Реферат: Електромузичні інструменти

Можливість управляти з MIDI-клавіатури одночасно кількома синтезаторами (при відповідній комутації цих пристроїв за допомогою MIDI-кабелів) привела до появи синтезаторів без MIDI-клавіатури, або так званих "звукових модулів". Як правило, такі звукові модулі виготовляються з урахуванням можливості закріплювати їх на спеціальних стійках – реках (звідси ще одна назва - "рекові" синтезатори).

Комутація синтезаторів з ПК здійснюється за допомогою MIDI-кабелю, який підключається до відповідних рознімів синтезатора та звукової карти комп'ютера.

З розвитком комп'ютерної техніки в кінці 90-х років з'являються так званих віртуальні, або програмні синтезатори. Найбільш популярні в професійній практиці так званих VST-інструменти, які можна використовувати звуковий модуль. Управління VST-інструментом може здійснюватись з програми-секвенцора або з зовнішнього пристрою, наприклад MIDI-клавіатури.

Також до електронних музичних інструментів відносять також семплер.

Семплер – електронний музичний інструмент, що відтворює раніше записані взірці звуків – семпли (англ. sample) акустичних інструментів або будь-яких інших музичних звуків.

В перших семплерах звуки записувались на магнітну плівку (напр. мелотрон). Історія інтенсивного розвитку семплерів однак починається з розробкою стандарту MIDI та розвитком цифорвих технологій. Типовий семплер складається з клавіатури, дискового накопичувача, на якому зберігаються семпли та програми керування інструментом.

Семплери виявились придатними для відтворення немузичних звуків в концертах (наприклад багатою на такого роду звуки є музика рок-групи Pink Floyd). Початково такі звуки відтворювались з магнітних плівок. Пізніше цей недосконалий спосіб був витіснений семплером.

Сучасні семплери використовують переважно цифорві технології для обробки семплів. Akai було вироблено багато технологій обробок, таких як Crossfade Looping для усунення нерівностей звуку та Time Stretch, що дозволяє скорочувати або подовжувати семпли без зміни звуковисотності чи навпаки.

Впродовж 1990-х з'являються синтезатори, що суміщають короткі семпли (звичайно фазу атаки музичного інструменту) з цифровим синтезом для творення більш реалістичного звуку. Прикладом є Korg's M1, O1W а також пізні Triton та Trinity серії, Yamaha's SY серії та Kawai K серії інструментів.

Сучасна робоча станція включає в себе елементи семпліювання, від простого відтворення до комплексного редагування, яке відповідає найбільш просунутим семплерам.

Адаптеризовані інструменти . До адаптеризованих електрон­них інструментів відносять електропіаніно, електрогітари (напівакустичні, неакустичні й акустичні), які відрізняються особливос­тями конструкції, діапазоном, оздобленням і видом матеріалу, з яких вони виготовлені.

Електрогітара – музичний інструмент, використовується практично в усіх музичних стилях через якість звуку та великі можливості у звуковій обробці.

Призначені електрогітари для сольного, ансамблевого й орке­стрового виконання музичних творів, акомпанування, а також для навчання. За місцем і роллю в оркестрі електрогітари поділяються па соло, ритм, бас. Найчастіше використовується при виконанні рок-музики.

Раніше електрогітари підключались проводами до підсилювачів. Нині існують безпровідні системи сигналопередачі для гітар – з автономним передавачем, що кріпиться на поясі гітариста.

Електрогітара відрізняється від класичної гітари суцільною декою, важчою конструкцією, вузьким грифом. Невід'ємною частиною кожної електрогітари є звукознімач, що індукує коливання металевих струн у електричний струм, що передається до підсилювача – проводами або дистанційно – де обробляється, модулюється і передається до джерела звуку.

Найбільш поширеними є шестиструнні гітари, стрій якої відповідає строю класичної – E A D G B E.

Електрогітари акустичні – це адаптеризовані прості гітари, які мають один або кілька звукознімачів. Деку виготовляють із резо­нансної ялини. Ці гітари можна використовувати, як звичайні.

Електрогітари напівакустичні являють собою адаптеризовані інструменти, деки яких виготовлені не із резонансної деревини, а з клеєної фанери, і товщина корпусу менша, ніж в акустичних гітар; змінена конструкція струнотримача. Напівакустичні гітари не да­ють повного звучання без звукознімача.

Електрогітари неакустичні не мають резонансних дек, корпус зклеєно з різних листяних порід. Товщина корпусу — від 25 до 45 мм. Гриф виготовлено із деревини бука, клена. Неакустичні гітари без звукознімача не звучать. Ці гітари мають звукознімачі, пульт інди­відуального регулювання кожного звукознімача. За допомогою ре­гуляторів, розташованих на пульті, досягаються різноманітні ефекти звучання і гучності. Для підключення до підсилювального пристрою електрогітари мають з'єднувальний провід з вилкою.

Перші електрогітари почали масово випускатися компаніями Gibson та Fender. Серед Gibson нині є популярними: легендарний Gibson Flying V, та Gibson Explorer. Класикою та еталоном електрогітари вважається Gibson Les Paul. Серед модельного ряду Fender світове визнання і суперпопулярність здобув Stratocaster. За численними висновками психологів, при згадуванні електрогітари люди асоціюють її саме з Stratocaster. Інший Fender-зірка став популярним серед виконавців блюзу – Telecaster.

Трохи пізніше з'явилася велика кількість виробників електрогітар, але мало з них набули світового визнання за якість. Найвідомішими серед найкращих є Ibanez та Jackson.

Також розрізняють наступні типи електрогітар:

· Hollow Body Acoustic (Martin Drednought, Gibson Jumbo)

· Hollow Body Electric (Gretsch Brian Setzer, Ibanez George Benson)

· Holow Body Acoustic & Electric (Gibson John Lennon J-160E)

· Semi-Hollow Body Electric (Gibson ES-335, ES-175, ES-135)

· Semi-Hollow Body Acoustic & Electric (Godin Multiac Jazz)

· Solid Body Electric (Gibson Les Paul, SG, Fender Strat, Tele)

· Solid Body Acoustic (Gibson Chet Atkins)