Реферат: Історія друкарства в Україні

Здається, що цей «Лист» був останнім дерманським дру­ком, але можливо, що всіх дерманських видань до нас не дійшло; навіть польські джерела підкреслюють, що з Дерманської друкарні «говорили до народу руського». Вага дерманських друків, як і друків острізьких, полягає також і в тім, що видавці їх вживали й народної української мо­ви, можливо, що під впливом Д. Наливайка.

Не довго працювала Дерманська друкарня — десь коло трьох років; з невідомих нам причин князь Костянтин в 1605 р. знову переніс цю друкарню до Острога. Але Дерманський монастир проте не втрачав своєї культурно-освітньої праці, і надалі лишався славним монастирем на Волині. Десь в кінці 1607 р. князь Костянтин запросив до себе на архімандрита дерманського племінника єпископа Гедеона Балабана — Ісаію Балабана, «блюстителя» єпископії Львів­ської, і той став у нього «строїтелем» всіх острізьких мо­настирів (на своїх землях князь Костянтин мав 20 мона­стирів і більше 600 церков). Пізніше (1627—1633 рр.) ігу­меном Дерманським був славний автор «Граматики» 1619 р.— Мелетій Смотрицький, що тут і похований.

Київський історик Іван Каманин був висловив думку, ніби архімандрит Дерманський Ісаія Балабан з дозволу князя Януша продав Дерманську друкарню до Києва, ра­зом з Острізькою; я вважаю цю думку недоведеною; більше підстав думати, Що окремої Дерманської Друкарні було — тут часово працювала друкарня Острізька.

Рохманівська друкарня

Рохманів — це містечко на Волині Кременецького по­віту, в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; на­лежав Рохманів князям Вишневецьким. Господарка Рохманова, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквиліона Ставровецького. Кирило прибув до Рохманова десь року 1618 і розташував тут і привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню.

Кирило Ставровецький був славним проповідником сво­го часу, і давно вже надумався був видати збірника своїх проповідей; пробуваючи в Рохманові, Ставровецький вирі­шив видрукувати такого збірника, який і вийшов у світ 9 листопада 1619 р. під назвою: «Євангеліє Учителює, албо казаня на неделя презрок и на празники господскіє и на­рочитим святьш угодником божіим», на 552 л. В передмові до читача Ставровецький розказує: «Подялем великій кошт на так трудноє и преважноє дило... Сам же аз множайшіи труды к трудом моим приложих, и промнслом Вышнего и друкарню в убозей кущи странствіа моєго поставих, и зачатоє дило коштом и накладом моим с помощію божією сверших». Так само в самім заголовку книжки читаємо, що вона «єго всласным стараням, коштом и накладом г друку на свет ново выдана». Книжка дійшла до нас з різ­ними посвятами,— кн. Ірині Вишневецькій, кн. Юрію Чарторийському і кн. Самуїлу Якимовичу Корецькому,— пев­не ці особи трохи допомогли Ставровецькому й матеріально.

З підкресленою любов'ю говорить Ставровецький в по­святі про Ірину Вишневецьку, котра «мя пріала в дом свой, в пелкгримстви моєм, с таким дилом преважныш, и далась взяти початок и конец в дому своєм той праци моєй; а к тому былась помощною и ласкавою патронкою мне, многобедствуємому».

Ставровецький багато потрудився, складаючи цю свою книжку. «Святых теды книг зобралем сладость духовную,— пише автор в посвяті,— яко пчела трудолюбная, с цветон райской красоты, и учинилем книгу учителную, Казаня дорочныє и на свята урочистий, и подалем вирным Божіим... Подялем многіи болезни и труды, крнвавыш поты и великій кошт на так трудное и преважноє дило». Справді, книжка вийшла дуже цікавою змістом; видання досить розкішне, з киноварю.

Ставровецький твердить, що «человецы некоторіи, сановитьш и разумнни, подвигоша мя на сіє дило святоє и честноє», на видання «Євангелія Учителного». Крім цього «найпаче разгореся в мне огнь трудолюбіа, кгднм пріал благословеніє ,от святейших четырох патріархов святна Восточныя церкви» 1616 р., а перед тим 1614 р. Ставровець­кий одержав на свій труд благословення й наказ Єремії Тисаровського, єпископа Львівського. І ось тому «аз, за повеленієм и благословенієм старших, умислих книгу сію изобразити дилом друкарским, для размноженя науки збавеннои».

Попередню книжку Ставровецького — «Зерцало Богословіи» 1618 р. духовенство стріло вороже, а тому воно по­ставилося зле й до нового труду його.

Четвертинська друкарня

Село Четвертня — Луцького повіту на Волині над річкою Стир — було родинним маєтком князів Четвертинських. Прабатько родини Четвертинських, князь Олександр Святополкович, одержавши собі в уділ Четвертню, став зватися Четвертинським; ось оцей Олександр Четвертинський 1437 р. заснував при Четвертні Преображенського монасти­ря. Родина Четвертинських постійно визначалася своєю ревною обороною православія і щедрим меценатством на користь рідної культури.

Один з князів Четвертинських, Григорій, прислужився також і справі волинського друкарства. Князь Григорій Четвертинський був горливим оборонцем православної ві­ри, хоч жив у малих достатках.

Загорівські монахи, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, видрукувавши декіль­ка книжок в Угорцях, перенеслися до Мінська, але не довго прожили вони й тут, і скоро вернулися до свого Загорівського монастиря; пізніше, десь 1624 р. разом з своєю мандрівною друкарнею прибули вони, певне на заклик кн. Григорія Четвертинського, в Четвертню й оселилися в Преображенськім монастирі. Тут вони почали складати Псалтиря, який і вийшов у світ 27 липня 1625 р., на 244 л. На обороті заголовного листа — герб Четвертинських, а по­тім — присвята книжки кн. Григорію від друкарів Павла та Сильзестра. По тому ось ця замітка: «Сіє дило начася и свершися благословенієм господина отца нашего преподобнейшаго кир Захаріи, з Святой горн, игумена монастыра Рождества пресвятня Богородица Загоровского, и всей еже о Христе братіи, молитвами и помощію тогожде монасти­ря». Ця замітка стверджує, що наші друкарі справді були загорівськими монахами і до Четвертні прибули певне не з Минську, а з монастиря Загорівського.

Крім цеї книжки, більше нічого о. Павло не друкував в Четвертні, і скоро подався з своєю мандрівною дру­карнею до Луцька.

Луцька друкарня

Церковне братство заснувалося в Луцьку при Хрестовоздвиженській церкві досить рано — ще 1617 р. На перших порах свого існування Луцьке братство про друкарство не думало — в акті про його заснування з 1 вересня 1619 р. ніякої згадки про друкарню нема.

Друкарню в Луцьку засновано випадково; відомі вже нам друкарі, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, по короткім перебуванні в Чет­вертні, прибули з своєю мандрівною друкарнею й до Луць­ку, певне на заклик Хрестовоздвиженського братства. Коли саме прибули вони до Луцьку — не відомо; певне, десь в часі по липні 1625 р. і до 1628 р.

В Луцьку друкарі наші зайнялися найперше відновлен­ням та поширенням своєї друкарні, бо за час їхнього ман­дрування мала їх друкарня повинна була досить пошарпа­тися. А що це було так, про те свідчить сам друкар Силь­вестр в своїй духівниці з 1635 р. «Жиючи мне з честным, а в Бозе змерлым,— пише Сильвестр,— господином отцем Павлом Лютковичом Телицею, игуменом Чорненским, антецесором моим, перед тым в манастиру братства Луцкого, там з оным з ласки Бога всемогучого и счодробливости гойноє людскоє, друкарню спорядилисмо». Це свідчення монаха Сильвестра не треба розуміти так, ніби дру­карі наші заклали собі в Луцьку нову друкарню; ні, мова йде тут лише про відновлення та поширення їхньої старої друкарні, що зробили вони в Луцьку з «счодробливости гойноє людскоє»,— певне за допомогою Хрестовоздвиженського братства.

Але в Луцьку пробули наші друкарі не довго; першою книжкою вони видрукували тут «Лямент по святобливе зошлом велебном господину отцу Іоанни Василевичу презвитери». Книжечка на 11 листах.

Не довго пробули друкарі наші в Луцьку і скоро пере­бралися в Чорненський монастир; пізніше 1635 р. ієродия­кон Сильвестр в духівниці своїй відписав свою друкарню Луцькому братству. Але братство скористало з цеї дру­карні мало, бо видрукувало лише одну книжку: «Апостолы и Євангелія через вси недели и празд: и избранным ст: на ввесь год», що вийшла 1640 р., 181 л. Книжка ця «первоє изобразися в монастыру Луцком Братском»; зміст її трохи відмінний від видання Угорцівського 1620 р.; шрифт цього видання дрібніший від шрифту «Собранія» 1618 р. і значно більший від «Апостолів» 1620 р. Цікаво за­значити, що в кінці цеї книжки, на л. 181 об. уміщено знака з хрестом в середині,— такого самого, якого знаходимо ще в угорцівських «Собраніях» 1618 р.; дрібний шрифт «Апо­столів» 1640 р. трохи нагадує шрифт «Апостолів» угорців­ських 1620 р.

Поза цими виданнями ми не знаємо більше луцьких видань; звичайно, цілком можливо, що не всі луцькі видан­ня збереглися до нашого часу. У всякому разі в Луцьку, сто­личнім місті єпископів луцьких, довго жив переказ про дав­нє луцьке друкарство; так, ще 1772 р. єпископ Луцький Сильвестр Рудницький, відновляючи Почаївську друкарню, писав в умові з почаївським монастирем, що єсть приві­леї.

Трохи пізніше, 1787 р., засновує в Луцьку свою друкар­ню домініканський кляштор, що 1783 р. одержав на це й королівського привілея; цим привілеєм домініканам до­зволялося випускати книжки різними мовами. Ще 1804 р. 10 травня Волинський губернатор їв. Ессен писав, що в домініканській луцькій друкарні «печатаніе производится на языках: россійском, латинском, французском и польском». 1803 р. ця друкарня згоріла. Домініканська луцька друкарня випустила більше 30 книжок, переважно підруч­ників для шкіл.

Житомирська друкарня

В давнину Житомир не мав своєї друкарні; перша дру­карня постала тут лише 1783 р., її заснував головний жи­томирський суд. Друкувалися тут лише судові справи, пер­ше польською мовою. Року 1804 управляв друкарнею сек­ретар суду Рожанський.— Пізніше, 1840 р. Бердичівську кармелитську друкарню перенесено також до Житомира.

Жидівське друкарство на Волині

Найстаршою жидівською друкарнею на Волині була друкарня в Острозі. Видання цеї друкарні широко розхо­дилися не тільки на Волині, але також і по Поділлі та Ки­ївщині. Пізніше вона припинила своє існування, але 1792 р., з дозволу власника міста Малаховського, місцеві міщани — Шмуль Беркович та Арон Йосійович знову відкрили жидів­ську друкарню. З дозволу Рижської цензури вони друку­вали багато своїх релігійних книжок. Ця друкарня проіс­нувала аж до нових часів, і тільки 1832 р. її закрито з наказу уряду.

В м. Полоннім з 1788 р. заклав друкарню Шмуль Беркович.

В м. К о р ц і, Новоград-Волинського повіту, з 1790 р. заклав друкарню Шмуль Беркович.

В м. Славуті, Заславського повіту, з дозволу дідича кн. Сангушка, з 1790 р. заклав друкарню Мошко Пинхасович.

В місті Дубні жидівську друкарню заклав кн. Любомирський 1802 р., а 1804 р. її вже веде Йона Якубович.

В місті Житомирі з 1803 р., з дозволу губерніаль­ного правління, заклав жидівську друкарню Гершко Шимонович.

Список використаної літератури:

1. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. – К., Либідь, 1994 – 448с.

2. Овчинніков В. Історія книги. – Львів, 2005.