Реферат: Інститути і норми конституційного права

Норми конституційного пра­ва мають програмний характер щодо інших галузей права. Наприклад, конституційні норми про недоторканність особи та деякі інші програму­ють основний зміст кримінально-процесуального права.

На основі норм конституційного права легітимується державний механізм та його головні ланки, створюються юридичні підстави для їх функціонування. Тим самим конституційне право набуває своєрідного ус­тановчого значення.

Конституційне право України являє собою систему правових норм, що регулюють відносини на­родовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як ці­лісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні заса­ди правового статусу людини і громадянина, терито­ріальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого само­врядування в Україні.

Конституційно-правова норма — загально­обов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права, їхніми специфічни­ми ознаками є те, що вони:

• регулюють особливе, з огляду на його важли­вість, коло суспільних відносин, що безпосеред­ньо стосується здійснення народовладдя;

• встановлюють порядок створення інших право­вих норм, який є обов'язковим для інших галу­зей права;

• мають вищу юридичну силу щодо інших право­вих норм;

• відрізняються особливою структурою в тому ро­зумінні, що для них не є характерною тричлен­на структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають ли­ше диспозицію.

Джерелами сучасного конституційного пра­ва України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визнати:

• Конституцію України — основне джерело права;

• конституційні закони — закони, що вносять змі­ни й доповнення до Конституції;

• звичайні закони, що містять конституційно-пра­вові принципи і норми;

• інші акти Верховної Ради України та акти все­українського референдуму;

• певні нормативні акти Президента України;

• деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

• окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування, скажімо, їхні регламенти.

Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національ­ного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають із положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національно­го законодавства, наприклад, у Законі України "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.

Хотілося б зауважити, що норми Кон­ституції України є нормами прямої дії, тобто вони для їх фактичного дотримання будь-якими суб'єкта­ми не вимагають їх дублювання й конкретизації ін­шими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть використовуватись усіма, а держава гаран­тує можливість звернення до суду за захистом кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Характер конституційного права як центральної галузі системи національного права пов'язаний і з тим, що виконання норм цієї галузі за­безпечується практично усіма існуючими формами юридичної відповідаль­ності. Зокрема, порушення окремих норм конституційного права може призвести до кримінальної відповідальності і застосування відповідних санкцій. У цьому відношенні відповідальність за порушення норм консти­туційного права сприймається як юридична відповідальність взагалі[6] .

Висновок

Поняття конституційно-правового, так само як і конституційного інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин. Останні (і відповідно норми) утворюють досить відокремлену і сталу групу. Голов­ним критерієм визначення структури (системи) галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм.

Загальні конституційно-правові інститути — це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту.До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-тери­торіальний устрій і власне державна територія. І хоча конституції нерідко не містять спеціальних розділів, присвячених тому чи іншому із зазначених інститутів, останні завжди існують як реальність на основі відповідного нормативного регулювання.

Конституційна-правова норма — це правило поведінки учасників дер­жавно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоно­ване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов — примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що опосе­редковує суспільну волю і передусім волю правлячих кіл.

Використана література:

1. Закон України “Про громадянство”.

2. Конституція України. – К., 1996.

3. Конституційне право. Підручник. – К., 2000.

4. Юридична енциклопедія. – Харків, 2002.

[1] Конституційне право. Підручник. – К., 2000. – С.57.

[2] Закон України “Про громадянство”.

[3] Там же.