Реферат: Дотримання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів

У цілому, погоджуючись з положенням ст. 8 Закону про ОРД, яка дублюється з деякими уточненнями п. 8 Постанови N 1169, зауважимо наступне. Дійсно, керівник оперативного підрозділу або його заступник зобов'язані про отримання вказаного дозволу суду або про відмову в ньому повідомити прокурора протягом доби, але тільки в тих випадках, коли прокурор не отримав копії постанови суду після завершення судового розгляду. Вочевидь, що дане повідомлення повинно відбуватися у формі надіслання прокуророві копії відповідної постанови суду.

Певного коригування потребує п. 9 Постанови N 1169. Так, постанова суду про відмову у видачі дозволу не позбавляє керівника оперативного підрозділу або його заступника, а не підрозділ в цілому, як про те зазначається в наведеному підзаконному акті, права на повторне звернення до суду за наявності нових підстав. Таким само правом, як і правом на первинне звернення до суду, повинен бути наділений і прокурор.

Не тільки винесення судом постанови про надання згоди на здійснення заходу, як невірно зазначено в аналогічних нормах ст. 186 КПК, але й розгляд подання повинні здійснюватися в режимі, який забезпечує нерозголошення даних оперативно-розшукової діяльності. Водночас, це не усуває законної вимоги щодо ведення протоколу судового засідання з урахуванням вимог, аналогічних вимогам ст. 87 КПК.

Уточнення потребує п. 11 Постанови N 1169. Дійсно, за результатами здійснення заходу необхідно складати протокол з відповідними додатками. Окрім вимог до протоколу, перелічених у п. 11 згадуваної постанови, слід вказати місце складання цього протоколу, зміст заходу та час його початку і закінчення.

Далі розглянемо питання щодо можливості апеляційного оскарження постанов суду про надання дозволу на здійснення заходу або відмову у ньому. Стосовно відсутності у зацікавлених осіб права на оскарження постанов суддів О. Костюченко зауважує, що така позиція законодавця унеможливлює перевірку законності та обґрунтованості даних постанов, а оскільки в окремих випадках зачіпаються конституційні права осіб, необхідно обов'язково передбачити право їх окремого оскарження (Про доцільність запровадження окремого оскарження і перегляду постанов судді та ухвал суду в кримінальному судочинстві України / Судоустрій і судочинство в Україні. — 2007. — N 3. — С. 103). Адже виходячи з вимог п. 8 ст. 129 Конституції, забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Наразі правом на оскарження постанови судді про відмову в наданні дозволу на проведення заходу слід наділити прокурора. Інших заінтересованих осіб наділити правом на апеляційне оскарження постанов судді як про надання вказаного дозволу. Такими особами можуть бути, зокрема, потерпілий, особи, щодо яких ведеться кримінальне переслідування (підозрюваний, обвинувачений), особа, стосовно якої провадиться захід. Даний підхід забезпечить не лише попередній судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю, а надасть змогу здійснювати поточний та завершальний види судового контролю.

Після завершення здійснення заходу керівник оперативного підрозділу зобов'язаний протоколи з відповідними додатками передати до суду для встановлення законності проведення заходу з точки зору дотримання основоположних прав і свобод людини. Суд, дослідивши зазначені матеріали, виносить рішення про незаконність заходу і визнання доказів протоколів з відповідними додатками недопустимими доказами або визнає, що захід відповідає вимогам закону, його проведено з дотримання гарантій основоположних прав і свобод людини та відповідає правилам допустимості доказів у кримінальному судочинстві.

Декілька слів про припинення здійснення заходу. Здійснення заходу припиняється після закінчення строку проведення постановою судці за відсутності подання про його продовження або у разі відмови судом у продовженні строків здійснення заходу. Керівник оперативного підрозділу або його заступник, прокурор припиняють здійснення заходу, коли відпадуть підстави його проведення або закриття оперативно-розшукової справи.

Замість висновку

І останнє. У цій роботі зроблено спробу привернути увагу законодавця, вчених та практиків до нагальної потреби врегулювання законом процедур обмеження основоположних прав і свобод людини при здійснені оперативно-розшукових заходів у суворій відповідності як до норм Конституції, так і міжнародних договорів України, зокрема, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950 p.). Як цілком слушно зазначається в колективній роботі науковців цивільно-правового напряму, доволі часто сьогоднішня договірна практика провіщає завтрашній закон (Цивилистические правовые традиции под вопросам (по поводу докладов Doing Business Всемирного банка) / [Франсуа Барьер и др.]; пер. с фр. А. Градова. — М.: Волтерс Клувер, 2007. — C. 125). Втім, упевнені, що прийняття відповідного закону тільки посилить увагу правників до цієї проблеми. Творча роль подальшої судової практики буде полягати у виявленні "норми", наповнюючи закон смислом, далеким від намірів його розробників; визнанні за нормами невідомих до цього меж їх дії; нейтралізації окремих норм, що містять застарілі рішення та не відповідають більше сучасним вимогам, в першу чергу, вимогам високоефективного гарантування основоположних прав і свобод людини в будь-якій сфері суспільних відносин.

Література:

1. Шульга А. О. Особливості вбивств на замовлення в стадії досудового слідства: Навчальний посібник. — Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ, 2001. — С 87.

2. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія. — К.: АТІКА, 2004. — С 131 — 132.

3. Цивільний кодекс України.

4. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. — К., 2005.