не брали участь в переговорному процесі; сформувати критерії визначення показності об'єднань профспілок та роботодавців, їх повноважності на ведення колективних переговорів;

 підготувати правові основи, що забезпечують участь представників об'єднань профспілок та роботодавців у розробці законодавчих та основних нормативних актів, що відносяться до соціально-економічної політики.

Встановлення партнерських відносин із суспільно-політичними та суспільно-цивільними формуваннями на території дозволяє владі не тільки успішно вирішувати електоральні проблеми, сприяє зниженню соціальної напруженості в регіоні і муніципальній освіті, а й знизити фінансові витрати за рахунок: побудови механізмів адресної соціальної допомоги; сприяння переходу громадських організацій з позиції прохачів до надання населенню різного типу соціальних послуг і виходу на самозабезпечення; передачі некомерційним організаціям третього сектору деяких адміністративних функцій на основі конкурсності соціального і муніципального замовлення; залучення в місто (район, округ, муніципальне утворення) шляхом створення силами НКО соціально значущих проектів і програм, інвесторів та донорів, додаткового фінансування з федеральних програм і від вітчизняних та зарубіжних благодійних Фондів; використання ресурсів благодійництво та потенціалу волонтерської діяльності.

У результаті звернення до нових ресурсів можлива зміна існуючого сьогодні стереотипу, що розглядає економіку як поповнювати дохідну частину бюджету, а соціальну сферу - як витратну його складову. При цьому виникає нове бачення території та регіону як сфери не тільки "реальної" чи "соціально-орієнтованої" економіки, а й цілісною - "соціальної економіки", що, у свою чергу, може усунути поблажливо-патронує ставлення місцевої влади до населення та громадськості , мобілізувати активність жителів на розвиток міста, району, території, а також розкрити можливості людського потенціалу для вирішення спільних нагальних проблем.

Ідея партнерства стане рушійною силою, у випадку якщо "опанує народними масами". Довіра між партнерами - різними суб'єктами соціально-економічного розвитку території, виникає при "прозорості" та відкритості взаємних намірів і дій. Особливо це стосується прийняття стратегічних, життєво важливих рішень щодо міського розвитку: місцевого бюджету, містобудування, ринку праці та зайнятості, міграцій, безпеки та правопорядку, житлово-комунальної реформи, соціальних програм, економічної і промислової політики і т.д.