Реферат: Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України

Крім того, треба визнати, що, незважаючи на особливу актуальність для України існуючих проблем, ідеологія сталого розвитку не набула в Україні достатнього поширення і не знайшла належного відображення ні у суспільній думці, ні у державній політиці, ні у господарській практиці.

Зокрема, навіть ті законодавчі акти, які приймаються у Верховній Раді – вищому законодавчому органі держави, і направлені на підтримку національного виробника, малого та середнього бізнесу, не завжди мають підтримку з боку владних структур і втілюються в життя.

Також необхідно розглядати і приймати економічні, соціальні, технологічні і екологічні рішення з урахуванням необхідного їх ув’язування в єдину комплексну систему розвитку на основі перспективної стратегії України ХХІ століття.

Сучасне державне будівництво не можливе без усвідомлення того, що відбувається в світі, без розуміння всіх тенденцій світового розвитку, без зрушення в світоглядних та ціннісних орієнтирах. А недостатній рівень поінформованости всіх верств населення про характер існуючих проблем та архаїчно-індустріальна суспільна свідомість не сприяє формуванню соціального замовлення на якісно нову стратегію розвитку, спрямовану в майбутнє.

В решті решт, має бути визначена національна стратегія розвитку суспільства, що базується на збалансованості економічних, соціальних та екологічних чинників. Також потрібно широке залучення громадськости та бізнесу до процесу прийняття рішень і практичної діяльности у цій сфері, бо активна участь у цій справі на паритетних засадах усіх секторів суспільства є одним із вирішальних чинників сталого розвитку країни.

Нажаль, поки що правлячі кола України, що в більшості своїй представлені колишньою радянською номенклатурою, упродовж років незалежности проявили свою абсолютну нездатність успішно вирішити завдання мобілізації суспільства для край необхідної модернізації та переходу до економічного розвитку, і навіть осягнути та сформулювати цю стратегічну перспективу.

Без досягнення загальнонаціонального консенсусу та негайного прийняття відповідних державних рішень Україна вже в близькій перспективі може зіткнутися з важко вирішуваними проблемами, які можуть поставити під загрозу її існування як незалежної держави.

Державотворчі процеси, що відбуваються в Україні сьогодні, зокрема події осені 2004 року, коли відбулась так звана «помаранчева революція», і подальше розмежування суспільства, неможливість, або скоріше небажання представників деяких політичних сил сконсолідувати країну, а іноді спеціально спрямоване розшатування суспільства, нав’язування неприйнятної ідеології, спроби змінити історичне минуле, підміна понять та принципів, штучне роздмухування мовної проблеми – все це лише гальмує і уповільнює і без того досить примарний розвиток України, додає ще більше соціально-економічних проблем, дестабілізує ситуацію в державі, ділить суспільство за географічно-політичною ознакою.

Проблема національного виживання з урахуванням сучасних світових тенденцій, і в першу чергу ґлобальної тенденції до переходу на засади сталого розвитку, має стати домінуючою в державній політиці на найближчу та довгострокову перспективи.

Водночас, адаптація до української специфіки, запровадження новітніх наукомістських технологій в виробництві, державне управління на демократичних засадах, вироблення адекватної стратегії розвитку країни в ХХІ столітті дасть надійні дороговкази в майбутнє. Практичне ж впровадження цієї стратегії дозволить не лише об’єднати наявні в суспільстві та державі ресурси для подолання існуючої економічної та політичної кризи, а й надасть процесу реформ в Україні та модернізації її економіки осмисленого і перспективного характеру.

Зрештою, саме перехід до стратегії сталого розвитку дозволив би Україні вписатися в сучасний світовий і цивілізаційний процес та визначив би її місце в майбутньому світі в когорті його провідних націй.