СО + Н₂ О " СО₂ + Н₂ + 43,1, МДж/кмоль,

СО + 3Н₂ = СН₄ + Н₂ О + 203,7, МДж/кмоль.

Метан в умовах процесу схильний до термічного розпаду:

СН₄ = С + 2Н₂ - 71,1, МДж/кмоль.

Поєднання цих і деяких інших реакцій визначає склад газів, що утворюються по висоті газогенератора. З відновної зони гази виходять з температурою 800-900⁰ С. Проходячи через вугілля, що росташоване вище, вони нагрівають його, внаслідок чого протікає процес піролізу. Ця зона називається зоною піролізу або зоною напівкоксування. Гази, що виходять з неї, підігрівають і сушать вугілля у верхній зоні - зоні сушки. Дві нижні зони (окиснювальна і відновна) складають зону газифікації, а дві верхні - зону підготовки палива.

Таким чином, при шаровій газифікації поєднується термічна підготовка палива (напівкоксування) і власне газифікація напівкоксу. У зв'язку з цим газ, що відводиться з газогенератора, містить продукти газифікації і продукти піролізу (газ, пара смоли, водяна пара), частина з яких при охолоджуванні газу конденсується (смола і вода).

У цьому процесі змінюється і склад твердої фази, оскільки в зону газифікації поступає кокс або напівкокс, а з неї виводиться зола.

Термодинамічні розрахунки дозволяють визначити рівноважні склади газів в залежності від температури і тиску процесу, однак використати результати цих розрахунків для прогнозу реального складу газів важко через значні відмінності в швидкостях реакцій і впливу на процес технологічних чинників. Швидкість реакцій газифікації лімітується швидкістю хімічних перетворень і швидкістю дифузії, причому при низьких температурах (700-800 ⁰ С) вона лімітується швидкістю хімічної взаємодії, а при температурах понад 900 ⁰ С переважно дифузією до поверхні, тобто в реальних умовах процес протікає в проміжній області.

Процес газифікації інтенсифікують шляхом підвищення температури, збільшення тиску газифікації, що дозволяє значно збільшити парціальні тиску реагуючих речовин, а також досягти збільшення швидкості дуття, концентрації кисню в дуття і збільшення реакційної поверхні.

Пневмозріджений шар - це сукупність твердих рухливих частинок, які під дією газового потоку здійснюють зворотно-поступальний рух в межах шару. Тонко подрібнене вугілля з частинками 0,5-3 мм звичайно газифікують в такому шарі, оскільки в цьому випадку можлива безперервна подача палива в газогенератор, а хороше перемішування забезпечує високу теплопередачу, що приводить до рівномірного розподілу температури по всьому шару. Завдяки хорошій теплопередачі можна швидко і легко регулювати температуру.

Цей процес придатний в основному для бурого вугілля і молодого кам'яного вугілля з підвищеною реакційною здатністю. Коксівне вугілля може спікатися при нагріванні до температури реакції, внаслідок чого розмір частинок росте. Максимально можлива температура газифікації обмежується температурою плавлення золи, а при значному підвищенні продуктивності велика частина не прореагованого вуглецю виноситься з газогенератора.

Дуже дрібне (пилоподібне) вугілля газифікують при одному напрямку подачі вугілля і газифікуючого агента. Це забеспечує в порівнянні з процесом газифікації в нерухомому шарі:

1. меншу вартість пилоподібного палива в порівнянні з грудковим;

2. можливість застосування вугілля будь-якого ступеня вуглефікації і будь-якої спікливості;

3. відсутність побічних продуктів і необхідность очищення від них;

4. можливість замінити тверде паливо газоподібним і рідким.

Однак, при використанні вугілля з високою температурою плавлення золи важко вибрати матеріал для футеровки реакційної камери, а при високому вмісті золи в паливі знижується КПВ в більшій мірі, ніж при газифікації в шарі, внаслідок високого тепловмісту розплавленого шлаку.

Таблиця 2.25 - Середній склад газу при автотермічних умовах

Спосіб газифікації	Вид дуття	Теплота згорання QB , МДж/м3	Склад, % об'ємні
			СО	Н2	СО2	СН4	N2
Стаціонарний шар	Пароповітряний	5,2	27,8	12,4	3,6	0,2	56,0
-"-	Парокисневий	10,6	40,0	41,0	16,5	0,9	1,6
-"-	Кисневий (рідкий шлак)	11,8	64,6	28,7	5,7	-	1,0
Псевдозріджений шар	Парокисневий	12,3	48,2	35,2	13,8	1,8	0,9
Пиловугільний Факел	Парокисневий	11,2	57,2	30,7	10,5	0,1	1,2
Пил над розсплавленим шлаком	О2 + СО2	10,8	56,8	28,0	14,0	0,2	-
-"-	Повітря	4,0	22,8	8,0	5,1	-	64,1

При алотермічних процесах газифікації тепло надходить зі стороннім теплоносієм, що дозволяє знизити вихід діоксиду вуглецю і відмовитися від кисню як газифікуючого агента, тобто не будувати дорогої кисневої установки.

Алотермічні процеси можна розділити:

1. за способом передачі зовнішнього тепла (з газоподібним або твердим теплоносієм і з передачею тепла через стінку);

2. за способом отримання алотермічного тепла (процеси з ядерним теплом, електричною або іншими видами енергії);

3. автотермічні процеси, в яких спалення палива проводиться на окремому рівні, а не в зоні газифікації.

Цей спосіб газифікації раніше не знайшов застосування і тільки тепер завдяки можливості поєднання тепла, що отримується в атомному реакторі, з процесом газифікації вугілля він зможе конкурувати з автотермічними процесами.

Одним зі способів газифікації палива є підземна газифікація вугілля (ПГВ) досліди з якої були розпочаті в 1933 році. Розроблена в СРСР технологія підземної газифікації вугілля базується на безшахтній підготовці підземних газогенераторів і здійсненні газифікації в каналах, в яких вугілля взаємодіє з потоками дуття і газу (рис. 2.4).

Безшахтна підготовка полягає в бурінні з поверхні вертикальних, похилих і похило-горизонтальних свердловин, що розкривають вугільний пласт, а також у створенні по вугільному пласту газифікаційних каналів між свердловинами. Для створення у вугільному пласті реакційних каналів застосовується фільтраційна збійка або прожиг каналу, оснований на газопроникності вугільного пласта, гідравлічній збійці (гідравлічний розрив пласта) і похило-горизонтальному бурінні. Отримання горючого газу здійснюється в каналах різної довжини в залежності від умов залягання вугільного пласта, шляхом нагнітання дуття в одні свердловини і відведення газу в інші.

I II III IV

Рис. 2.4 Схема підземної газифікації

Практичні роботи з ПГВ були проведені на бурому і кам'яному вугіллі, що залягає в різних гірничо-геологічних умовах. У різні періоди часу працювало до шести дослідно-промислових і промислових станцій ПГВ. Сьгодні діє дві з них - Ангренська в Середній Азії і Абінська в Кузбасі.

ЛІТЕРАТУРA

1. Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка.