Реферат: Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами

Аналогічне за характером взаємокористі є співжиття інших видів птахів з такими тваринами, як слони, носороги, великі парнокопитні тварини (дикі і свійські). Про співдружність птахів з цими тваринами говорять навіть назви деяких з них: буйволові птахи (Центральна і Південна Африка), волові птахи (Америка). Буйволові птахи — невеликі, розміром з дрозда, сідаючи на своїх підопічних велетнів, ретельно очищають їх шкіру і шерсть від кліщів і комах-кровососів. Волові птахи відшукують собі корм на спинах переважно свійських копитних. А один з видів волових птахів (розміром з горобця), шукає їжу на спинах бізонів. В їх густій шерсті він знаходить собі поживу, а у зимовий час (ці птахи неперелітні) інколи навіть й зігрівається у теплому хутрі цих велетнів.

Друзями слонів, носорогів, буйволів та інших тварин є єгипетські і білі чаплі. Часто їх можна бачити на спинах цих тварин, де вони відшукують і поїдають кліщів та інших паразитів. До того ж, маючи гострий зір, вони здалека бачать небезпеку і повідомляють про неї. Так само допомагають зебрам і антилопам африканські страуси: вони пасуться серед їх стада і завдяки високому зросту і чудовому зору швидше можуть побачити ворога.

Взаємокорисне співжиття існує також між особинами одного виду. Проявляється воно особливо виразно у ссавців і птахів, які живуть стадами, зграями або групами.

Великі копитні тварини при нападі хижаків утворюють колективну оборону, молодняк скупчується всередині, а дорослі тварини, насамперед самці, оточують їх, повернувшись до ворога рогами. У хижих тварин також має місце взаємодопомога. Якщо левиця одного прайду (група левів, яка складається з 1—2 самців, декількох самок і молодих тварин) йде на полювання, то залишає своїх дітей на іншу самку, і та не тільки догляне чужих малят, а й нагодує своїм молоком.

Африканські гієнові собаки діляться їжею (відригуючи її) з голодними членами зграї. Б. Гржімек описує декілька таких фактів. У "Серенгеті шість добре вгодованих гієнових собак, після того як загнали газель Томсона і зжерли її, повернулись до чотирьох своїх родичів, котрі не брали участі в полюванні, і відригнули для них усе проковтнуте м'ясо. У такий самий спосіб собаки годують самок, що мають щенят, і молодих собачат, які ще не вміють полювати. В одному випадку зграя з п'яти самців вигодувала дев'ять щенят, мати яких загинула.

Сильно розвинена взаємодопомога у дельфінів: вони ніколи не залишать пораненого товариша і поспішать йому на допомогу, якщо той подав відповідний сигнал. Дуже цікаво турбуються вони про самку, коли вона народжує малят. Навколо породіллі збирається декілька дорослих дельфінів, готових виштовхнути новонародженого на поверхню води, щоб він там вперше дихнув повітрям, а також допомогти матері у разі потреби (підтримати ЇЇ з боків і виштовхнути на поверхню води).

Мисливцям на слонів неодноразово доводилось бачити, як родичі з обох боків підтримували пораненого слона, допомагаючи йому вийти з небезпечного місця. У табуні коні зализують один одному рани.

Крім симбіозу, між тваринами існують і взаємовідношення протилежного характеру — ворожі, при яких один вид наносить шкоду іншому і не може існувати без цього. До них належать хижацтво і паразитизм — форми міжвидової боротьби за існування. Не завжди вони проявляються у прямій боротьбі між хижаком і його жертвою, що призводить до загибелі одного з них. Взаємовідношення між видами можуть мати форму конкуренції — без нападу особин одного виду на особини другого, але також можуть призводити до загибелі тієї популяції виду, в якої відсутні притаманні іншому виду переваги у будові, функціях або поведінці.

У лабораторних умовах це можна простежити, якщо в культуру інфузорії туфельки ввести інфузорії аурелії. Через деякий час залишаться тільки аурелії, хоч вони не нападали на туфельок, не виділяли шкідливих для них речовин, а лише швидше росли й розмножувалися і тому поїдали більшу кількість обмежених запасів поживи, що й призвело до загибелі популяції туфельок.

У природних умовах такі взаємовідношення можна спостерігати між гігантськими наземними черепахами і козами (атол Альдабра).Ось що пише у книзі «На лунных островах» (М.: Географгиз, 1958) про наслідки конкуренції між цими тваринами Ф. Проспері — учасник італійської експедиції, що 1953 р. побувала на цьому кораловому острові:

«Гігантські розміри цих черепах відповідають специфічним умовам того середовища, в якому вони розвивались. Ці зовсім беззахисні створіння у кожному іншому місці з різноманітним тваринним світом стали б жертвою будь-якого хижака, навіть меншого, ніж вони, за розмірами. На Альдабрі ж вони знайшли ідеальні умови для існування. У повній безпеці жили справжніми господарями архіпелагу і нарешті досягли сучасних гігантських розмірів.

Однак у теперішній час умови на атолі змінились, і цим рідкісним істотам загрожує значна небезпека. На острові розплодились завезені сюди колись кози, і природна рівновага зазнала глибоких зрушень. Рухливі ссавці заволоділи пасовиськами рептилій. Коли немає трави, яка росте тут тільки взимку, кози об'їдають листя з нижніх гілок дерева. Тому бідні черепахи не можуть дотягнутись до листя і протягом довгих місяців посушливого періоду живляться лише тим листям, яке падає іноді з дерев.

Незважаючи на всі закони, що охороняють черепах, час загибелі цього виду вже настав.

Цей приклад свідчить і про те, як небезпечно людині непродумано порушувати ту природну рівновагу, що склалась у процесі еволюції протягом мільйонів років у певній місцевості. Люди часто винищують хижаків, бо це, на їх думку, сприятиме процвітанню корисних птахів чи звірів, але насправді приносять даному виду не користь, а шкоду. Так, в окремих районах, щоб збільшити поголів'я мисливських птахів, мисливці повністю винищили деяких хижих птахів, зокрема яструбиних. Спочатку дійсно куріпок стало багато, але згодом кількість їх значно зменшилась,бо серед них виникали різні епізоотії ', від яких вони гинули. Хижі птахи насамперед знищують ослаблених і хворих тварин, а тому недуга не поширюється. Таким чином відбувається добір, кориснийдля виду. Тому довелося у такі райони знову завезти денних хижаків, щоб «оздоровити» мисливських птахів.

Той факт, що в італійській долині Аоста розвелось стільки отруйних змій, що вони заселили не лише зелені насадження, а й стали проникати у будинки, а кількість людей, потерпілих від укусів, така велика, що довелося відкрити 100 пунктів першої допомоги, пояснюється майже повним зникненням природних ворогів змій — хижих птахів і їжаків, що сталося не без втручання людей.

Винищення хижаків небезпечне ще й тим, що може спричинитися до швидкого розмноження інших, більш шкідливих тварин, шкода від яких перекриває ту, яку заподіюють хижаки. Так, у деяких районах Африки категорично заборонено полювання на леопардів, бо їх знищення потягнуло за собою різке збільшення чисельності диких кабанів і мавп, котрими живиться леопард, і вони стали справжнім лихом для посівів.

Аналогічне становище виникло в Австралії з диким собакою дінго. Хоч цей хижак і знищує багато ягнят і телят, проте його винищення спричинило б набагато більшу шкоду, яку заподіяли б сільському господарству кролі і кенгуру (підраховано, що шість кролів з'їдають стільки трави, скільки доросла вівця), чисельність яких не збільшується завдяки полюванню на них дінго.

Коли в Америці фермери вирішили позбавитись усіх койотів (степових вовків), то почалося масове розмноження гризунів — шкідників сільського господарства.

Таким чином, далеко не всі хижаки шкідливі, більшість з них — корисні.

У деяких хижих тварин має місце канібалізм, тобто поїдання тваринами тварин того ж виду. Найчастіше він проявляється у тому, що дорослі особини живляться молоддю. Канібалізм як видова ознака, закріплена природним добором, є корисним для виду, бо сприяє його збереженню. Наприклад, такі хижі риби, як окуні й щуки, можуть жити у водоймах, де інших риб немає. І це можливо лише завдяки канібалізму. Дорослі поїдають молодь, а молодь—зоопланктон, яким дорослі живитись не можуть. Найсильніші молоді стають дорослими; розмножуючись, вони дають початок молоді і т. д. Популяція при цьому зберігається.

Паразитизм, як і хижацтво, широко розповсюджений у тваринному світі, особливо серед найпростіших, червів і членистоногих. Тварини-паразити є зовнішні і внутрішні, тимчасові і постійні, а господар паразита може бути основний (в якому паразит живе у дорослому стані) і проміжний (де існують личинки паразита).

До найшкідливіших належать патогенні паразити, що викликають різні хвороби тварин і людини. У патогенних паразитів часто буває складний цикл розвитку, пов'язаний зі зміною господарів. Наприклад, малярійний паразит, що живе у крові теплокровних тварин і людини, може лише тоді пройти повний цикл розвитку і бути перенесеним у кров здорових організмів, коли потрапить у тіло комара, зокрема малярійного (анофелеса); печінковий сисун, що існує у печінці копитних, особливо овець, обов'язково повинен мати проміжного господаря — прісноводного молюска, малого ставковика і т. п.

Для поширення багатьох патогенних паразитів необхідна наявність переносників, які не менш небезпечні, ніж самі паразити — збудники хвороб. Особливо багато переносників різних хвороб серед членистоногих; з них найнебезпечніші — кліщі та комахи.

Кліщі — переважно паразити, в основному зовнішні. Вони переносять збудників дуже важких захворювань: весняно-літнього енцефаліту, кліщового висипного тифу, деяких видів пропасниць та ін.

З комах найнебезпечніші — блохи (переносники чуми), вони (переносники висипного тифу), які до того ж самі є паразитами різних тварин і людини, ґедзі (переносники сибірської виразки), комарі, мошка, москіти, деякі види мух (кімнатна, цеце) тощо. У деяких комах паразитами є не дорослі особини, а їх личинки. З них дуже небезпечні оводи (підшкірний, шлунковий, носоглотковий, овечий): їхні личинки паразитують у різних частинах тіла свійських тварин, викликають їх виснаження і досить часто призводять до загибелі.

Найцікавіший вид паразитизму зустрічається у перетинчастокрилих, зокрема у таких видів ос, котрих називають одинокими (церцерис, сфекси, аммофіли, бембекси, філант, або бджолиний вовк, пампіли, сколії та ін.). їм властиві складні інстинкти, що проявляються у турботі про нащадків: паралізувавши уколами жала деяких дорослих комах чи їх личинок або представників багатьох видів павуків, вони відкладають на тіло жертви яйце, з якого виходить личинка, котра потім живиться паралізованою твариною. В їздців — переважно дрібних тендітних комах, самки яких мають довгий і тонкий яйцеклад, паразитують личинки. їздцями цих комах називають за характерну позу, якої вони набирають, відкладаючи яйця у тіло іншої комахи: влаштувавшись на її спині, вони підгинають черевцеі встромляють яйцеклад у тіло своєї жертви, нагадуючи цим вершника. Деяких їздців успішно використовують для боротьби з шкідниками сільського господарства. Це афелінуси, що уражають кров'яну попелицю—шкідника коренів яблуні, проспалтелла — паразит щитівки, шкідника цитрусових, коллірія, яка «бореться» з хлібним пильщиком, теленомуси, що допомагають впоратися з сосновим і кільчастим шовкопрядами.

Таким чином, і серед паразитів є корисні види.

Нещодавно арсенал біологічної боротьби з комахами — шкідниками сільського господарства — поповнився ще однією зброєю. Австралійські вчені розробили дешевий спосіб розведення паразитичних нематод і зараження ними комах. Таким розведенням нематод займалися давно, але досі воно було економічно невигідним.

У їздців спостерігається таке цікаве явище, як над-паразитизм: деякі їздці паразитують тільки на інших видах їздців — теж паразитах. І ще одне характерне для їздців: це поліембріонія — коли з одного яйця внаслідок його поділу утворюється декілька личинок. Це явище розглядають як вищу форму пристосованості личинкових форм до паразитичного життя.