Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів до існування й відтак могла знову сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий спосіб забезпечила себе постійним притоком прибутків. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала до всіх велеких міст і земель. У зовнішніх зносинах вона віддавала перевагу дипломатії перед війною.

Особливості візиту Ольги до Константинополя

У 955 р. княгиня поїхала в Костантинополь для обговорення з візантійським імператором Константином VIIБагряднородним питань, важливих для Русі. Цей випадок був надзвичайним в історії держави: на цей раз до Візантії йшло не звичайне посольство, в дорогу відправлялась сама володарна особа. Таке відбувалося вперше.

У погожий літній день флот Ольги з¢явився в гавані Константинополя. Посольство княгині був надзвичайно пишним. Тільки склад почету нараховував більше ста чоловік. На думку істориків, всього разом з Ольгою прибуло до Візантії біля тисячі чоловік, враховуючи охорону, корабельщиків, челядь і т.д. Склад посольства, його кількість, участь в ньому голови київського уряду вказували його виняткові цілі.

Перший прийом княгині у імператора відбувся 9 вересня, коли звичайно руські каравани вже збиралися в зворотній шлях. А це означає, що княгиня простояла в гавані Константинополя біля двух з половиною місяців.

Прийом іноземного посольства у Костантинополі звичайно походив за відпрацьованим заздалегідь ритуалом. Але приймаючи княгиню Ольгу було зроблено дуже багато відступів від правил, дуже багато порушень століттями відстояного церемоніалу. Наприклад, коли Ольга одна, без супроводу, підійшла до трону і не впала перед імператором на коліна, а зосталась стояти і, стоячи ж, розмовляла з Костантином VII. В інших випадках, як було заведено, іноземного представника підводили до трону два чиновника, які підтримували підходячого під руки. А потім іноземний володар мав схилитися до ніг імператора.

Або, наприклад, під час друго прийому, 18 жовтня, Ольга сиділа за одним столом разом з імператрицею і її дітьми. Жодне звичайне посольство, жоден звичайний посол такими привілеями в Костантинополі не користувались. Право сидіти в її присутності вважалось надзвичайною привілеєю і надавалось лише високим коронованим особам, притому для них ставились низькі стільці.

І ще одна важлива деталь. У Константинополі, як правило, влаштовували урочисті прийоми двум-трьом посольствам одночасно. На цей раз, руси були в самотності і в період першого, і в період другого візитів.

Можна тільки уявити собі, скільки завзяття, винахідливочті, знання дипломатичного етикету проявили і руські і візантійські дипломати, розробляючи ритуали прийомів Ольги в палаці.

В рухах Ольги знаходився сильний дипломатичний козир, і вона прекрасно це розуміла, – можливість надати імперії допомогу в боротьбі з арабами та хозарами в Криму та Північному Причорномор¢ї. І цей козир руси використовували в повній мірі, хоч на це і пішло більше двох місяців.

Між першим і другим візитом, за літописом, відбулося хрещення княгині Ольги, яке було здійснене самим Патріархом. Хресним батьком Ольги став сам Імператор. Під час другого візиту він нарік її своєю дочкою, підніс їй прощальні дари – золото, срібло, дорогоцінний посуд, дорогі тканини. У відповідь він отримав обіцянку княгині прислати йому дари з Києва та надати воєнну допомогу.

Діяльність Ольги після прийняття християнства

Повернувшись до Києва, княгиня Ольга приступила до зведення святих Божих церквов. За переказом, нею були зведені храми: Святої Софії – Премудрості Божої – у Києві, Благовіщення – в Вітебську, Пресвятої Троїці – у Пскові. Це були, певно, невеликі дерев¢яні церковки, де могла поміститися сотня – інша людей. Можна вважати, що й убранство цих нових храмів на Русі було не особливо багатим і гарним. Але це були свічечки, запалені рукою княгині Ольги у темряві язичницькій. Світили вони тихим світлом Христової віри і закликали наших предків відвернутись від ідолів, щоб служити Богу, живому та істиному.

Ольга обережно, але наполегливо вмовляла свого сина Святослава прийняти хрещення. Але той, як повідомляє літопис, хоч і не забороняв хрещення, сам христитись не хотів: «Як я можу один прийняти іншу віру? А дружина моя наді мною сміятися буде.» Хоч до розриву між Ольгою і Святославом діло не дійшло, але стало очевидно, що в Києві чітко оформились дві політичні групи: одна виступала за введення християнства і розширення зв¢язків з Візантією, а інша була за язичництво і проти Візантії. Мужніючий Святослав стояв на чолі другої. Але і Ольга не була прихильницею Візантії, хоч і змогла добитись від імператора певних політичних привілей.

Свої останні дні княгиня Ольга провела в суворих християнських подвигах: молитві, пості та піклування про бідних і хворих. Померла вона, маючи більше 80-ти років від народженння, у 960 році.

Похоронили княгиню Ольгу, згідно її заповіту, як християнку, на вказаному нею місці. А згодом, при князі Володимирі, її тіло було перенесено в кам¢яну церков.

Літопис закінчує повість про святу княгиню Ольгу такими гарними словами: – Вона перша війшла в Царство Небесне від Русі. Її славлять усі сини руські, бо вона і по смерті молить Бога за Русь.

Висновок

Розповідаючи про походи й завоювання, слід також сказати, наскільки великим був вплив київських князів. Установити географічні межі Київської Русі можна лише приблизно. Проте влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили. Примітивна політична організація, надто великі відстані, значна відокремленість стояли на перешкоді встановленню якогось об¢єднаного політичного цілого.

Американський історик Річард Пайпс писав: «Великий князь насамперед був купцем, діяльність якого фактично зосереджувалася у царині торгівлі між слабко зв¢язаними містами, чиї залоги збирали данину й забезпечували певний громадський порядок».

Якщо не брати до уваги періодичні походи за даниною, перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на півладні їм племена, особливо ті, що жили далеко від головних міст і поселень. Що ж до княжих прав збирати данину, то вони забезпечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. Між князем і дружиною, що ділилися як небезпеками, так і добром, добутим у походах за даниною, виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об¢єднання – Київську Русь.