Реферат: Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві

Колізійна прив'язка — закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву дер­жави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив'язка — закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Брази­лії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовід­носин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.

Колізійна формула — закон прапора (lex flagi) регулює ви­бір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti com-missi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено зде­більшого у законодавстві держав "сім'ї континентального пра­ва". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 569⁴ Цивільного ко­дексу України, де вказано, що права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшко­дування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тіс­но пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універ­сальний принцип може застосовуватися до будь-яких право­відносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колі­зійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка — закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розгля­дається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) пови­нен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Загаль­новизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судо­чинстві іноземці як учасники процесу користуються процесу­альними правами нарівні з громадянами України. Аналогічні положення стосовно користування цивільними процесуальни­ми правами іноземних осіб, осіб без громадянства та інозем­них організацій містяться відповідно у ч. 1 ст. 423, ст. 424, ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних при­в'язок може відрізнятись у різних правових системах. Ска­жімо, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як "за­кон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії 1978 p. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), у Європейській кон­венції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іно­земного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 p. з міжнарод­ного приватного права (ст. 5 (1)), в законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універ­сальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовід­носин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поді­ляються на основні та додаткові.

Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спря­мована на регулювання певного виду правовідносин з "іно­земним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосу­вання цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок. Приміром, із змісту ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають вна­слідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про від­шкодування шкоди. Але випадки виникнення зобов'язань вна­слідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є грома­дянами або організаціями України, вважаються приватними (окремими) щодо зазначеного вище загального правила ви­никнення зобов'язань з деліктів. До цих окремих випадків виникнення зобов'язань застосовується додаткова прив'язка — закон України (ч. 2 ст. 569⁴ ).

У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових сис» тем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок при­вело до створення в кожній правовій системі власної упоряд­кованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізій­не право. Має таку систему права й Україна. Аналізуючи нор­ми чинного колізійного права України: Цивільного кодексу, Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", інших актів, можна стверджувати, що воно є досить обмеженим по­рівняно з запропонованим у проекті Цивільного кодексу України, а також грунтується на дещо інших засадах. Книга восьма проекту Цивільного Кодексу України пропонує побу­дувати систему колізійних норм на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких як автономія волі сторін правовідношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повного урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосувати колізійне право.

3. Місце колізійних норм у джерелах права

Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зокрема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 p., Угорщини 1979 p., Польщі 1965 p., Швейцарії 1987 p., Румунії 1992 p., Законі Албанії 1964 р. про користування ци­вільними правами іноземцями та застосування іноземного права. Зазначені нормативно-правові акти містять систему ко­лізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єкт-ності осіб у цивільних, шлюбно-сімейних, трудових відно­синах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне спів­робітництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 p. тощо.

Правові системи колишніх союзних республік свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності ко­лізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "інозем­ним елементом". У найбільш вигідному становищі знаходи­лася правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.

Колізійні норми України сьогодні систематизовані в її окремих актах (Цивільному кодексі, Кодексі про шлюб та сім'ю України; Законі України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p. та ін.). У національних нормативно-правових актах України можуть міститися й окремі колізійні норми, як, наприклад, у ст. 8 Кодексу законів про працю України ("Ре­гулювання трудових відносин громадян, які працюють за ме­жами своїх держав").

Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад, у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми запо­відальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 p.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 p.; Мінській конвенції про правову допомо­гу 1993 p.

4. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка­заних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре­гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси­лання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, уважається, що до скла­ду вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уні­фіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включає до складу міжнародного приват­ного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнарод­них угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-пра­вові норми, призначені для регулювання відносин з "інозем­ним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права¹ .

На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактич­ного складу".

Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На П думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнарод­ними договорами¹ . Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод".

А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регу­лювання з використанням договірних уніфікованих норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів між­народного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та мате­ріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом"".

Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід вра­ховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми;

б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у між­народному приватному праві належать: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавст­ва, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітраж­на практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікова­ними правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто вини­кають у практиці міжнародного приватного права. Міжнарод­ні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання пра­ці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській кон­венції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 p.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 p.; Брюссельській конвенції про відпові­дальність операторів ядерних суден 1962 p.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу това­рів 1980 p.

Норми національного законодавства, які регулюють право­відносини з "іноземним елементом", можуть міститися в кон­ституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі конституцій. Так, ст. 13 і розділ IX Кодексу України "Про надра" від 27 липня 1994 p.* присвячені питанням визна­чення кола користувачів надр України та міжнародним від­носинам із приводу використання надр України іноземними особами. Норми цього Кодексу конкретизує, зокрема. Поло­ження про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користуван­ня надрами від 8 червня 1998 p.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслі­док відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм-відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві дер­жав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про при­бутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p.² ) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної дер­жави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало одно­значного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.

Неоднозначно вирішується також питання про те, чи нале­жать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи на­лежать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цією галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законо­давства. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми міжнародного цивільного процесу­ального права", а саме: правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іно­земних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета¹ .

Часто норми національного права є результатом трансфор­мації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-пра­вовими нормами міжнародного приватного права.