В Україні значного поширення набула практика проведення На­ціональним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. У 2005 p., наприклад, за рахунок коштів, одержаних на 10 аукціонах, було надано державну кредитну підтримку 106 підприємствам на суму 155 млн гривень. Міжвідомча комісія з питань санації, реструктуризації та банкрутст­ва державних підприємств прийняла рішення про надання такої під­тримки 330 господарським структурам на суму 720 млн гривень.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтри­мки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовую­ться підприємствами, як правило, на поточні потреби, а не на збіль­шення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кре­дитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рів­нях: централізованому й децентралізованому.

Централізований рівень — це фінансові відносини між держа­вою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступ­ного їх перепродажу виробничим структурам, що потребують кре­дитної підтримки. Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктури­зації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кре­дитування.

Отже, можна зробити висновок щодо браку прямих фінансових відносин між державою й підприємствами, що робить недоцільним розгляд на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання.

Рис. 2. Форми державної фінансової підтримки санації підприємств

Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове викорис­тання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повер­нення.

????? ????? ??????? ?????????? ????????? ?? ????????? ????. ?? ???????? ???'????? ?? ?? ????? ???????? ???????????? ???????? ?? ???????????? ???????? (? ???? ??????? ????? ???????????? ???? ??????????? ??? ?????????? ????????), ??? ? ? ??????????? ? ???????? ???'????? ?????????????? ??????????? ?????????? ????????????, ?? ????? ???????? ??????? ?????? ?????? ????? ????????????? ???????? ???????. ????? ??????? ??????? ? ??? ????? ???? ????? ??????? ???????? ?????????? ???????????? ?? ??????????? ??????????? ?????????? ?????????? ?????? ???? ????????????. ? ??? ?????? ?????????? 1996 p. ̳???????? ??????? ? ?????? ???????, ??????????? ?? ????????????????? ??????????? ???? ???????????.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займає­ться Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:

— реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;

— проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

— ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

—здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів гос­подарювання, занесених до реєстру;

— проведення експертизи проектів програм оздоровлення фі­нансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

— здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспро­можних підприємств;

— методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;

— здійснення контролю за цільовим використанням коштів, ви­ділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підпри­ємств;

— забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

— організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і за­рубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реор­ганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

— організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвес­торів;

— організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспромо­жних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про ре­єстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропози­ції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати кон­троль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства.

Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фі­нансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприєм­ства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідним власникам майна.

Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізацій­ної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінан­сового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на коме­рційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народ­ногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим за­вданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інве­стицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльно­сті підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приват­них підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансу­вання підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсот­ків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержа­ним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фі-нансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілкови­тий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зо­бов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Протягом 2002-2006 pp., наприклад, українські підприємства за­лучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, унаслідок чого випла­ти довелося здійснювати державі. У 2004 p. виплати за цими креди­тами становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабіне­ту Міністрів з боржників, що порушують зобов'язання за інозем­ними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відпо­відна компенсація і штраф.

Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема під програ­ми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід врахову­вати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до дру­гої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефі­цієнт ризику 10).

Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комер­ційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початку 2004 p. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видава­ли такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Став­ки за цими пільговими кредитами були в 3 рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 p. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю держа­вного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товарист­во гарантування кредитів (ФРН). Ці організації займаються відбором підприємств для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із факторів успішного проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).

3. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств