Реферат: Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств

За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на прямі і непрямі, причому прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні об'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників), непрямі - відповідно, інвестування за допомогою покупки цінних паперів та інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недер­жавних форм власності. Іноземні інвестиції— це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

- іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

- валюта України при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;

- будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

- акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні права;

- будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи право на використання надр і природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широке застосування. практика свідчить, що найбльш прийнятними і поширеними у сучасних умовах є вільноконвертована валюта і рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон “Про режим іноземного інвестування” визнаються:

- юридичні особи, що створені по законодавству іншому, ніж законодавство України;

- фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

- іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; - інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визнаються діючим законодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпо­ряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України.

Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передба­чає певні їхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органів декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; отримати необхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; мати висновки (ре­зультати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотри­мувати державних норм і стандартів; подавати своєчасно відповід­ним органам бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють ін­вестиційну діяльність, належить до найважливіших умов інвестицій­ної політики. Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктів підприємництва в різних організаційно-економічних формах :

1. Регулювання об 'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимоги до їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкла­дання капіталу.

. Ніхто не може обме­жувати права інвесторів щодо вибору об'єктів інвестування за винят­ком випадків, передбачених законодавством (об'єкти, створення і ви­користання яких не відповідає санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам).

Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового, лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів; машинобудування, легкої, медичної промисловості.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановлен­ням відповідних податкових ставок і пільг. Зокрема основна ставка податку на прибуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоні і завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги щодо оподаткування збіль шенням п'ятирічного періоду звільнення від податку на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: на один рік для інвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; на три роки — від 5 до 50 мільйонів; на п'ять років — понад 50 мільйонів доларів США.

3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповід­ної амортизаційної політики вже практично започатковано. Сто­совно окремих галузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволено користуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційні відрахування з вартості основ­них фондів і нематеріальних активів відносяться на собівартість про­дукції, то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманого прибутку, а з іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.

4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно з чинним законодавством України (“Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”), яке гаран­тує іноземним інвесторам право брати участь у приватизації окре­мих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва, стати акціонером. Приваблюватиме і надання права власності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземним капіталом і статусом юридичної особи України.

Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземні капіталовкладення залучалися лише в 7 випадках. ( , с.37).

При цьому доцільно наголоси­ти, що прискорення приватизації дозволяє істотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більше країна просу­нулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вклада­ють капітал у різні інвестиційні проекти.

5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні особливості. Правову основу цього регулювання станов­лять закони України “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про господарські товариства”. Указ Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”. Ці та інші нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в країні: компанії не мають права придбати понад 5 % цінних паперів одного емітента; інвестувати понад 10 % власних цінних паперів (за винят­ком облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих зобов'я­зань та інших цінних паперів, отримання доходів від ютрих гарантує уряд України); тримати в цінних паперах менше 70 % активів; купу­вати інвестиційні сертифікати інших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками.

6. Експертиза інвестиційних проектівє обов'язковою в Україні для об'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. До того ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необхідних коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетних джерел [ №36, с.21 ]..

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних ви­мог. Особливі вимоги ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти повинні: