Реферат: Форми грошей та еволюція їх розвитку

Спочатку «нові» гроші знаходились в обігу у вигляді злитків. Однак необхідність вивішування та ділення на частини викликала ускладнення. Вирішенням цієї проблеми було встановлення загально прийнятної грошової одиниці у вигляді чеканної монети.

Найстарішими, спеціально випущеними грошима, вважаються монети, відчеканені в містах Мілет та Фокеї в 7 – 5 століттях до н. е.

Саме слово «монета» походить від назви храма Юнони-Монети (в перекладі – «Порадниці») в Римі. Згідно легенди, Юнона надала римлянам грошові засоби на ведення війни та забезпечила її побідоносний кінець. Вдячні римляни перенесли до храму богині свої машини для виготовлення грошей, а продукція, виготовлена на них, стала називатися монетою.

Спочатку монети виготовляли із золота та срібла. Проте монети, переходячи із рук в руки, витираються, втрачають свою початкову вагу і таким чином лишаються своєї початкової вартості. Однак, не зважаючи на це, вони продовжують виконувати свою першочергову роль. Це привело до думки, що гроші взагалі, та монета насамперед, є не тільки носієм, «хранилищем» вартості, скільки лише її символом. І тому стали чеканити неповноцінну монету, метал в якій коштував дешевше її номіналу, тобто тієї суми, яку було указано на монеті.

Чеканка неповноцінних монет приносила чималі прибутки урядам, які тепер для випуску монет на певну сумувитрачали в багато разів менше засобів. Золото накопичувалося в державній казні, а в обігу ходила мідна монета.

Однак торгівля розвивалася швидкими темпами, та використовувати для розрахунку монети ставало все більш незручним, адже інколи монети на суму, яка підлягала сплаті, необхідно було везти на декількох телегах. Це змушувало постійно шукати замінювач повноцінних грошей, який би при своїх незначних розмірах та вазі зміг би представляти достатню цінність.

Так з`явились паперові гроші, які вперше були випущені в обіг в Китаї в 9 столітті. Самі перші китайські паперові гроші представляли собою особі розписки, які видавалися під цінності, що здавалися на збереження в спеціальні лавки. Тепер,коли купець придбавав товар, він міг замість монет дати продавцю таку розписку. А той, в свою чергу, міг сам купити що-небудь за цю розписку або, повернувши її до лавки, де її було видано, отримати цінності.

В країнах Заходу первинний досвід широкого випуску паперових грошей належить Америці – в 1690 році такі знаки почав друкувати штат Массачусетс. В Європі паперові гроші вперше з`явились у Франції, де в 1716 – 1720 роках банкір Джон Ло став організатором випуску банкнот Королівського банку.

Не маючи практично ніякої власної цінності, паперові гроші лише представляють золото . Проте, будучи зручними для обігу, вони швидко завойовують визнання та отримують широке розповсюдження. З часом розписки набули стандартного вигляду та видавалися вони під цінності, які належали банкам чи зберігалися в державній казні. Номінал паперових грошових знаків, тобто сума, вказана на них, посвідчувався печаткою правителя або підписом та особовою печаткою банкіра.

Спочатку найбільше розповсюдження отримали саме банкноти, або, як їх ще називають, банківські білети. Вони виписувалися банкіром, і це було його зобов`язанням виплатити в будь-який час пред ` явнику білета вказану на ньому грошову суму . Чим багатшим був банк, чим вищою була його репутація, тим більше довіри викликали його банкноти і тим ширше вони використовувались в розрахунках замість монет.

В подальшому, коли в державах почали виникати державні банки, їм було дано виключне право випуску банкнот. Це гарантувало дуже високу надійність паперових грошей, що випускалися, так як вони могли бути вільно обміняні на золото, що належало державі.

Іншим видом паперових грошей були казначейські білети. Вони випускалися від імені держави для фінансування його потреб та забезпечувались державною власністю.

Головною відмінністю між цими видами паперових грошей було в тому, що кількість випускаємих в обіг банкнот обмежувалося розмірами золотого запасу держави, а самі банкноти вільно обмінювалися на золото, що забезпечувало їх надійність та стійкість. Ця відмінність зберігалася до 30-х років нашого століття. Однак із часом практично всі країни світу відмовилися від обміну банкнот на золото. І тоді банківські та казначейські білети стали практично однаковими, а банкноти центральних банків стали основним засобом всіх наявних платежів.

Сучасний же світ грошей складається як із наявних (у вигляді розмінної монети та дрібних грошових купюр, що випускаються державною казною, а також не розмінних на золото банкнот центрального банку), так і не наявних грошових засобів.

Висновки.

Гроші – це складна економічна категорія. Їх особливість – у системному багатофункціональному характері.

- «товар товарів», бо кожний товар у процесі реалізації «висвічує» свою вартість у грошах;

Гроші – це специфічний товар, що виконує роль загального еквіваленту;

- «головна і діюча особа» в ринковій економіці;- «мова ринку».

Існують два положення щодо визначення концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна.

Раціоналістична – гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

Еволюційна – гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва й обігу. Ця концепція підкреслює об`єктивний характер виникнення грошей.

Аргументами об`єктивності появи грошей є:

1) саме ринок спричиняє об`єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна рахуватися;

2) ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги;

3) кількість грошей в обігу визначається об`єктивними закономірностями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях.

Таким чином можна сказати, що:

Гроші – не декретуються державою, а спричинюються власне ринковою економікою.

Роль держави – не визначальна, а коригувальна в їх створенні.

Список використаної літератури.

1. Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. та ін. Гроші та кредит. – 2001. – 5-10 с.