Реферат: Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району

Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). У перспективі можливий розвиток на базі ресурсів місцевої сирови­ни гірничо-хімічної та основної хімії: освоєння великого Марково-Розсільнянського родовища калійних солей, Гуменецького родовища природної сірки; розширення виробництв побутової хімії, хімі-ко-фармацевтичних та мінеральних добрив.

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.

Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на ви­робництві меблів. З цією галуззю тісно пов'язані лісопильне вироб­ництво, виготовлення чорнових і чистих меблевих заготовок, фане­ри, деревно-стружкових і волокнистих плит, картону, паперового пластику, синтетичних смол, фурнітури.

Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жи-дачів, Рахів; лісохімії — Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні підприємства (у Калуші, Тереславі). Висококваліфіковані кадри готують у Львові (у лісотехнічному інституті). Головні райо­ни комплексу в Івано-Франківську, Жидачеві, Чернівцях, Уж­городі, Мукачевому, Дрогобичі, Сваляві, Надвірній. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є Львів (виробництво меб­лів, фанери, паперового пластику), Івано-Франківськ (меблі) та ін.

В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницького напряму — цукробу­ряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовоче-переробний та ін.; б) тваринницького напряму — м'ясоперероб-ний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв'язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Найбільшу земельну площу має Львівська область (табл. 1), на яку припадає найбільша площа ріллі і сіножатей, найменшу — Чер­нівецька область, що має найменшу площу сіножатей. [9, стор. 252]

Таблиця 1.

Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь в областях (на 1 січня 1997 р.), тис. га

Область	Загальна земельна площа	Земельна площа у користуванні сільськогоспо­	Усі угіддя сільсько­ госпо­	У тому числі
дарських підприємств і господарств	дарських підпри­ ємств і госпо­ дарств	рілля	сіно­ жаті і пасо­ вища
Закарпатська	1275	629	448	198	217
Івано-Франківська	1393	685	535	414	105
Львівська	2183	1384	1169	820	327
Чернівецька	810	564	468	338	102
Всього	5661	3262	2620	1770	751

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське вироб­ництво з добре сформованими зонами спеціалізації:

лісостеповою (зернове господарство, м'ясне і молочне скотар­ство, свинарство, птахівництво);

карпатською з підзолами:

а) передгірською передкарпатською (льонарство, картоплярст­во, молочно-м'ясне тваринництво, овочівництво);

б) передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство і птахівництво).

2. Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів.

Район характеризується строкаті­стю природних умов і ресурсів. Гірська частина Українських Карпат належить до південної і південно-західної території району. Через зручні перевали гірських масивів прокладені залізниці і шо­сейні дороги, за допомогою яких здійснюються внутрішньорайонні транспортно-економічні зв'язки, а також з Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.

Північну частину Карпатського району займає рівнинне Передкарпаття, частина Волино-Подільської височини, Розточчя, Мале Полісся, Закарпатська область, велика частина якої зосереджена в Українських Карпатах.

Район виділяється теплим, помірно вологим кліматом, у ньому не буває посух. Його ґрунтовий покрив дуже різноманітний: пере­важають сірі й лісові грунти та опідзолені чорноземи (на Волин-сько-Подільській височині), дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні (у Прикарпатті), бурі лісові (у гірських районах Карпат) тощо.

Карпатський район має значні поклади мінерально-сировинних ресурсів. У Прикарпатті розташовані великі поклади сірки, калій­ної і кухонної солі, які мають державне значення, мінеральних вод (у Карпатах), деяких мінеральних будівельних матеріалів. Міжра­йонне значення мають лісові ресурси, кам'яне вугілля, природний газ.

У територіальній структурі корисних копалин виділяються одна зона, два райони і ряд кущів. Основною є Прикарпатська поліком-понентна зона з кущами: Бориславсько-Стебницьким (нафта, попут­ний і природний газ, озокерит, калійні солі, розсоли), Калусько-Долинським (нафта, попутний газ, калійні і магнієві солі, розсоли), Надвірнянським (нафта, озокерит, кухонна сіль, менилітові сланці), Миколаєво-Роздольським (сірка, цементний вапняк, скляні і фор­мувальні піски, цегляна глина), Яворівським (сірка, сировина для виробництва цегли), Скитським (вапняк, фосфорити). На півден­них макросхилах Карпат і в передгір'ї виділяються Закарпатський полікомпонентний район з кущами: Берегово-Біганським (алуніти, барит, перліт, каолін, мінеральні фарби), Рахівсько-Солотвинським (кухонна сіль, мармур, доломіт), Ужгородсько-Свалявським (мар­мур, андезит), Вишківським (ртутна сировина, андезит).

У районі є родовища мінеральних фарб (Іршавське), бентоніту (Горбське), золота (Мужієвське) тощо. На заході знаходиться Львів-сько-Волинський монокомпонентний район (кам'яне вугілля).

Лісові ресурси — це запаси деревини, лісові ягоди (чорниця, малина, ожина), гриби, мисливська фауна. Основні запаси дереви­ни зосереджені в Карпатах.

Ліси високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини — сосна — 35 %, ялина — 16, ялиця — 3 %.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні поро-ДИ — дуб високостовбурний — 18 %, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2 %.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у Західній частині України.

Водні ресурси району — це поверхневі води річок, озер, водо­сховищ і підземної води. Найбільш водоносними річками є Дні­стер, Тиса, Прут, які використовуються для водопостачання насе­лених пунктів, виробництва електроенергії (найбільші ГЕС у Кар­патах — Теребля-Ріцька, на Дністрі — Дністровська), частково для судноплавства (Дністер) і лісосплаву (Черемош). Підземні води району:

прісні (основне джерело водопостачання міст), у тому числі тер­мальні (м. Мукачеве в Закарпатті);

мінеральні (Трускавець, Східниця, Свалява, Кваси, Моршин, Олесько та ін.). Мінеральні води, особливо унікальна "Нафтуся", є основним рекреаційним ресурсом району. До них належать також лікувальні грязі (с. Черче Івано-Франківської обл.).

Незважаючи на вичерпання природно-ресурсної бази внаслі­док її несистемної експлуатації у минулому, вона за різноманітні­стю своїх складових частин, унікальністю (мінеральних вод, озоке­риту, сірки тощо) і навіть за запасами становить важливу матеріальну основу подальшого прогресивного розвитку соціально-екологічно­го комплексу Карпатського району.

Теплий помірно-континентальний клімат сприяє вирощуванню ранніх сільськогосподарських культур, садівництву, виноградарст­ву. Тривалість сонячного сяйва 2100 год на рік створює умови для дозрівання високоякісних фруктових, виноградних і городніх пло­дів. Густа річкова мережа забезпечує район водними та енергетич­ними ресурсами. Різноманітні корисні копалини, горючі гази, наф­та, сірка, калійні та кам'яні солі, вугілля дали можливість розвивати обробні галузі промисловості, а грязі, мінеральні води, озокерит створити курорти Трускавець і Моршин, Немирів, Яремча, Сваля­ва, Міжгір'я, Східниця, Гірська Тиса та ін. [5, стор. 48]

Великим багатством видів відзначається рослинний і тваринний світ Карпатського регіону (близько 2О тис. видів рослин і майже 35 тис. видів тва­рин). Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змі­нюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усьо­го видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

3. Проблеми природовикористання.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних час­тинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя. [7, стор. 24]