Реферат: Фондовий ринок України і перспективи його розвитку
Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. У зв`язку з цим, розвиток РЦП в Україні, як невід`ємного елемента національної економіки, набуває вирішального значення.
На сьогодні завершується процес формування українського РЦП і розпочинається етап його динамічного розвитку. Каталізатором цього процесу безумовно є масова приватизація, за результатами якої протягом чотирьох років понад 32 млн. громадян України вже стали власниками 50 тис. державних підприємств. В народному господарстві України чітко окреслилась тенденція домінування корпоративної форми власності - найпоширенішої в розвинутих країнах світу.
На початок 1997р. в Україні було емітовано цінних паперів (ЦП) загальною номінальною вартістю 8,3 млрд. грн., у тому числі, акції на суму 3,4 млрд. грн.
Випуск в обіг великої кількості акцій призвело до того, що вже на сьогодні український РЦП за показником відношення обсягу капіталізації ринку до валового внутрішнього продукту наближається до рівня фондових ринків країн Центральної Європи - Чехії, Словаччини, Польщі.
Сучасний РЦП України - це переважно ринок дрібних пакетів акцій громадян та інвесторів. Це перший етап розвитку РЦП. Ринок, який не орієнтується на великі кошти інвесторів, не може існувати в довготерміновій перспективі. На другому етапі розвитку РЦП, повинна домінувати тенденція до подальшого зосередження акціонерної власності, яка склалася у процесі приватизації, з одночасною концентрацією прав власності та управління у руках інституційних інвесторів на основі масового, прозорого та ліквідного ринку.
В науково-економічній літературі недостатньо висвітлюються теоретичні і практичні аспекти проблеми становлення і розвитку РЦП в Україні. Помітний вплив на розвиток РЦП сьогодні мають засоби масової інформації, які висвітлюють щоденні проблеми учасників РЦП. Серед найбільш впливових друкованих органів масової інформації слід назвати такі періодичні видання, як “Фінансова Україна”, “Бізнес”, “Фондовий ринок”, “Ринок цінних паперів”, “Інвестиційна газета”. Популярними є такі телевізійні- і радіопередачі: “Ринок від А до Я”, “Фінансовий огляд”, “УТН-фінанс” та інші. Але відсутність теоретичних узагальнень призводить до того, що на практиці розвиток фондового ринку (ФР) здійснюється непослідовно, мають місце значні недоліки в регулюванні РЦП, помітним є вплив суб`єктивних факторів.
Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).
Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі створенням ринку цінних паперів. Отже тема курсової роботи є актуальною.
Метою роботи є дослідження процесу становлення і напрямки розвитку ринку цінних паперів в Україні і розробка на цій основі рекомендацій щодо вибору напрямків вдосконалення законодавства і практичної поведінки на фондовому ринку основних його учасників, зокрема, промислових підприємств.
І. ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО
ФОНДОВГО РИНКУ ТА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.
Формування недержавного сектора економіки і створення акціонерних товариств (спочатку комерційних банків, а згодом посередницьких і промислових підприємств) призвели до попиту на відсутній у нас за останні сімдесят років товар - цінні папери. Так на початку 90-х років розпочався процес створення або відродження національного ринку цінних паперів, який має свої історичні передумови.
1.1 Передумови створення фондового ринку
та ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів в Російській імперії був започаткований на Санкт-Петербурзькій біржі в 20-х роках ХІХ століття. Тоді в обігу були лише іноземні векселі і облігації державних позик. Акції вперше потрапили до котирування у 1827 році.
Повноцінний ринок в імперії склався лише після створення умов для вторинного обігу ЦП.
У 1836 році, коли загалом діяло вже 16 акціонерних товариств, було прийнято акціонерне законодавство. Воно поклало початок широкому акціонуванню власності.
Формуванню фондового ринку сприяв і розвиток банківського кредиту. У другій половині ХІХ століття почали діяти Селянський Поземельний банк та Державний земельний банк. Вони випускали позики під нерухомість заставними листами або облігаціями.
Вісімдесяті роки стали якісно новим етапом розвитку всеросійської торгівлі ЦП.
В цей період в Росії діяли 269 іноземних підприємств. Зростає в обсягах і обіг облігаційного капіталу: у 1898 році було випущено 28 позик на 36,5 млн. рублів.
Процес вдосконалення біржової справи, який цілеспрямовано вів до створення спеціалізованих фондових бірж, був перерваний у 1914 році з початком першої світової війни. Тому роль фондової біржі відігравала лише Санкт-Петербурзька біржа, де існував фондовий відділ.
Бюлетень, який видавався фондовим відділом, був офіційним документом і вміщував курси державних та акціонерних паперів, валюти, векселів, іпотечних паперів тощо. Петербурзька біржа стала по-справжньому фондовою і за своїми параметрами не поступалась американським та західноєвропейським зразкам.
В Україні Статут Київської біржі був затверджений 5 листопада 1865 року. На прийняття у члени біржі надійшло 39 заяв, і 13 лютого 1869 року виборні від біржової громади у складі 23 осіб обрали керівний орган біржі - Біржовий комітет. Організаційно Київська біржа була асоціативним утворенням (а не акціонерним товариством) і утримувалася за рахунок членських внесків, а також внесків Синдикату цукрозаводчиків, прибутків від магазинів та інших надходжень.
З 1877 розпочали систематично видаватись біржові бюлетені. Згодом вийшла газета “Київська біржа”, в якій, окрім бюлетеня, публікувалися аналітичні статті, інформація про ціни на цукор та інші товари на ринках України та Російської імперії в цілому.
Заснування Київської біржі справило позитивний вплив на розвиток торгівлі, промисловості і фінансового ринку не лише Києва, а й всієї України. Київський біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування біржі - в 1873 році. В перші роки у біржовому обігу знаходились державні папери, паї, акції та облігації акціонерних товариств, зокрема, цукрових та рафінадних заводів. Крім цього, були дисконтовані векселі і перекази, відбувалися операції з золотом і сріблом. На ринку з`являються також заставні листи земельних банків.
Протягом наступних років сума угод з державними паперами подвоїлася, а в 1878 році досягла рекордної для 70-х років відмітки в 2,2 млн. рублів. Заставні листи котирувалися на біржі досить стабільно до 1879 року, коли з відмітки в 1,7 млн. руб. відбулося зниження обсягів до 612 тис. руб.
У 90-ті роки кількість фондових операцій з дивідендними паперами на київському ринку неухильно скорочується, в той час, як товарні угоди починають все більше визначати характер київської біржі торгівлі. Головною причиною було те, що хвиля акціонерного засновництва в Україні (та й в Росії в цілому) поступово спала. В цей період в Російській імперії почалося промислове піднесення. Весь потік паперів загальноросійського значення спрямовується до столиці, а в Києві повільно, але надійно розпочинається формування вторинного ринку паперів цукрово-рафінадних заводів, місцевих промислових товариств і комерційних банків. Стрибок обсягу продажу ЦП вгору на Київській біржі прийшовся на 1892 рік, дещо спав у 1893 році, але протримався на тому ж рівні ще до 1899 року, коли промислове зростання в країні закінчилося.
В зв`язку з початком першої світової війни в серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено офіційне котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі. Але через місяць Київська біржа відновлює роботу неофіційно; термінові контракти були укладені навіть на 1916-1917 роки. При сприятливому перебігу подій Київські біржовики могли б прийти до такого фінансового інструменту на ринку цінних паперів, як фінансовий ф`ючерс років на сімдесят раніше, ніж їх чікагські та лондонські колеги. Це була торгівля “правами” на продаж цукру в 1908-1916 роках.
Але події 1917 року перервали діяльність Київської біржі і звели нанівець всі зусилля українських підприємств по розширенню експорту товарів та пошуку нових форм участі України в міжнародній торгівлі.
В СРСР біржова торгівля поновилась в роки НЕПу. Перші за роки радянської влади товарні біржі виникли в 1921 році, а на кінець 1926 року їх вже нараховувалось 105. Постановою ЦВК СРСР від 21 січня 1927 року більша частина бірж ліквідується, а залишаються лише 14 бірж в найкрупніших торгових центрах, зокрема, на Україні - в Харкові, Києві, Одесі. В лютому 1923 року при Московській товарній біржі був створений фондовий відділ. Згодом аналогічні відділи були відкриті на восьми біржах, у тому числі і на Київській.
Фондові відділи спочатку визначали курс червонця і впорядковували валютні операції державних органів та кооперації, але згодом вони почали відігравати певну роль в розміщенні державних позик. Структурно фондові відділи багато в чому нагадували аналогічний відділ Санкт-Петербурзької біржі: відвідувати біржові збори і укладати угоди мали право постійні (“біржова громада”) та разові (“біржова публіка”) відвідувачі, але лише за участю маклера. Органами фондових відділов були загальні збори членів, рада фондового відділу та ревізійна комісія.
Проте, ця аналогія здавалася повною лише на перший погляд. Наркомфін мав великі права і сам встановлював первісний склад фондових відділів, призначав старшого маклера, визначав правила допуску ЦП до обігу, мав право скасувати постанови загальних зборів.
Радянський фондовий ринок цілком відповідав загальнодержавній тенденції зменшення питомої ваги приватному капіталу в загальних оборотах фондової торгівлі. Приватна емісія ЦП була заборонена, а всі кредитні та валютні операції могла проводити лише держава. Отже, місце фізичної особи на РЦП поступово замінила особа юридична, що зменшило, а згодом і припинило можливість біржової спекуляції.