Реферат: Григорій Сковорода

Вольности отче, герою Богдане !

Сковорода вважає, що воля є найбільша цінність на світі, більша, ніж «злато», ніж багатство. У вірші «Голова всяка свой імеет смысл» він визначав:

... мни вольность одна єсть нравна

и беспечальний, препростий путь,

Се —моя мира в житіи главна...

Тому до глибини душі письменник ненавидів тиранію і завжди гостро говорив про царів, вельмож, панів. Він сміливо запитує сильних кріпосницького світу:

О мире! Мир бессоветний!

Надежда твоя в царях!

І відповідає:

Вихрь развеетсей прах.

«Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні».

Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. В його творах є багато сатиричних стріл, спрямованих проти тиранії, насильства кріпосників, проти їх розкішного і розпутного життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричним спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права», яка була поширена в народних масах і ввійшла до репертуару кобзарів та лірників.

Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Один «непрестанно стягает грунта», це — поміщик або козацький старшина, що захоплює чужі землі. Другий — «для чинов углы панскіи трет», це — чиновник-кар'єрист, що пробиває собі дорогу підлабузництвом. Шахрай-купець «при аршине все лжет». Представник тогочасного суду («юриста») «строит на свой тон... права». Не кращі й інші, які «образы жирових чтут тузов», у яких «шумит дом от гостей, как кабак» і т. п.

Сатира має народний характер. Письменник підносить ідею совісті, «как чистий хрусталь» правди, розуму. Але щастя він вбачає в тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану. Через те критика феодального ладу, незважаючи на її гостроту, маєу Сковороди пасивний характер.

Сковорода підніс вимогу самовдосконалення і «сродної праці», тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Виходячи з цього, він засуджував тих, «кто високо вгору дмется». «Природный и честный сапожник милее и почтеннее, чем бесприродный штатский советник». У тогочасних правлячих колах Сковорода бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану.

Ідею «сродної» праці розвинув також Сковорода в одній з найцікавіших своїх байок «Пчєла и Шершень». Разом з тим байка є протиставленням трудящих і нероб.

Шершні — паразити, що живуть крадіжкою чужого. «Бджола- це мудра людина, що у своєму сродному ділі працює». Шершні — це люди, які дивляться на науку тільки як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству. Сковорода гостро нападає на них, протиставляє їм бідних, тих, що не в розкоші, а в праці для людства вбачають сенс життя, для яких праця є природною потребою.

Великий філософ взагалі вчив, що труд є основою всієї «машини» життя і прославляв людей праці як «трудолюб-ствующих», чистих серцем і т.п. Їм протиставляв він представників панівної верхівки, як звірів, зміїв, що мають серце, жадібне до золота, „любящее мудрствовать об одних кошельках и чемоданах”.

Сковорода — патріот, який прославив героїчне минуле І народного героя Богдана Хмельницького. Він мріяв про краще майбутнє народу, про нову Русь.

У притчах «Благородный Еродий» та «Убогий жаворонок» Сковорода, як і передові російські письменники XVIII століття (Фонвізін, Новиков та ін.), висміює дворян, які виховують дітей за допомогою вчителів-іноземців (німців, французів). Він картає раболіпство панів перед іноземщиною, обстоює виховання на народній основі, зазначаючи, що в природі народу лежать ті здобутки, які має дати виховання, тільки їх не видно, як вогню в кремені. «Не шкодуй руки,— говорить Сковорода,— І вдар кресалом і викрешеш вогонь у себе вдома й не ходитимеш по сусідніх хатах вклонятися й просити: позич мені вогню».

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ СКОВОРОДИ

Найвидатніший український письменник XVIIIстоліття підніс у своїх творах ідеї демократизму, гуманізму,ненависті до гнобителів, любові до батьківщини. В його творчості відбились прагнення трудящих до волі, до кращого життя, ненависть селянства до поміщиків. Сковорода — просвітитель, близький своїми поглядами до передових людей Росії того часу. Його погляди зросли в зв'язку з тими ідеями, які були піднесені в творах Ломоносова, Новикова, Фонвізіна.

Письменник гостро критикує верхівку феодального суспільства. Правда, сатира Сковороди ослаблюється тим, що, критикуючи кріпосників, він водночас закликає до тихої мирної праці і близького до природи життя, а не до боротьби проти кріпосницького суспільного ладу.

Характерне для Сковороди прагнення до народності виявлялося в тому, що він, несучи свою науку й свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов'янські, українські та російські елементи, що утруднює розуміння його творів для читачів нашого часу.

Вплив Сковороди на дальший розвиток української літератури великий. Він готував шлях до наступного покоління письменників — Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка та інших.

Дуже цікавився особою і творчістю Сковороди великий російський письменник Л.М. Толстой. Оспівав його в своїх творах і видатний український поет П. Тичина.

Сковорода був твердо впевнений, що прийде прекрасне майбутнє, «второе время», і вогонь знищить усе мертвенне. І земля стане «землей живых, страной и царством люби без вражды и раздора, где все общее». В майбутньому в «горней Руси вижу все новое: новых людей, новую тварь, новое творение и новую славу. О, как мне тогда и легко, и весело, и мило, и любо, и вольно». В ім'я цього майбутнього жив і працював великий філософ.

Пам'ять про Сковороду зберігає і шанує народ. В 1922 році було відзначене 200-річчя з дня народження Сковороди, в 1944, в дні Великої Вітчизняної війни, відбулося урочистевшанування пам'яті великого філософа.

У XIV—XVI століттях, зі створенням української народності, формується її культура, починає розвиватися українська література. Вона, як і російська та білоруська література, є органічним продовженням літератури Київської Русі. Розвиток її відбувається в тісному єднанні з літературою братнього російського народу.