Реферат: Історія розвитку ботаніки
Якщо система рослинного світу якомога точніше відображає еволюційні взаємозв’язки, звязки між організмами, тоді така система є природньою. В ній відображені шляхи еволюції.
Викопні рештки квіткових рослин належать до першої половини крейдяного періоду мезозоя і їхній вік становить приблизно 120 млн. років. Сучасними дослідженнями встановлено, що перші покритонасінні (квіткові) були нечисленні і просто побудовані. Спочатку вони займали незначні території. Але до середини крейдяного періоду (100 млн. років тому) квіткові рослини в короткий геологічний період часу швидко поширилися на всій землі. У них виробилися різноманітні пристосування до екологічних умов, велику роль відіграли комахи-запилювачі та птахи, які розповсюджували плоди і насіння. У квіткових груп виникла різноманітність трав’янистих рослин, а це дозволило рости багатьом видам рослин разом, утворюючи яроси: трави, кущі, дерева різної висоти. Таке розміщення дає можливість використовувати середовище і сприяє освоєнню нових територій.
Виникли квіткові найвірогідніше в Південно-Східному Китаї, півострові Індокитай, Філіпінські острови Суматра, Калімантан.
Наукові дані свідчать, що еволюція рослин відбувалася швидко і в різних напрямах. Вже до середини крейдяного періоду рослини досягли великої різноманітності і виявилися пристосованими до різних екологічних умов. На наш час виникли все основні систематичні групи покритонасінних, які зайняли панівне положення серед рослин всієї Землі.
Рослини не живуть поодинці. Вони живуть угруповуваннямии. Рослини в них перебувають у тісних взаємовідносинах між собою і навколишнім середовищем. Рослинні угруповування або фітоценези—результат тривалого історичного розвитку, в них підбирається наявний комплекс видів, який складається в результаті тривалого природнього добору в певних кліматичних умовах. Прикладом фітоценезів можуть бути дублві ліси, болота і т.д. Для кожного з них характерний видовий склад, зовнішній вигляд, внутрішня будова, грунт рельєф місцевості і взаємозв’язки організмів.
Однією з ознак фітоценезу є ярусність. У сосновому лісі можуть бути до 5 ярусів: сосна, ліщина, чорниця, зелений мох, квасениця. В одному ярусі поєднуються близькі за своїми біологічними властивостями рослини. Крім надземної існує підземна ярусність: розташування кореневої системи різних видів на різній глибині.
Характер угруповувань дуже змінюється за порами року. Рано на весні в угруповуванні розквітають одні види. В кінці лише навпаки: у перших видів насіння висипалось, листки відмерли, а другі лише досягли повного розквіту. Жодний фітоценез не існує вічно. Рано чи пізно він змінюється. Причиною можуть бути вплив зовнішніх умов (засуха), або проникнення в угруповування нових видів.
Діяльність людини прямо і опосередковано впливає на розвиток фітоценозів. Прямий вплив—виробування лісів може спричинити шкоду угрупованю, тому людина повинна добре знати закономірності розвитку природи, щоб впливати на неї, не порушуючи природної рівноваги. Зберегти всю багатоманітність зеленого світу—це наша людська спромога, що повинна стати душевною потребою кожного з нас.
Живучи в Закарпатті, ми являємось свідками неоцінених зелених перлин, не відчувалося на превелике наше щастя “зеленого голоду”. Карпати—це неповторна скарбниця зелених багатств. Наука визнає, що Карпати відіграють велику роль в заселенні наших рівнин багатоманітними рослинними формами і водночас самі збагачувались, край маючи на вічне населення з інших країв та епох.
У карпатському краї красиво і зелено, однак природна рівновага фітогеноцинозів на жаль порушена. І в цьому нажаль немало років іграє людина, нерозумною господарською діяльністю. А кожен вид має свої неповторні особливості в житті і виживанні. Жоден вимерлий вид від людини відновити вже не в силі. Від людини потерпіли високогірні луки і пасовища, де знищувалася чагарникова рослинність від непродуманого випасання худоби, від цього послабились первинні трав’яні угрупування, одержували надмірну свободу невибагливі біловусики, чагарники, маки.
З усіх причин, ще наприкінці XIX ст. Люди помітили ці необоротні зміни в природі почали брати під охорону певні види рослин.
В 1948 році при Міжнародній спілці охорони природи було створено комісію з назвою Комісія виживаня. Діяльність комісії увінчалась сумним і воодночас обнадійним документом—Червоною Книгою, в яку записані ті рослини, над якими нависла небезпека зникненя з лиця землі. Червона Книга УРСР побачила світ у 1980 році, але робота ще не завершена. В ній записано близько восьми десятків видів, яким загрожує небезпека. Одне зних—Ковила, яка з гірських районів на захід від Алтаю сягнула в Карпати, на Чорну Гору і ніде більше в лісовій зоні Українських Карпат немає Ковили.
З нашою свідомістю шафран зживає як неодмінний супутник провесни, Живе шафран на полонинах, де ще не так давно був звичайною рослиною.
Собачий зуб—перебуває під найбільшою загрозою зникнення. Тис ягідний охороняється повсюду, як у нашій країні так і за кордоном.
Арніка гірська—цікавить медицину як жовчогінний, заспокійливий, протизапальний засіб, добрий медонос.
На людей лягла велика моральна відповідальність: зберегти всі живі організми, не покладаючись на буденне розуміння їхньої корисності чи шкідливості. В Українських Карпатах налічується близько 2 300 видів і понад 400 з них потребують абсолютної охорони.
У всіх має бути думка про відповідальне відношення до наших зелених друзів, нашого красивого краю.