Реферат: Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія

Вона з'являється тоді, коли виникає потреба передавати інформаціючерез час і простір.

Піктографічний лист (рісункове письмо) - перший етап еволюції писемності, перший спосіб вираження почуттів, але малюнок можна лише трактувати, дослівно його прочитати неможливо.

Писемність виникла у VIII тисячолітті до н.е. Писемність слугувала для передачі соціального досвіду нащадкам, але життева сприйняття слідуючого покоління змінються і утруднює прочитання. Логограм або ієрогліфи - передача - передача інформації за засобами і схем.

Складова система письма (Шумерська) - письмо за засобами символів, але симовл позначав не слово, а склад.

Ур-Намму - цар Ура, цар Шумера і Аккада, правил приблизно в 2112 - 2094 роках до н. е.. Ур-Намму був першим представником Третьої Династії Ура. Можливо, родич Утухенгаля або, у всякому разі, земляк (він зводив свою легендарну генеалогію до Гильгамешу). У ті роки, коли Утухенгаль іменувався царем Шумера і Аккада (бл. 2112 - 2104 рр.. До н. Е..) Ур-Намму був його намісником (Шаганов) в Урі. Зберігся напис в якій, він просить у богів довгого життя для свого сюзерена.

Характерною рисою вищевказаних правових документів була їх незавершеність. Положення зх, наприклад, стосувалися головним чином правового регулювання відносин, пов'язаних з царсько-храмовим господарством. Вони не торкалися багато важливих області внутрішньо суспільних відносин, відносин громад з царською владою та ін Лакуни в законах, нерідка констатація лише протиправності того чи іншого діяння без вказівки санкції (наприклад, у зх за такі тяжкі злочини, як вбивство, чарування тощо) є зайвим свідченням того, що поряд із законом особливе місце серед джерел права відводилося общинним звичаям, якими і визначалися ці санкції. Звичаї були головним будівельним матеріалом для царських кодексів.

Разом з тим розбіжності зх, у тому числі і термінологічні, з живою юридичною практикою, з текстами договорів, записаних на численних дійшли до нас. Глиняних табличках, свідчать про те, що над звичаєм працювали, а не просто відтворювали його у законі.

Шумерська бюрократія залишила нам приголомшливе число текстів. Важко собі уявити, скільки ще табличок, крім тих (їх понад сто тисяч), які перебувають зараз у розпорядженні музеїв, приховано до цих пір в землі Південної Месопотамії. Зустрічаються різні таблички: від майже піктографічних з Ура, Джемдет-Насра і Урука до величезних адміністративних архівів імперії III династії Ура. Останні відбуваються головним чином з розкопок двох пагорбів, Дрехема і Джоха, і міського комплексу Лагаша; в значно меншому ступені зі столиці імперії - міста Ура. Всі вони написані виключно добре. Кожна табличка датована. На ребрі часто ставили знаки, що допомагають легко знайти табличку в кошиках, у яких вони зберігалися. Зовнішні ярлики кошиків точно повідомляють про їх вміст. Зрозуміло, що розмір, форма і зміст табличок пов'язані між собою: система, яка заслуговує спеціального дослідження. У всіх ділових операціях ретельно зазначені предмет угоди і імена осіб, які його передавали і одержували: називалося і відповідальна особа. Ті ж правила дотримувалися і в наступні періоди, причому одні види текстів зникали, а інші широко входили до вживання, як це видно з табличок з Ура, Ларс, Ісіна і Сіппара, повідомляють про діяльність старовавилонскої палацової та храмової адміністрації. Документи стали складатися за типом бухгалтерських звітів, причому записи вироблялися стовпцями, під відповідними заголовками. На початку старовавілонского періоду (на відміну від періоду III династії Ура) знову з'являються такі ж круглі таблички, як і за часів до Саргона. Можна відзначити в окремих випадках деяку недбалість в палеографії, зовнішньому вигляді і розташуванні текстів. Більші зміни спостерігаються після''Темного періоду''в адміністративних документах, які повідомляють про діяльність адміністрації палацу касситских царів (Ніппур і Дур-Курігальзу), а пізніше - великих вавілонських святилищ, включаючи Ебаббар в Сіппаре, Еанну в Уруке, і ассірійської палацової адміністрації в Ашшуре, Калах і Ніневії.

Стиль листів або повідомлень залежав від того, до якої форми вони ставилися. Якщо це був наказ гінцеві прочитати послання дослівно, тоді воно починалося словами:''Скажи такому-то. . .''(Адресату, названому в заголовку листа). Наказ завжди складався в наказовій формі і стосувався адміністративних питань, в основному доставки товарів або тварин. Подібні листи зустрічаються від шумерського аж до нововавилонського періодів. Доповіді ж, що направляються до влади і плутаниною в адміністративних розпоряджень, зберігали протягом усього касситского періоду. Листи починалися так:''Так (говорить) такий-то. Скажи такому-то. . .''До тих пір, поки ці слова не були замінені на лаконічну ново вавилонську формулу''лист від такого-то. . .''. У текстах другої форми зі старовавілонского періоду після традиційного початку йшли в залежності від соціальних взаємовідносин автора листа і адресата більш-менш складні благословення та привітання. Крім того, в текстах використовувалися і деякі стереотипні обороти, наприклад, такі, в яких обгрунтовувалася терміновість прохання. У листах, які виходять від центральної влади, царські чиновники династії Хаммурапі, відповідаючи на офіційний запит, скаргу чи доповідь, як правило, повторювали ті самі висловлювання, які зустрічалися в первинному документі. Це дуже допомагає нам розібратися в офіційних листах, адміністративних рішеннях, проханнях про призначення, інструкціях і всякого роду претензії.

У листах старовавілонского періоду комерційна діяльність відображена порівняно слабко. Однак кореспонденція древньо-ассірійских торговців Анатолії присвячена в основному торгівлі з іншими країнами: розподілу і доставки товарів, звітності і складним ділових операцій. У ній зачіпаються також і деякі інші проблеми, цікаві з точки зору історії та культури Месопотамії. Приватні листи являють собою виняток. Вони, як правило, складалися тільки в старовавилонський період; всі нововавилонскі листи (тобто написані на півдні Вавилонії) стосуються адміністративних справ храмів, у той час як листи, які виявлені в царських архівах Ніневії, присвячені державним питань.

Іноді міжнародні дипломатичні переговори велися за допомогою листів. На шумерській мові листи писали один одному Іббі-Суен, останній цар III династії Ура, Ішбі-Еррай, перший правитель Ісіна, і інші царі того періоду. Про це стало відомо з колекції одного, який цікавився історією писаря. Ці твори представляють історичну та літературну цінність, причому останні більш значні. Історичне значення мають також листи, якими обмінювалися Хаммурапі і Зімрі-Лім - правитель Марі, Ясмах-Адду (син Шамши-Ада-да I) з Марі та інші правителі, з якими він підтримував контакт, але найбільше - листи з Амарни - архіву , знайденого в новій столиці фараона Ехнатона. Там виявлені копії листів, що посилалися єгипетським царем, а також оригінали, які направляли фараонам царі-правителі Близького Сходу. Вони надходили з Вавілонії та Ассирії, з Митанни і Хетського царства, з острова Кіпр, а найбільше від правителів і єгипетських посадових осіб з Верхньої Сирії і Палестини. Крім листа на хуррітськом і двох на хеттськом, всі вони написані на варварсько- аккадскому, які застосовуються в той період за межами Месопотамії в якості дипломатичної мови. Виняток становить кілька текстів, що походять з Вавилона і Ашшура. Залежно від їх походження, політичної ситуації і грамотності переписувачів, які перебували на службі даного правителя, змінюються стиль, словниковий склад і орфографія цих документів. Яскраво простежуються політичні взаємини між автором і адресатом за формою вступів, які часом займають значну частину послання. Наприклад, щедрі похвали марнують правителі Сирії і Палестини за адресою більш могутніх царів. Ці листи різко контрастують з повними гідності відповідями останніх. Подібні листи відомі вже більше півстоліття і є предметом ряду наукових досліджень. Однак слід продовжити вивчення їх стилю, встановити рівень грамотності і походження писарів і Писарських шкіл. У них навчали іноземців аккадскій мові, який поширився в той період по всьому Близькому Сходу. Необхідно також звернути увагу на лінгвістичні особливості місцевих говірок. Необхідно порівняти документи з Алалаха і Угаріта (юридичні, адміністративні та особливо роду листи з архіву Амарни) з кореспонденцією та іншими подібними документами, знайденими в хетській столиці.

Інша знахідка, яка заслуговує назви царського архіву, виявлена в Куюнджік, місці, на якому була розташована Ніневія. Із знайдених там понад дві тисячі листів і їх фрагментів, тільки близько двохсот відносяться до царської кореспонденції і охоплюють період від Саргона II до Ашшурбанапала. Блешнівство цих листів написані Ашшурбанапале або адресовані йому, є також багато листів Саргону і Асархаддон, але немає жодного, спрямованого Сінаххеріб. Царі Ассирії пізнього періоду змінили стиль своєї кореспонденції: їх офіційні листи починаються словами:''Наказ царя''. Крім того, архів містить і новий тип листів - доповіді цареві провісників майбутнього, в яких тлумачилися знаменні події. Ці тексти (їх близько чотирьохсот) - відповіді на питання царя. Для них характерний особливий стиль: вчений опускає звичайні вступні формули і відразу повідомляє про чудо або про все, що, як він вважає, відноситься до того випадку, про який його запросили. До астрологічним прогнозам він, як правило, додає деякі сприятливі для царя міркування. Робиться це звичайно для того, щоб витлумачити погане знамення як добрий. Іноді до доповідей додаються особисті прохання і відомості про різні події. У кінці доповіді просто повідомляється ім'я ученого.

У формі листів складено також і тексти особливого характеру - звернення до богів.Вони охоплюють періоди від старовавілонского і Марі аж до нововавилонського і Новоассирийського. Звернення до богів часто складалися приватними особами і правителями, що прагнули висловити їм свою повагу. Іноді ці листи супроводжувалися жертовними приношеннями. Можливо, ці підношення залишали божеству в святилище, проте ймовірніше, що це були стилістичні вправи побожних писарів.

В особливу категорію потрапляють листи, написані ассирійскими царями Салманасар IV, Саргоном II і Асархаддон до бога Ашшура і іншим божествам міста Ашшура, а також до всіх його громадянам. Вони містять повідомлення про звитяжних кампаніях. Листи написані живими і поетичною мовою і, очевидно, призначалися для публічного читання жерцям божества даного храму і зборам громадян міста, що носить ім'я цього божества. Деякі стилістичні особливості листів можуть бути пояснені тільки таким припущенням. Слід вказати на два цікавих листи: в одному від бога Нінурти, адресованому ассирийскому цареві, йдеться про невдоволення бога (в копії з Ніневії зберігся тільки початок цього листа). Друге, знайдене в Ашшуре, як вважається, направлено божеством цього міста царя Шамши-Адад V. У тій частині листа, яка збереглася, виражається, мабуть, невдоволення бога скептицизмом, яке виявляє цар по відношенню до божественних одкровень. Якщо моє тлумачення''божественних''листів правильно, то вони представляють собою швидше зодягнені в форму послання божества вмовляння жерців, ніж критичний голос якого-небудь пророка.

Шумерські школи переписувачів високо цінували мистецтво складання листів. Свідчення тому - безліч листів, написаних заради практики, і навіть пряма вказівка на це автора одного з них. Це були довгі, туманні, важкі для розуміння вітальні послання, адресовані цареві, написані в характерному придворному стилі.

4. Юридичні документи Месопотамії (і шумерські і аккадские)

побудовані за єдиним зразком. Спочатку названий і точно визначено об'єкт угоди незалежно від того, чи йде мова про будинок, який мають намір зняти, про поле, яке бажають продати, про дівчину, яку хочуть узяти заміж, або про дитину, якого вважають за потрібне усиновити. Потім перераховуються імена учасників угоди, причому велика увага приділяється встановленню права власності на об'єкт угоди, який передбачається продати, обміняти або видати заміж. Взаємовідносини між власником і особою, що набирає права або привілеї, виражаються у характерній фразою-формулою, яка визначає суть операції:''Він купив (у). . .'', Або''Він найняв (у). . .''Або''Він взяв у борг (у )...''. Таким чином, цією формулою визначаються основні риси угоди, що вимагає мінімуму необхідних слів, що вказують на зв'язок діючих осіб один з одним. Далі йдуть додаткові умови, пов'язані з переданої цінності або прийнятим зобов'язанням, кількісні та хронологічні вказівки, а також подальші роз'яснення щодо другорядних пунктів. Вони теж формулюються встановленим способом, коротко і стисло. Такий твердий і послідовний формалізм запису призводить до того, що іноді доводиться розділити складну операцію на кілька простих, для яких існують усталені формули, перераховані в списку''ана іттішу'', складеному в старовавилонский період в Ниппуре для навчання письму. Список цей дається на двох мовах: формули наведені за шумерською з перекладом на аккадський. У нововавилонский період існували спеціальні навчальні тексти, за якими йшло навчання писаря, вивчає суворі вимоги, які пред'являються до юридичних документів.

Формулювання варіюються залежно від часу і району. Розрізняються технічні терміни і стиль ключових фраз, змінюються форми табличок і зовнішнє оформлення листа, що включають датування і манеру ставити печатку. Проте багато що залишається незмінним або, у всякому разі, переважаючим. Наприклад, необхідність називати свідків, чия присутність при укладанні угоди необхідно, а також перерахування імен в кінці документа. Свідки часто докладали друку, щоб засвідчити свою присутність, траплялося, що їм вручали за послуги невелику плату. Ім'я переписувача майже завжди ставилося після імен свідків. Слід, однак, підкреслити, що ролі нотаріуса він не грав. Наприкінці часто вказувалася дата і місце угоди, причому виключенням були угоди, оформлені на периферії, в таких місцях, як Каніш, Сузи, Нузі або Угарит.

Радикальні зміни стилю зустрічаються рідко і лише в пізніх текстах, знайдених в периферійних районах. Так, ряд юридичних документів з Нузі носить більш особистий характер. При цьому людина, яка робить розпорядження про майно, говорить про себе від першої особи однини. Група пізніх Нововавилонських документів побудована у формі діалогу: одна сторона в усталеній формі висловлює намір придбати, орендувати або одружуватися, інша, що приймає пропозицію, також формулою дає відповідь.

У документі повинні були бути зазначені як свідки, так і особи, які беруть на себе зобов'язання. Підтвердженням присутності людини вважалося прокатування його циліндричного друку на табличці по м'якій глині, відбиток персня або - в деякі періоди і в певних районах - нігтя, зроблені певним чином. Іноді таким підтвердженням служив відбиток краю одягу. Мета всіх цих правил - закріпити присутність, а значить, і згода особи на укладання угоди. Дотримання всіх цих правил не було методом, яким встановлювали справжність документа, хоча переписувач міг зробити приписку під печаткою, що підтверджує достовірність того, що відбиток дійсно зроблений перснем названої особи (і це при тому, що печатка вже вказувала ім'я). Дозволялося використовувати печатку іншої особи, якщо це обумовлювалося в документі.

Для того щоб захистити точність висловів юридичного документа від шахрайських спроб змінити їх, дотримувалися наступної практики. До середини II тисячоліття до н. е.. у Вавилонії (а в Ассирії протягом майже всього розглянутого періоду) документ поміщали в тонкий глиняний''конверт'', на якому дослівно повторювався його текст. Коли суддя розкривав ящичок, він міг легко порівняти формулювання, написані на ньому, з тими, які були у самій табличці. Для більшої безпеки в нововавилонський період з оригіналу знімали копії. Таким чином, документ був у кожного учасника угоди; про наявність копій обов'язково згадувалося і в оригіналі. Характерна для юридичних документів, що передують''Темному періоду'', практика використання печаток і глиняних''конвертів''вперше стала застосовуватися посадовими особами III династії Ура. Саме тоді друку посадових осіб почали прикладати до табличок, а таблички для збереження поміщати в''конверти''. У більш давні часи друку застосовувалися тільки на бирках і підвісках. На юридичних документах вони з'являються лише з старовавілонського періоду. Звичай запечатування перейшов сюди з адміністративної практики.

Найдавніші юридичні документи присвячені продажу рабів і відносяться до періоду, що передує аккадський. Однак значно частіше зустрічаються такі документи в період III династії Ура. Хоча торгівля полями і будинками засвідчена в деяких текстах і до періоду III династії Ура, але загальноприйнятою вона стала з самого початку старовавілонського. Продаж тварин, човнів і т. д. лише зрідка підкріплювалися документом, незважаючи на те що в Кодексі Хаммурапі така вимога висувалася. Доходи за відправлення посади при храмі стали продавати вже на початку старовавілонского періоду; про таку ж практику говорять пізні документи, складені в Уруке (за часів Селевкідів), де це найбільш часто зустрічається у текстах. Зобов'язанняпоставляти будь-які товари, надавати певні послуги або відпускати товари в кредит оформлялися як позики - правило, що було необхідним внаслідок суворого формалізму месопотамської юридичної практики. У всі періоди існування месопотамської цивілізації в документах часто є згадки про виплату оренди за хати, поля, човни, тварин або про оплату послуг. Тут, як і в збережених у великих кількостях розписках про позики і поруки, що стосуються палацових поселень, ми зустрічаємося з різноманітними специфічними застереженнями, пов'язаними з місцевими особливостями, зміною обстановки або звичаїв. Настільки ж складними були месопотамські закони про сім'ю, якщо судити то. Контракти про усиновлення, а також шлюбні, широко представлені в ранні періоди, стають більш рідкісним явищем в пізні; те ж стосується і до документів про розподіл майна, пов'язаним з розлученнями і заповітами, - усякого роду текстів, що встановлює розподіл власності між спадкоємцями. Деякі типи текстів зникають зовсім, наприклад контракти, що обумовлюють плату по догляду за дітьми і за їх виховання (вони зустрічаються тільки в старовавилонський період). Інші контракти з'являються лише в пізній час, наприклад контракти про навчання (майже виключно в нововавилонський період). На периферії - в замку, Нузі, Алалахе і чаду - реєстрація угод проводилася теж на аккадській мові. У них відчувається наслідування месопотамским зразкам, хоча їх пристосовували до іншої соціальної та економічної обстановці.

Тільки у виняткових випадках конкретна обстановка реєстрації угоди знаходила відображення, складених за жорсткою схемою документах. Текст з Нузі малює зворушливу картину:''Мій батько [ім'ярек] був хворий, і, лежачи в ліжку і тримаючи мою руку, мій батько сказав мені: "Ці мої старші сини взяли жінок, а ти не взяв дружину, тому я даю тобі дівчину-рабиню [ім'ярек] в якості дружини ". Група Нововавилонських документів розповідає про незвичайну ситуацію, що виникла під час облоги Ніппур, де батьки продавали своїх дітей особам, здатним їх утримувати.

У документі з Марі повідомляється про вбивство з політичною метою, про те, як було знайдено понівечене тіло немовляти; розповідається кілька випадків вбивства торговців на Заході, про політичний злочин, страченого в Алалахе, і про державну зраду при Навуходоносора II. Про злодійство і грабежі згадки дуже рідкісні і відносяться до більш пізнього часу.

У Месопотамії виявлені письмові договори, які полягали правителями або містами, в яких йдеться про припинення військових дій. У ранні періоди такі документи зустрічалися рідко. Шумерська''Стела Коршунов'', яка повідомляє про нові межі, встановлених переможцем Еаннатума з Лагаша і правителем Умми, була винятком. Написаний на староеламській мовою договір, в якому згадується Нарам-Суен Аккадский, розібрати неможливо. Однак в текстах з Марі є вказівки на існування міжнародних договорів - один з них був знайдений в найстародавніших шарах при розкопках у Алалахе. З кількох мирних договорів, укладених між Ассирією та Вавилоном в період їх тривалих конфліктів, зберігся лише один, і то лише у фрагментах. Це договір між Шамши-Адад V (823-811 рр.. До н. Е..) Та Мардук-Закір-шуми I (854-819 рр.. До н. е..). Короткий зміст подібних Договорів мається на''Сінхроністичній історії''. Асирійські договори з західними правителями зустрічаються двічі - між Ашшур-нерари V (754-745 рр.. До н. е..) Та арамейським правителем Сирії Маті'ілу, також між Асархаддон і царем Тиру. Більшість договорів, написаних по-аккадскі, надійшли з хетської столиці і відносяться до набагато давнішого періоду, ніж згадані вище тексти. Найзнаменитішим була угода, знайдена в Богазкейе, - договір між Хаттусілісом III і фараоном Рамзеса II. Він дійшов до нас в хеттському варіанті, погано збереглася аккадска копія, і в єгипетській версії, висіченим на стінах будівель, побудованих Рамзесом II. Договори між хеттськими царями та їхніми васалами ретельно, у встановленій формі перераховують всі зобов'язання васалів, а також допомогу, на яку вони можуть розраховувати з боку свого хеттського пана. Закінчуються ці договори урочистим зверненням до богів обох народів, яких закликають бути свідками. У кінцівках містяться прокляття і благословення, мета яких - підкріпити необхідність дотримання угод.

Документи, які показують, яким чином ассірійські царі забезпечували собі відданість чужоземних васалів, свідчать про те, що в основі цієї примітивної практики лежали обряди. У тексті Ашшурнерарі V описані символічні дії, наочно ілюструють долю кожного, хто порушить договір:''. . . Ця голова не є [відрубаною] головою барана, але головою Маті'ілу. . . Якщо Маті'ілу порушить ці угоди, його голова повинна бути відрубана так само, як була відрубана голова цього барана''. Ці слова точно відповідають магічним правилами, що сприяють виникненню зла. Правила ці докладно описані в ряді релігійних текстів. Можливо, ця практика ілюструє зміну в культурному рівні, що відбулася з часу хетських договорів з відображеної в них вірою в божественні санкції в порівнянні з епохою останніх ассірійських царів з їх магічними діями. Останні згадуються і в арамейському договорі Маті'ілу з його васалами, записаному на стелі; їх можна порівняти з примітивними звичаями, засвідченими в Марі і згаданими в Старому завіті. Клятва вірності, нав'язана Асархаддон індійським вождям, щоб заручитися їхньою відданістю по відношенню до його сина і наступника Ашшурбанапалу, супроводжувалася таким же магічним ритуалом. Невідомо, чи була клятва вірності, принесена вищими ассирійськими посадовими особами, також підкріплена ритуальними діями, проте це дуже ймовірно. Про подібний спосіб забезпечувати лояльність посадових осіб ми дізнаємося з царської кореспонденції, знайденої в Ніневії: збереглися фрагменти, що містять ту частину клятви, в якій на посадових осіб покладається обов'язок повідомляти царя все, про що чули чи бачили.

Своєрідною формою угоди, укладеної між ассирійським царем і його підданими, слід вважати хартії вільних міст. Відома лише одна подібна хартія, та, в якій Саргон підтвердив особливе право мешканців Ашшура не платити податки, право, яке скасував його попередник; безсумнівно, це було зроблено у відповідь на послуги, надані Саргону в його боротьбі за трон.

Як правило, цар вважав, що видані їм едикти визначають функції посадових осіб та обов'язки підданих. Едикти, що стосуються посадових осіб та їх обов'язків, часто зустрічаються в хеттських документах. У Месопотамії їх знаходять тільки в Ассирії та околиць. Серед текстів цього типу середньоассирійські збори царських едиктів, у яких дев'ять царів післяамаранського періоду намагалися дуже детально встановити обов'язки осіб, відповідальних за царський гарем, становить найбільший інтерес. Ще один документ подібного роду з Нузі визначає обов'язки градоправителя. Вавілонські декрети представлені унікальним документом, виданим передостаннім царем династії Хаммурапі, Аммі-цадуком.

Цей декрет скасовує частину боргів і спрямований на те, щоб полегшити становище відомих верств населення. Згадки про подібні акти, проведених царями того періоду, зустрічаються в текстах і навіть у датованих формулах. Однак ця табличка - єдина дійшла з текстів, які, ймовірно, були в той час широко поширені. Її зміст надзвичайно важливий для вивчення економічного та соціального життя старовавілонського періоду, бо досить точно визначає масштаб царської реформи і ступінь допустимих відхилень, даючи також унікальну можливість зрозуміти економічну структуру суспільства.

У середньо-і нововавилонский періоди царські пожалування зазвичай записувалися на овальних або стовпообразних прикордонних каменях. Виявлено понад вісімдесяти подібних пам'ятників, що відносяться до періоду від Кадашмана-Елліля I (бл. 1380 до н. е..) До брата Ашшурбанапала Шамаш-шум-укіпа (668-648 рр.. До н. е..). З них можна точно датувати тільки тринадцять; кілька пізніших не містять записів про пожалування. Щоб оголосити про царський подарунок, камені встановлювали на кордонах полів і величезних володінь, подарованих царем приватним громадянам. У виняткових випадках так само оповіщали про дари храмам; копії на глиняних табличках зберігали у самих храмах. Істотну частину напису складали малюнки, вирізані на камені. На них символічно зображувалися головні божества пантеону, іноді з пояснювальними написами. У тексті зображення позначалися самими різними словами -''боги'',''прапори'',''зброю'',''зображення''і навіть''місце'', оскільки їх часто поміщали на особливих підвищеннях, нагадують трони богів . Функція їх не викликає сумнівів: вони охороняли пам'ятник. Тієї ж мети служили, очевидно, й вирізані на них рельєфи: зображення царя - одного або разом з людиною, якій він дарує землю, або одержувача, поклоняється божеству. Збереження пам'ят