Реферат: Історія села Порик
Про те як одягались у XVIII ст. знову розказує нам німець Вердум: «Звичайне чоловіче убрання складається з двох одягів, один на другому: спідній із темного матеріалу без підшивки, верхній – звичайно сукняний. Обидва одяги сягають аж до стоп, під ними носять, дехто, обтислі сподні. Їхні сорочки сягають аж до пояса і нижче. Шляхта носить зимою і літом хутряні шапки, чоботи з червоного або жовтого сап’яну, інші ж з червоної шкіри…Прості люди, хоч би мороз був найсильніший, обвивають ранком ноги віхтем соломи і вдягають на це чоботи, витримуючи так цілий день на морозі. На селі чоловіки і жінки носять зимою і літом чоботи.» [35]
Споживали в їжу селяни продукти своєї праці – хліб, куліш, каші, м’ясо. Звірів ловили капканами, ратищами, списами, птиць – сильцями. Добували також дикий мед; рибалили ятерями, неводами. На селянських столах бували найрізноманітніші страви: юшка, борщ, галушки, риба, сало, тетеря, вареники, яєшня. Споживали горілку, вишнівку, слив’янку, варенуху, брагу, різні наливки і компоти.
Але посилення експлуатації, зменшення землеволодіння, через швидкий розвиток панщинного фільваркового господарства, окатоличення, національно-релігійний гніт призвели до спалаху в 1702 р. нового повстання проти поневолювачів на Правобережній Україні. На Брацлавщині це повстання очолив полковник Андрій Абазин. Він ще у 80-х роках XVII ст. очолював Брацлавський козацький полк. Повстання Абазина широко підтримали народні маси. В 1703 р. майже вся територія Поділля (за винятком Кам’янця і Меджибожа) була звільнена від польсько-шляхетського гніту.
Польські власті люто розправлялися з повсталими, але незважаючи на це боротьба тривала далі. В січні 1704 р. в околицях с. Боринівці Хмільницького староства місцеві жителі розгромили шляхтецьку хоругву С. Подлецького. З вступом влітку на Правобережну Україну російського війська на Поділлі спалахує нова хвиля повстань. Сотник Борисенко займає Немирів і біля Синяви розгромив польську хоругву. В околицях Хмільника, Шаргорода, Бару діяли загони під проводом Шпака, Сороки і Часника. З допомогою короля місцева шляхта розгромила повсталих, що підтримували рух Палія. 16 березня 1703 р. шляхта Подільського воєводства прийняла рішення скоротити термін свобод до 4-х років, після чого там встановлювалася панщина 1 день на тиждень.
У першій чверті XVIIІ ст. порівняно швидкими темпами відбувалася колонізація краю. Сюди переселялося населення не лише з України, але і з Польщі і Литви. На нових землях поселенцям хоча й надають пільги, але щороку вони скорочуються. Пани починають все більше гнобити селянина, обманювати його в маєтку і на ярмарку, відбирати у шинку останню копійку. Скаржитись українському селянину нікому і він знов вимушений здобувати свої права в боротьбі. В 1712 р. відбулися виступи в Хмільницькому старостві. Можливо в ньому брали участь жителі Соломірки і Клитищ. Сваволя польського панства викликала щоразу більше обурення люду. Тих, хто брався до зброї у боротьбі проти гноблення, називали гайдамаками. Гайдамацький рух на Поділлі почав формуватися на півдні.
З кінця 20-х рр. гайдамацький рух на Поділлі набирає великого розмаху, в ньому особливо активну роль відіграють найбільш обездолені селяни, міщани і козаки. В 1729 р. запалали шляхетські маєтки в околицях Брацлава і Вінниці. Крім полку Верлана, успішно діяли також інші загони гайдамаків під проводом Гриви, Перехреста, Медведя, Моторного, Соцька. Їх загони громили шляхту в околицях Бару, Вінниці, Літина, Брацлава, Хмільника[36] . Незважаючи на придушення військами народного повстання, в другій половині 30-х р. боротьба не припиняється. В 1736 р. в східних районах Брацлавщини діяв Медвідь.
Нова хвиля гайдамацького руху охоплює Поділля в кінці 40-х років XVIIІ ст. Восени 1747 р. проти нього було кинуто регулярні польські війська. На початку 1749 р. шляхта благала коронного гетьмана розмістити хоругви під Летичевом, Хмільником та іншими містами, бо в цих повітах страшенно лютували гайдамаки[37] . Лише при допомозі царських військ у кінці 1750 р. польській шляхті вдалося придушити нову хвилю гайдамаччини. Поява весною російських військ на Правобережній Україні начебто для боротьби з конфедератами викликала нову хвилю гайдамаччини – Коліївщину, яку очолили Залізняк та Гонта. Польсько-російські карателі придушили це повстання, жорстоко закатували його ватажків та учасників.
Після придушення народного повстання на Поділлі, як і на Правобережній Україні в цілому, спостерігалося подальше зростання фільваркового господарства та посилення експлуатації селян. Ще в 40-х р. XVIIІ ст. на Поділлі завершився процес колонізації краю з посиленням експлуатації селян і збільшенням відробіткової ренти. В 40–50-х роках різко збільшується кількість фільварків і у Хмільницькому старостві. В 70–80-х роках помітно збільшується панщина, яка за винятком південних районів Поділля, зросла до 180–250 днів на рік. В наслідок швидкого розвитку фільваркового господарства помітно зменшуються селянські землеволодіння. Негативно на становищі селян позначилося свавілля орендарів маєтків. Таке свавілля було у Клітищах, а в Соломірці, де земля належала королівській короні[38] , чиновники менше притіняли селян. Поширюється все більше процес зубожіння селян. Більшість селянських господарств належали до категорії одно тяглових і безтяглових. Найбільшу групу становили господарства без робочої худоби (в умовах тодішньої техніки обробітку землі потрібно було до плуга мати і волів) та мало було в селах халупників і коморників. Внаслідок відсталих методів господарювання врожайність зернових становила 30–40 пудів збіжжя з десятини. З цієї ж причини Поділля не мало значних посівів картоплі. Наступ феодалів викликав опір селян. Основною формою боротьби стали втечі, чому сприяла і російська влада, щоб дестабілізувати становище поляків на Правобережжі. Основний потік втікачів з півночі Поділля йшов на південь України (Новосербію) та Лівобережну Україну[39] .
В 1780 р. з урочища «Каленич» була перенесена церква у село Соломірку. «Эта церковь как видно изъ визить 1772 и 1783 гг. была очень малая и тесная; просуществовала в урочище «Калыныч» не более 50 летъ. Она посвящена была въ честь св. Ап. Иоанна Богослова. Новая церковъ, также Иоанно-Богословская, построена на средствах прихожанъ въ 1784 г., деревянная, очень тесная. Иконостасъ для нее устроенъ былъ только въ 1803 г.»[40] В Клітищах в той час не було ні православної церкви, ці польського костьолу. Православні ходили молитися у Соломірку, а поляки – у Хмільницький костьол.
На кінець XVIII ст. різко занепадає стан міського ремесла і торгівлі, що сприяло посиленому розвитку промислів у сільському господарстві. Найбільшого поширення у XVIII ст. набуло будівництво млинів і винокурень. Пани використовували млини не тільки для того, щоб молоти власне зерно, а й за плату дозволяли, інколи і примушували, робити це селянам. Були млини в селах Клітища і Соломірка[41] . У сусідньому селі Курилівка крупорушка і винокурні. Винокурні були в Соломірці і Клітищах, тай у кожному селянському дворі була власна «винокурня»[42] . У селах були також корчми, де селяни попивали свої заробітки, від чого «гроші від пана не втікали». В 1777 р. селяни сіл Клітища і Соломірка працювали на будівництві горілчаного заводу у сусідньому селі Курилівка за наказом хмільницького старости Осалинського. Через рік селяни працюють на будівництві винокурні в сусідньому селі Томашпіль. Осолинський діяв з наказу Й. Понятовського – племінника польського короля, якому в 1774 р. король подарував Хмільник.
В цей час посилюється втручання у внутрішні справи Речі Посполитої, Прусії, Австрії та царської Росії. Російський посол у Варшаві фактично керував польською державою. Прогресивна шляхта розуміючи це, скликала конференцію у Барі, проголосила нову Конституцію – «Конституцію 3 травня». Але більшість шляхти і магнати скликали свою конференцію у Торговичі і запросили для придушення барських конфедератів російські війська. Катерина ІІ тільки чекала слушного приводу ввести війська на Правобережну Україну, і цей привід знайшовся. Катерина ІІ наказала генералу Каховському зайняти у травні територію Правобережної України. На початку травня російський уряд вручив польському уряду декларацію, в якій різко засуджувалися реформи, конституція 3 травня 1791 р. та оголошувалося про введення російських військ. В першій половині травня 60-тисячне російське військо увійшло в районі Могильова та Сорок на Поділля. В цей час посилилася визвольна та антифеодальна боротьба народних мас Правобережної України. нечисленні польські відділи майже без бою очистили всю Правобережну Україну й відійшли за Західний Буг. В червні комендант Кам’янецької фортеці доповідав сейму: «На Поділлі неможливо в цей час знайти жодного поміщика… вони бояться й мужиків, які стали дуже зухвалими». Російських солдат селяни і міщани зустрічали як визволителів, сподіваючись на вільне безхмарне життя. Граф Понятовський констатував, що вся Правобережна Україна підтримує росіян. У січні 1793 р. царська Росія та Прусія підписали конвенцію про поділ Польщі. 27 березня царський маніфест оголосив про включення до складу Російської держави Правобережної України та частини Західної Білорусії. З приєднанням Правобережжя до царської Росії в 1793 р. Хмільницьке староство було передано у володіння Катериною ІІ канцлеру графу Безбородьку. [43] «Соломирка принадлежала къ королевскимъ имъниям и, сь присоединениемъ Подолии къ России, примислена къ казеннымъ имъниямъ… Въ концъ XVIII в. Клитища вошли въ составъ поселений, подаренныхъ графу Безбородку, отъ котораго ?