Реферат: Характеристика спеціальних митних режимів
Таким чином, митний транзит товарів транспортних засобів через територію України може здійснюватись за маршрутами, які визначаються перевізником на власний розсуд, виходячи з міркувань економічної доцільності. Але в окремих випадках можуть встановлюватись обмеження щодо використання певних шляхів та напрямків транзиту на територію України, визначатися шляхи чи напрямки руху для певних видів транспорту чи товарів, що переміщуються транзитом через територію України, пункти пропуск) ' для ввезення та вивезення окремих видів товарів.
Строк доставки товарів до митного органу призначення повинен визначатися митним органом відправлення відповідно до нормативного законодавства та нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення. До цього строку не включається час зберігання товарів на складах у разі перевантаження з одного виду транспорту на інший, а також час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, дозволених митними органами.
Досвід використання даного митного режиму в Україні засвідчує, що при невідпрацюванні всієї сукупності митно-тарифних відносин при транзиті товарів через митну територію України даний митний режим стає одним із найбільш поширених для здійснення контрабандних операцій. Отже, система митного контролю за здійсненням таких операцій потребує удосконалення.
Насамперед, вона має містити весь комплекс регулятивних заходів як економічного, так і адміністративного характеру, головною метою якого має бути система гарантування доставки вантажів, задекларованих при митному оформленні, до кінцевого місця призначення.
Економічним регулятором може бути використання системи надання власником товарів і транспортних засобів або уповноваженою ним особою фінансових гарантій митним органам. Види цієї гарантії можуть мати самі різнобічні форми: грошова застава, гарантійний лист уповноваженого банку, страхування фінансової відповідальності перевізника, гарантія незалежного фінансового посередника.
Система адміністративного регулювання товаропотоків через митну територію України повинна базуватися на перевезенні транзитних товарів митним перевізником чи жорсткому визначенні маршрутів руху з охороною та супроводженням товарів і транспортних засобів митними органами. Застосування даних заходів не тільки дасть змогу побудувати ефективну систему митного контролю за транзитними вантажами, але й використовувати додаткові джерела надходження коштів у сфері митно-тарифних відносин.
В окремих випадках критерієм використання того чи іншого митного режиму є певна територія, на якій визначено застосування особливого митного клімату. Прикладом такої території може бути функціонування спеціальних економічних зон у світовому економічному просторі.
Спеціальні економічні зони, з досвіду їх впровадження, розглядаються як невеликі територіальні анклави з особливо сприятливим режимом щодо залучення іноземного капіталу, які незначно пов'язані з національним ринком і переважно зорієнтовані на розвиток експорту. В матеріалах Конференції ООН з торгівлі і розвитку 1.975 року дається наступна дефініція вільної зони: "Це анклав в національній митній території, як правило, розміщений поблизу від міжнародного морського порту чи аеропорту, в який без митних формальностей поступає обладнання чи інші товари іноземного надходження. Дана імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митної влади країни зони".
До основних типів економічних зон належать експортно-виробничі, зони зовнішньої торгівлі, зони підприємництва, науково-технологічні парки і технополіси.
Останнім часом для усіх означених вище типів спеціальних економічних зон притаманні загальні риси, які дещо змінюють сутність концепції їх створення. Це насамперед:
• спонтанне розповсюдження зональних привілеїв і пільг на території, що розташовані поруч;
• поступова переорієнтація певної кількості зон на внутрішній ринок, що суперечить сутності їхньої концепції.
• зони починають поширюватись на досить значні території, навіть окремі країни визначаються як СЕЗ;
• трансформація виробничих зон на зони з сервісною орієнтацією, що підкреслює зростаючу роль сектора послуг в економіці країн.
До експортно-виробничих зон належать територіальні угруповання, де зарубіжні фірми виробляють продукцію на експорт, отримують прибуток за рахунок спеціальних стимулів та привілеїв. Вперше зона такого типу з'явилась у 1959 р. в аеропорту Шенон. У наступні роки цей тип СЕЗ дістав найбільшого поширення в країнах, що розвиваються, особливо в Азії. Ці країни нещодавно пройшли етап індустріалізації, їхні зусилля спрямовані на інтеграцію до світової економіки, тому експортно-виробничі зони найбільшою мірою відповідають цілям їхньої економічної політики.
Зони зовнішньої торгівлі, - це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевезення вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо виготовлення, сортування, пакетування товарів тощо.
Дана форма вільних економічних зон еволюціонована з територій "вільних гаваней", "порто-франко".
Під "вільною гаванню" розуміють територію порту разом з водним басейном, набережною і певними прилеглими ділянками землі з розташованою на них виробничою інфраструктурою. Територія вільної гавані не входить до митної території даної країни, тому в межах такої гавані допускається вільне ввезення і вивезення іноземних товарів без сплати митних платежів. При цьому дозволяється складування і зберігання таких товарів на митних складах без обмежування, а також дозволено обробку, переупаковку та інші операції з даними товарами.
Водночас, при вивезенні товарів із вільної гавані на митну територію даної країни або на будь-яку іншу митну територію, на них нараховуються і сплачуються мито та інші митні платежі на загальних підставах. Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко. Вони також виділяються із загальної митної території, і в їх межах дозволяється вільне безмитне ввезення і вивезення іноземних товарів. На відміну від вільної гавані, для районів порто-франко дозволяється тільки вільне безмитне ввезення або вивезення іноземних товарів державою будь-якого регіону світу. Правовий стан і кордони району порто-франко визначаються законодавчим актом країни, влада якої розповсюджена на даний район, або міжнародною угодою. Прикладом даного правового режиму можна вважати функціонування території порто-франко "Одеса" на початку XIX століття. На сьогоднішній день існують тільки пропозиції щодо відновлення даного режиму на території Одеси.
Оскільки створення зовнішньоторговельних зон пов'язане з незначними капітальними витратами, засновниками таких зон, як правило, є місцеві органи влади або консорціуми зацікавлених господарських товариств. Прибуток від їх діяльності спрямовується до місцевого бюджету. Наприклад, у США зараз діють близько 200 зовнішньоторговельних зон. Вони поділяються на зони загального призначення та субзони.
Зони нагального призначення перебувають поза юрисдикцією митної служби країни. Місця їх розташування тяжіють до транспортних центрів та вузлів, портів, аеропортів. Крім складування, сортування, упаковки та перевалки вантажів, що є основою діяльності таких зон, у них допускається здійснення операцій з незначної доробки товарів іноземного походження з метою передпродажної підготовки та подальшого експорту.
Товари, які експортуються із зони до інших держав, не обкладаються митом, внутрішніми податками і, крім того, вони не входять до переліку товарів, що підлягають під нетарифні методи обмеження. Від обкладення митом звільняється імпорт продукції, віднесеної до таких галузей промисловості, як будівництво суден, виробництво промислового та конторського обладнання, нафтопродуктів, автомобілів тощо.
Спеціалізовані зони дозволяється створювати в основному великим компаніям, якщо діяльність останніх виходить за межі зони загального призначення. Це приватні зони, які мають на меті розвиток економічного потенціалу та налагодження імпортозамінних виробництв.
Зони вільної торгівлі можуть створюватись не тільки на території однієї країни, але й на митних територіях декількох країн. Так відповідно до ст. XXIV ГАТТ зона вільної торгівлі - це група двох або декількох Митних територій, в яких відмінено мито та інші обмеження при регулюванні торгівлі практично на всіх складових територіях зони стосовно до товарів із цих територій.
Якщо товар, що імпортується на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої держави, остання повинна справити мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і митом, яке було б сплачено, якби товар був ввезений безпосередньо з її території. Таким чином, правовий режим митного оподаткування поширюється тільки на рух товарів. Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, при тому, що режим зони вільної торгівлі не поширюється навіть на сільгосппродукцію.
У ряді зон вільної торгівлі у складі митної території можуть створюватись митні округи, які мають міжнародне значення. Прикладом, даного виду зон можуть бути безмитні зони.
Безмитні тони, як правило, створюються для зручності транзитного руху, що надається державам, які не мають виходів до моря тобто транзитний рух складає основу їх створення.
Так, у травні 1987p. ЕАВТ і ЕСС підписано дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту. Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачала введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав-членів ЕАВТ і ЕЄС.
До другої групи вільних економічних зон відносять комплексні виробничі зони, під якими розуміють частину території країни, де запроваджується спеціальний режими економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій до пріоритетних галузей економіки, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Якщо перша група вільних економічних зон практично вирішує проблеми обслуговування зовнішньої торгівлі, то даний вид зон зорієнтований на процес виробництва. Тому комплексні виробничі зони функціонують або у формі експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, або у формі імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.