Філософія права Томаса Гоббса вказує на те, що природні закони мирного співжиття мають втілювати в собі вищі людські цінності, що ці закони, отже, обов'язкові не тільки для індивідів, а й для держави. Тому суверен, пише Гоббс, «має право на все, але з тим обмеженням, що як підлеглий Бога він зобов'язаний дотримуватися природних законів». Внаслідок свого суверенітету верховна влада «не має ніяких інших меж, крім тих, які встановлені неписаними природними законами»,— зазначається в «Левіафані».

У вченні Гоббса проглядає сильна тенденція до раціоналізації державного механізму, політичної влади. Разом із тим у гобсових працях міститься ідея розуміння свободи підлеглих як їх право робити все те, чого не забороняють закони, встановлені сувереном (свобода купувати і продавати, вибирати своє місцеперебування, свої харчі, свій спосіб життя, давати на свій розсуд настанови своїм дітям і т. д.). Мислитель обґрунтував ряд конкретних вимог у галузі права, а саме: рівний для всіх суд присяжних, гарантії права на захист, відповідність покарання скоєному злочину та інші.

Загалом Томас Гоббс уперше в Новий Час розробив систематизоване вчення про державу, політичну владу і право. Його теорія, заснована на розумі й досвіді, а не на схоластиці й догматизмі, відкривала широкі горизонти подальших досліджень політико-правових явищ. Ряд висновків із гобсового вчення - стосовно природничо-правових законів про мир, еквівалент, рівність, договір, справедливість, власність та ін. - відчутно вплинули на становлення і розвиток політичної науки та юриспруденції Нового Часу, на генезис класичного лібералізму.

Висновок

Після опрацювання даної теми можна зробити висновок, що спочатку джерелом влади Т.Гоббс вважав договір між підданими і правителем, що (договір) не може бути розірваним без згоди обох сторін. Однак ідеологи революції приводили чимало фактів порушення королем їм же на себе узятих зобов'язань; тому, мабуть, Гоббс і формулює трохи інше поняття суспільного договору (кожного з кожним), у якому правитель узагалі не приймає участі, а виходить, і не може його порушити.

Влада суверена абсолютна: йому належать право видання законів, контроль за їхнім дотриманням, установлення податків, призначення чиновників і суддів; навіть думки підданих підлеглі суверену — правитель держави визначає, яка чи релігія секта щира, а яка немає.

У працях Гоббса міститься розуміння волі як права робити те, що не заборонено законом. На його думку ціль законів не в тім, щоб удержати людей від усяких дій, а в тім, щоб дати їм правильний напрямок. Уявлення Т.Гоббса про природу людини значно відбивали інтереси буржуа епохи розвитку капіталізму, що почалась.

Гоббс будував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Ефективною формою держави він вважав абсолютну монархію, але в численних роз'ясненнях і застереженнях, у сутності давав місце революційним принципам, але загалом же англійський теоретик політики і права залишався абсолютистом - прибічником необмеженої монархії.

У теорії суспільства і держави Гоббса помітні зародки матеріалістичного розуміння суспільних явищ. У його теорії є держава і підлеглий, але нема Громадянина. Влада - сила державного абсолютизму — механічно і гіпертрофовано підноситься у нього над правом - свободою людини. Філолофсько-правове вчення Гоббса вплинуло на наступну історію політико-правової думки.

Література

1. Історія політичних вчень. Під ред. О.В. Мартишина. – М.: Юрист, 1996.

2. Історія політичних і правових вчень. Підручник для вузів. Під ред. проф. Нерсесянца В.С. - М. НОРМА – ІНФРА – М 1998.

3. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Під ред. О.Э. Лейста. — М.: Юрид.літ., 1997.

4. Історія політичних і правових вчень: Хрестоматія / Під ред. В.П.Малахового. – Москва: Академічний проект, 2000.

5. Черніловский З.М. Загальна історія держави і права: Підручник. – М.: Вища школа, 1983.

6. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія правових і політичних вчень. – К.: Юрніком Інтер, 1999