Реферат: Філософія і наука про причини релігійної діяльності людей

И прямодушье простотой слывет,

И доброта прислуживает злу,

Измучась всем, не стал бы жить и дня,

Да другу трудно будет без меня.

Щоб втекти від огидної дійсності, віруючому нема потреби кликати на допомогу смерть. Навіть безглуздому життю можна надати сенс, якщо в уяві продовжити його за межі реального, перенести у майбутнє (небесне або земне) реалізацію нездійснених мрій, надій, праведний суд, або пом’якшити протиріччя свого життя створенням особливих відносин в межах релігійної спільноти (благодійність, моральна підтримка, щирість, відвертість у спілкуванні). Впевненість в тому, що справедливий Божий суд віддасть належне кожному за його справи, перетворює безглуздий світ у раціоналізований, дає можливість не впадати у відчай.

Релігія задовольняє як надіндивідуальні, владні, організаційні, системні, так і індивідуальні потреби. Оскільки інтереси людей завжди стикались і будуть стикатись, потрібен авторитет, здатний регулювати відносини між ними. Таким авторитетом для віруючих може стати або Бог – співрозмовник, помічник, рятівник, або сакралізована міфологізіравана людина – Будда, Конфуцій, або і те, і інше – Аллах, Мухаммед. Будь яка соціальна система, щоб забезпечити своє відтворення, вимагає від людей виконання та дотримання певних норм, заважаючи їх порушенню. В релігії необхідність дотримання соціальних норм, передусім моральних, норм саморегулювання поведінки, обґрунтовується авторитетом Бога – засновника цих норм в очах віруючих, або іншими сакралізованими авторитетами. Духом релігійної творчості, її субстанцією, її альфою і омегою є сакралізація, усвідомлення необхідності абсолютних цінностей, святого, священного. На вихідних етапах релігійності носієм сакрального стають природні явища, родинні зв’язки, людські дії. На певному етапі розвитку сакральне персоніфікується, втілюється у вигаданих образах богів, єдиного Бога, реальних осіб. Без сакралізації нема релігії, у той час як особи богів не у всіх релігіях, навіть світових, перебувають у фокусі релігійної діяльності. Тоді об’єктом сакралізації постають реальні особи – Конфуцій, Будда. Поява та існування релігії пов’язані як з відношенням несвободи, залежності, тобто з тими сферами людського буття, що недосяжні цілеспрямованому регулюванню, так і з прагненням людини до ідеалу, свободи. Саме небажання примиритися з відношенням несвободи породжує релігійну творчість – прояв духовної свободи, формує ідеал – те, чого нема, але що, за переконанням віруючих, повинно бути.