Реферат: Індійський культурний регіон

Індуїзм виділяється складністю і протиріччями. У ньому, як і в самій людині, мирно співіснують різноманітні і, навіть, протилежні риси. Індуїзм не дає чіткої установки, не ставить людину в рамки конкретних, спільних для всіх правил.

Найважливіші догмати (учення):

- дхарма – вчення про одвічну соціальну нерівність людей і неможливість подолання її в цьому в житті;

- пунарджанма – вчення про переселення душ і ряд послідовних перетворень кожної живої істоти із однієї смертної форми в іншу;

- карма – вчення про відплату, про те, що сукупність всіх дій людини визначає її наступні перевтілення; визначає карму.

Індуська філософія розглядає цей світ, як тимчасовий притулок, на зразок тренувального полігону для душі. Згідно неї існує безкінечна кількість галактик і світів, подібних нашому і всі вони підкоряються закону карми. Всесвіт проходить через безкінечно повторюваний цикл розвитку, руйнуючись і народжуючись знову.

На відміну від “писаних релігій”, християнства та мусульманства, індуїзм є переважно міфологічною релігією. Саме міфологія створює її фундамент, зберігає живі традиції міфотворчості до сьогодення. Політеїстичний характер індуїзму представлений не лише різноманітністю культів, об’єктів поклоніння і величезною кількістю міфо-ритуальних комплексів, але і особливим відношенням цього віровчення до інших культів. Він, мов магнітом, втягував в себе компоненти інших релігій, забезпечивши для себе довговічність і різноманіття, витримавши конкуренцію з буддизмом.

З точки зору європейця індуїзм не має ніякої визначеної системи, але з точки зору індійської культури система безсумнівно присутня, але зовсім інакша: вона пов’язана з древніми міфами, на основі яких і виріс індуїзм. Тому це віросповідання можна трактувати як систему знаків і символів культури, що несуть в собі стародавні традиції і вчення, які зберігаються і розвиваються напротязі історії.

Індуїзм не знав і не знає єдиної централізованої організації, на зразок християнської церкви. Храми, що почали будувати в Індії приблизно в кінці періоду древності, були автономними утвореннями і не підкорювалися жодній вищій духовній особі. Жрець, вчителі-ачар’ї, наставники-гуру обслуговують окремі сім’ї, напрямки, школи, приватних осіб тощо, але вони ніколи не були організаційно зв’язані між собою.

Індуїстом стати неможливо – ним потрібно народитися. Головним для індуїста завжди залишалося наслідування древніх традицій і норм поведінки, які, згідно з численними легендами, були оповіщені богами і підтверджені авторитетом священних міфів.

Головні символи індуїзму

Лотос – один із найдавніших і провідних символів індуїзму. Емблема сонця і життєдайної космічної сили, що несе життя, а також незаплямованої чистоти і вічного життя є символом багатьох сонячних божеств ( Сур’ї, Вішну, Лакшмі), які часто зображуються на лотосових тронах. Як символ родючості лотос зв’язаний і з Богинею-матір’ю, передаючи образ лона.

Свастика – знак добробуту і благодаті. Представляє з себе хрест з кінцями, загнутими за годинниковою стрілкою або проти неї. Це символ сонця і світла, а отже життя і добробуту.

Індуїзм як світова релігія значно збагатила світову культуру і, розвиваючись у Індійському культурному регіоні, продовжує вносити свій вклад у світову культурну скарбницю.

3.Громадсько-політичне життя

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політично­го життя заснована Буддою у другій половині 1 тисячоліт­тя до н. є. Особливого розвитку державно-політичне жит­тя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина НІ ст. до н. е.). Збереглися численні едик­ти — вибиті на камені за наказом царя написи, розшифру­вання яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві до­сить цікаві морально-політичні принципи,, які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни сус­пільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління краї­ною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в уп­равлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосову­вав учення про ахімсе — незашкодження людям і твари­нам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітар­но-диктаторську всередині країни, все ж в індійській куль­турі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, за­гальновідомий вплив на весь світ політики ненасидьства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше при­хильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства гли­бокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософсь­ких систем відзначається витонченістю зображення люди­ни і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобив­ши його численними скульптурними фігурами та барельє­фними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот (кінець Х.11 от.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вче­них майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишав­ся сексуальний зміст: статева символіка, виражена у ху­дожніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу косміч­ного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

4.Театр

Театр виникає зі стародавніх мисливських і сільсько­господарських ігор, масових матеріальних і карнавальних дій, релігійних обрядів, що неоні в собі елементи забави, діалогу, перевдягання, музики, співу, танцю, використання масок. Міфопоетичну свідомість окремих епох визначив як трагедійний, так і гострокомедійний характер народ­них ігор, з яких у тісному поєднанні з фольклорною епічною традицією почали викристалізовуватися окремі первинні форми театральної твор­чості як такої.

Незважаючи на певну спільність зародження видовищ, у різних народів цей процес відбувається по-своєму. Багатий і своєрідний театр, неповто­рюваний у своїх стародавніх традиціях, склався на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Так, театр в Індії виник у глибоку давнину й досяг найвищого свого розвитку наприкінці стародавньої епо­хи, у період імперії Гуптів (IV—V ст.), але через 2—3 століття почав занепа­дати, зберігши свої традиції, композиції, стилі й навіть мову лише в сан­скритській класичній драмі, пов'язаній з живою театральною традицією епохи стародавності та раннього Середньовіччя.

На жаль, ні про авторів п'єс, ні про суть драми відомостей майже немає, за винятком п'єс поета, теолога і філософа І—II ст. н. є. Ашваггоші, в яких уже чітко виступає оформлення п'єси, що включає пролог, події на акти і заключне благословення у формі віршів і прози; а також трактату "Натья-шастра" (Настанови у театральному мистецтві), що подає правила акторсь­кої гри, постановки вистави і написання драматичних творів. Тут є лише натяки на генетичний зв'язок театру зі стародавніми культовими містерія­ми та імпровізованими сміховинними діями, створеними ніби самим бо­гом Брахмою і розігруваними на святі Індри за змістом боротьби богів з асурами (демонами) та ритуалами родючості.

Вистави відбувались або в особливих театральних приміщеннях, або просто неба; актори виступали багато годин чи навіть кілька днів. Глядачів, як свідчить "Натьяшастра", збиралося дуже багато, і вони бурхливо ви­словлювали своє захоплення чи невдоволення грою акторів, змістом текстів. У межах імперії Гуптів була об'єднана майже вся Індія, відбувалося значне піднесення соціального і духовного розвитку (IV—V ст. н. е.). Дра­матургія цього періоду дійшла до нас лише фрагментарно — твори таких поетів, як Бхаса ("Побачення вві сні Васвадата"), Шурдака ("Глиняний візок"), Калідаса ("Шакунтала") та ін. Середньовічна драма, продовжуючи традиції стародавності, набула і нових тенденцій, зокрема в п'єсах Харші ("Ратнавалі"), Бхавабхуті ("Малаті і Мадхава"), Ваваручі ("Закохані") VII— VIII ст.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близь­кий Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

Література:

1. Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. – К. Літера, 2000. – 54-57 с.

2. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук, В.Ф. Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004. – 63-67.

3. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор, кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336.

4. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988.

5. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990.