Реферат: Філософські категорії діалектики

Дорікнувши Канта в «марній вимученій заплутаності», Гегель переходить до антитезису його антиномії, що говорить, що «жодна складна річ у світі не складається із простих речей, і взагалі у світі немає нічого простого». Гегелівський аналіз антитезису показує, що знову «справа йде тільки про почуттєво сприйманий» і головне виражається коротко: «Весь досвід нашого бачення, дотику й т.д. показує нам лише складне ...». Розкривши суть антиномії про нескінченну подільність матерії, Гегель пише, що «у самій безперервності полягає момент розділення». Висновок, до якого він приходить і який можна повністю віднести до проблеми « простої-складне» , сформульований у такий спосіб: «Тому що кожна із двох протилежних сторін містить у самій собі іншу й ні одну з них не можна мислити без іншої, то із цього треба, що жодне із цих визначень, узяте окремо, не істинно, а істинно лише їхня єдність. Це - істинно діалектичний спосіб розгляду цих визначень і щирий результат».

Об'єктивно існуючі матеріальні системи виявляються й простими, і складними одночасно, як і ті елементи, з яких вони складаються. Іншими словами, кожний об'єкт - діалектична єдність простого й складного. Проста й складне - це перша, чисто якісна характеристика структурності невичерпного матеріального світу. Діалектичний принцип єдності проста й складного як важлива характеристика реальних процесів можна вважати індикатором спрямованості змін. Процес вивчення конкретної єдності простого і складного «містить у собі як би два рухи: круговий рух, що розкриває координацію між простими й складними елементами системи, і рух по прямої лінії: «від пізнання складного до пізнання простого». ...Єдність цих двох названих форм руху пізнання дає в підсумку висхідну криву, що має форму спирали.

Сутність - явище

При вивченні об'єктивного миру людина зіштовхується з різноманіттям речей і явищ, які постійно змінюються, переміняючи один одного. При безпосереднім спогляданні дійсності сприймається звичайно зовнішня сторона речей. Пізнання починається з більше простого, доступного. У ході подальшого вивчення об'єктів людина зауважує, що за зовнішньою їхньою стороною коштують якісь стійкі зв'язки й відносини. Для позначення цих неоднакових сторін об'єктів використовуються категорії «сутність» і «явище» . У реальному світі кожний об'єкт - єдність сутності і явища. Явище можна розглядати як прояв сутності, її конкретне існування. Під сутністю в нашій філософській літературі звичайно малася на увазі сукупність внутрішніх, глибинних зв'язків і відносин, що визначає основні риси й тенденції розвитку речі, об'єкта. Будучи догмою, такий підхід, зрозуміло, сковував аналіз цього важливого й, підкреслимо, надскладного філософського поняття.

Багато дослідників з гіркотою відзначають, що в науці не можна використовувати категорію форми, якщо вона й далі буде визначатися тільки як «внутрішній зв'язок і спосіб організації», категорію сутності, якщо неї визначати як сукупність «найбільш глибоких і стійких зв'язків», категорію необхідності, якщо неї визначати як «те, що обов'язково повинне відбутися».

Сутність не існує як абстракція. Сутність - це завжди сутність чогось: сутність речі, процесу, явища. Пізнається тому не сутність як така, а сутність чогось конкретного. Сутність будь-якого явища навколишньої дійсності не лежить на поверхні, вона пізнається не відразу, а лише в ході багаторазового аналізу й синтезу. На думку Гегеля, сутність світиться в явищах, але не кожному, і суб'єкт, що пізнає, повинен бути підготовлений до пізнання сутності. Сутність повинна бути, але вона спочатку є видимість.

Сутність існує як загальне в одиничному, але в кожному явищі вона проявляється не повністю. Можливо невірне розуміння сутності досліджуваного, ілюзорне подання про неї, що відбивається в наступному використанні категорій «видимість».

Пізнання сутності як основи всіх властивостей об'єкта припускає подолання видимості. У цілому знання сутності об'єкта залежить від рівня розвитку самого пізнання. Доцільно тому, виявляючи сутність, аналізувати її внутрішні й зовнішні зміни, форми її прояву. Сутність, як показав Гегель, характеризується цілою серією категорій, і тому її не можна визначити однозначно.

Категорія «сутність» розпадається на «підставу» і «закон». Усяка конкретна сутність є насамперед певну підставу. «Підстава пояснює, чому досліджуваний нами об'єкт такий, а не інший. Воно пов'язане з основною якістю об'єкта, з його основним внутрішнім протиріччям і розглядається як основа (причина) найважливіших властивостей об'єкта. Через виділення основного, виявлення основи йде пізнання сутності досліджуваних явищ. Від підстави залежать всі інші відносини об'єкта. Завдяки підставі, що включає структурність минулих станів, об'єкт як система зберігає наявну визначеність буття.

Сутність - категорія структурна, багатопланова. Її не слід представляти як щось однорідне й монолітне. Пізнання сутності конкретних об'єктів дійсності розпадається на велику кількість рівнів і рухається від знання законів, що виступають сутністю першого порядку, до сутності других, третього й т.д. порядків. Ці сутності можуть бути якісно різними.

Закон - одна з найважливіших філософських категорій. Закон як такий, закон взагалі, ні в природі, ні в суспільстві не існує. В онтологічному плані закон - це істотний зв'язок, форма необхідності. Виділяючи із усього різноманіття зв'язків зв'язку істотні, тобто пов'язані із сутністю, необхідні для буття явища в його даному якісному стані, ми називаємо їхніми законами. У гносеологічному плані закон - це відносно щире твердження обмеженої спільності, відносно завершений етап пізнання сутності. Закон тому є відношення сутностей або між сутностями. Визначаючи закон як істотний зв'язок, ми звичайно перераховуємо відмітні ознаки істотних зв'язків, такі як повторюваність, спільність, необхідність і ін. Закон взагалі варто визначати через можливо більше число категорій, тому що він «розкриває» свої грані через загальне й особливе, через можливість і дійсність, сутність і явище...

Література

1.Волькенштейн М.В. Современная физика и биология // Вопр. филос. – 1989. – №8. – С. 30.

2.Нарський И.С., Пащенко В.Я., Петров К.А. Питання перебудови філософської освіти. - К., 2004

3.Нарський И.С. Тлумачення категорії «випадковість». - К., 1999

4.Шептулин А.П. Система категорий диалектики. – М., 2002

5. Моїсєєв М.М. Ідеї природознавства й суспільні науки. - К., 1997