Реферат: Хронологія Першої Світової війни
Девід Стівінсон описав гонку озброєння, як «цикл укріплення підвищеної воєнної готовності». Девід Херрманн вбачав конкуренцію у суднобудівництві як частину загального руху в напрямку війни. Ніл Фергюсон, все ж таки, стверджував, що змога британців підтримувати повне лідерство показує, що це не було основним фактором у конфлікті, що наближався.
Також слід відзначити, що вартість гонки озброєння однаково відчували і в Великобританії, і в Німеччині. Загальні витрати на озброєння шістьма Великими державами (Великобританія, Німеччина, Франція, Росія, Австро-Угорщина та Італія) збільшились на 50 % між 1908 і 1913 роками.
Плани, недовіра і мобілізація
Досить поширеною є теза, прийнята багатьма політичними вченими, що плани мобілізації Німеччини, Франції і Росії автоматично загостряли конфлікт. Фріц Фішер підкреслив невід'ємно агресивну природу Плану Шліффена, який передбачав стратегію ведення війни на два фронти. Боротьба на двох фронтах означала, що Німеччина повинна була би швидко розбити одного з супротивників перед тим, як братися за іншого. Він закликав до сильної правофлангової атаки, щоб захопити Бельгію і нанести шкоду французькій армії за рахунок обмеження її можливостей до мобілізації.
Після цієї атаки німецька армія негайно би відправилась залізницею на схід і швидко розгромила російські сили, які б повільно мобілізувалися.
Французький План XVII передбачав нанесення швидкого удару в індустріальний центр Німеччини — Рурську Долину. Це завдало б великого удару по подальшій можливості Німеччини продовжувати війну.
Російський План XIX передбачав мобілізацію її армій і проти Австро-Угорщини, і проти Німеччини.
Всі три проекти створювали атмосферу, де швидкість була визначним фактором для перемоги. Ретельно продумані розклади вже були готові, і як тільки б мобілізація почалася, залишалося небагато можливостей для повернення назад. Дипломатичні затримки і погані комунікації поглиблювали ці проблеми.
В доповнення до цього, плани Франції, Німеччини і Росії були всі націлені на наступ, звичайно ж в реальному конфлікті вони б були покращенні додаванням захисної вогневої сили і створенням укріплень.
Мілітаризм та автократії
Президент Сполучених Штатів Вудро Вілсон та інші відповідальність за війну покладали на мілітаризм. Стверджують, що аристократи і військові еліти мали занадто велику владу у Німеччині, Росії та Австро-Угорщині, а війна була наслідком їх бажання військової влади і презирливості до демократії. Ця тема дуже часто популяризувалася в антинімецькій пропаганді. Відповідно, прихильники цієї теорії закликали до складення повноважень таких правителів як Кайзер Вільгем II, пропагували кінець аристократії і мілітаризму. Це використовувалось для того, щоб виправдати вхід американців у війну, коли Царська Росія здалася в 1917 році.
Вілсон сподівався, що Ліга Націй і роззброєння забезпечать довготривалий мир. Він також визнав, що певні різновиди мілітаризму, на його думку, існували в межах Британської і Французької Імперій.
Була деяка необґрунтованість цієї думки, оскільки Антанта складалася з Великобританії і Франції, обидві демократичні держави, які боролися проти Четверного Союзу, до якого входили автократичні режими німецької, оттоманської та австро-угорської імперій. Росія, один з учасників Антанти, була імперією до 1917 року, але це протиставлялося підкоренню слов'янських народів Австро-Угорщиною. Таким чином, представлення війни як боротьба демократії проти диктатури мало певну обґрунтованість, але з затягуванням конфлікту воно все більше втрачало значення.
Баланс сил
Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів. Наприклад, після війни 1870—1871 рр., Великобританія, здавалось, схвалювала сильну Німеччину, оскільки це допомогло зрівноважити її традиційного ворога — Францію. Після того, як Німеччина почала свою військово-морську конкуренцію з Великобританією, ця позиція почала змінюватися. Франція, шукаючи союзника, щоб врівноважити загрозу, створену Німеччиною, знайшла його в лиці Росії. Австро-Угорщина, стоячи перед загрозою з боку Росії, прагнула отримати підтримку Німеччини.
Коли розпочалася Велика війна, ці договори лише частково визначили, хто увійшов у війну на якому боці. Великобританія не мала ніяких договорів з Францією чи Росією, але вступила у війну на їхньому боці. Італія хоча мала договір і з Австро-Угорщиною, і з Німеччиною, все ж таки не входила у війну з її партнерами по союзу, а пізніше воювала проти них на стороні Антанти. Можливо, найвагомішим з усіх спочатку був оборонний договір між Німеччиною та Австро-Угорщиною, який Німеччина в 1909 році розширила, заявляючи, що Німеччина підтримає Австро-Угорщину, навіть якщо та сама розпочне війну.
Економічний імперіалізм
Володимир Ленін стверджував, що за виникнення війни був відповідальний імперіалізм. Він продовжував економічні теорії Карла Маркса та англійського економіста Джона А. Хобсона, які передбачили, що необмежене змагання за розширення ринків збуту призведе до глобального конфлікту. Цей аргумент був популярний після війни і допомагав становленню комунізму. Ленін стверджував, що банківські інтереси різних капіталістично-імперіалістичних держав організували війну.
Торгівельні бар'єри
Кордель Халл, держсекретар при Франкліні Рузвельті зробив заяву через декілька років після Першої світової війни, що торгівельні бар'єри були першопричиною і Першої, і Другої світових воєн. Приблизно у 1943—44 роках, він спроектував Бретон-Вудські домовленості, для зменшення торгівельних бар'єрів та усунення того, що він вважав причиною конфліктів.
Етнічне і політичне протистояння, обидва — старе і нове
Балканську війну між Австро-Угорщиною і Сербією вважали неминучою, оскільки вплив Австро-Угорщини зменшувався і панслов'янський рух зростав. Підвищення етнічного націоналізму співпало зі зростанням Сербії, де антиавстрійські настрої були, мабуть, найпалкішими. 1878 року Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, колишню оттоманську провінцію, яка мала велике сербське населення, і яку вона формально анексувала в 1908 році. Підвищення національної свідомості також співпало з занепадом Оттоманської Імперії. Росія підтримувала панслов'янский рух, що в основному було мотивовано етнічними і релігійними прихильностями і конкуренцією з Австро-Угорщиною, що почалася ще у часи Кримської війни, але недавні події, такі як невдала російсько-австрійська угода і столітня мрія про незамерзаючий морський порт, також мотивували Санкт-Петербург.
Географічне положення Німеччини як центральноєвропейської держави змусило її дійти висновку, що єдина життєздатна оборона повинна бути активним наступом, саме таким чином виглядало формулювання Плану Шліффена. В той же час, втрата Ельзасу і Лотарингії в ході Франко-Пруської війни, вплинула на французьку політику реваншизму. Франція об'єдналася з Росією, і війна на два фронти стала тепер єдиним варіантом для Німеччини.
Червнева криза та оголошення війни
Після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда Австро-Угорщина використала це як привід щоб зайнятися сербським питанням; Німеччина підтримала її дії. 23 липня був виставлений ультиматум Сербії з вимогами, настільки радикальними, що він був відкинутий. Серби, спираючись на підтримку Росії, розпочали мобілізацію. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну. Спочатку Росія планувала часткову мобілізацію, спрямовану на австрійський кордон. 31 липня, після того, як російський Генеральний Штаб повідомив царю, що часткова мобілізація неможлива з точки зору логістики, розпочалася повна мобілізація. План Шліффена, який основувався на швидкому розгромі Франції, не передбачав безперешкодної мобілізації росіян. Таким чином, 1 серпня німці оголосили війну Росії і через два дні — Франції. Потім Німеччина порушила нейтралітет Бельгії своєю атакою через неї на Париж, що призвело до вступу у війну Британської імперії. Після цього п'ять з шести європейських Великих держав знаходилися у найбільшому континентальному європейському конфлікті починаючи з часів Наполеонівських воєн.
Хронологія
28.6.1914 Балкани Вбивство сербськими націоналістами спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда та його дружини в Сараєво (Боснія)
23.7.1914 Балкани Австро-Угорщина пред'явила ультиматум Сербії
28.7.1914 Балкани Австро-Угорщина оголосила війну Сербії
1.8.1914 Східний фронт Німеччина оголосила війну Росії
2.8.1914 Західний фронт Вторгнення німецьких військ до Люксембургу