Реферат: Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом

Небезпека тероризму для моральної культури полягає в його здатності викликати потаємне захоплення обивателя, виступати взірцем, псевдоідеалом абсолютної особистішої автономії, котра не має ніяких обмежень. Не можна уявити сучасне культурне життя без уточнення питання про наявність доброго наміру, справжнього добра в мотиві вчинку. Разом із тим здійснюваний як добро вчинок завжди несе в своєму результаті те, що може бути розглянуте як відносне зло. Отже, визначити вагомість вчинку можна на основі принципу «максималізації добра і мінімалізації зла».

Зауважимо, що всіма складностями здійснення справді доброго вчинку не можна пояснити ту особливо пильну увагу, яка приділяється в сучасній культурі проблемі істинності добрих намірів. Здатність робити правильний моральний вибір, розв'язувати моральні конфлікти стала умовою виживання людства. На жаль, зросла роль нетрадиційної масової думки в культурному житті поряд із позитивними моментами, притаманними цьому процесові, збільшила залежність оціночної здатності свідомості від сваволі нічим не обгрунтованих оцінок, що залучають у свідки абстрактне добро, оголошують конкретний зміст добра чимось несуттєвим. Як слушно зауважив Гегель, «таким чином, хто-не-будь міг вчинити злочин, бажаючи добра. Якщо, наприклад, убивають злу людину, то як позитивну сторону можна навести, що в основі вбивства лежало бажання протидіяти злу й не дати йому збільшитися» '. Спроби сховатися за хистку ширму добрих намірів є часом несвідомими або не-усвідомленими хитрощами суб'єктивізму в моральній позиції особистості.

Отже, мораль — це результат оціночної діяльності в логіці добра і зла. Вироблення справді ціннісного для людей змісту добра і зла здійснюється в усіх духовно-культурних процесах соціальної практики.

Природа тоді досягає свого найповнішого, завершеного в людині змісту, коли добро знане, бажане, здійснене. Таке існування морального в зовнішньому бутті людей у свою чергу становить основу для зміцнення усвідомленої внутрішньої орієнтованості на пошук основ істинного добра, прагнення до нього як до постійної мети.

Відмінність між внутрішнім світом людини, що тяжіє через добру волю до реалізації сутнісних можливостей людського життя, і внутрішнім змістом реальних людських відносин у їхній наповненості моральним потенціалом конкретної культури може досягати такого їх розобособлення, при якому кожний із цих компонентів оформляється в своїй замкненості, відособленості й еамодостатності.

Хоч би як ми ратували за возз'єднання й нерушиму єдність цих суттєвих компонентів морального процесу, така модель, сприймана як застигла рівновага, недосяжна, бо містить елементи утопічного ідеалу. Відносна автономність морального саморозвитку особистості й морального розвитку соціальних форм улаштування життя плідні в культурному відношенні тим, що створюють умови для розвитку незвичайних, видатних особистостей, здатних надавати суспільному рухові гуманістичної спрямованості зі значним випередженням і завбаченням.

Використана література

1. Курс лекція з етики. – М., 2000.

2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.