Реферат: Кондитерська промисловість України проблеми і перспективи конкурентоздатності
- За рахунок іноземних інвесторів: ОАО “Крафт Фудз Украина” (м. Тростянець Сумської обл.) та “Львівська кондитерна фабрика “Світоч” (м. Львів).
- За рахунок українських інвесторів: кондитерська компанія “А.В.К.” (дві фабрики в Донецьку та по одній в Луганську та Мукачево), концерн “Укрпромінвест” (Вінницька, Кременчуцька, Київська та Маріупольська кондитерські фабрики).
- За рахунок власних коштів: ЗАТ “Одеса”, АТЗТ “Дніпропетровська кондитерська фабрика”, АТЗТ “Харківська бісквітна фабрика” та інші.
Перше місце за випуском кондитерських виробів посідає “Укрпромінвест” (25-30% від загального обсягу), за ним ідуть “АВК” (12-14%) та “Світоч” (7-8%). Кількісні показники виробництва кондитерської продукції за регіонами наведено у Додатку 2. Можна побачити, що найбільше солодощів вироблялося у 1997 році у Донецькій (“А.В.К”) та Львівській областях (“Світоч”). А взагалі кондитерські виробничі підприємства розташовані більш-менш рівномірно по всій території Україні.
Великі компанії не відчувають значної нестачі коштів: вони постійно запроваджують ексклюзивні продуктові лінії, будують нові фабрики, закуповують найсучасніше закордонне обладнання. Насамперед, цьому сприяє конкуренція у кондитерській галузі, яка останнім часом стає все більш жорсткою.
Проте не слід забувати і про невеликі кондитерські підприємства, яких на Україні зараз налічується близько однієї тисячі, з них 28 спеціалізованих кондитерських фабрик. І хоча такі невеликі фірми виробляють біля 40% від загального обсягу кондитерської продукції, більшість з них потребує заміни застарілого обладнання та впровадження нових технологій, - і все це за значної нестачі коштів.
Втім, є ще цілий ряд проблем, які є спільними як для великих кондитерських компаній, так і для дрібних виробників. Насамперед це проблеми з сировиною, зокрема цукром. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №201 “Деякі питання державного регулювання виробництва та реалізації цукру з буряка врожаю 2001 року” від 1.03.2001, виробники змушені закупати цукор за ціною 2,37 грн. за 1 кг. І це при тому, що на початку року 1 кг цукру коштував 2 грн. Враховуючи той факт, що деякі відносно дешеві види продукції потребують досить великих витрат цукру (наприклад, у складі карамелі вміст цукру становить 60-70%), неважко передбачити, що виробництво цих продуктів зменшиться, а витрати на нього зростуть.
Іншою проблемою є напружені відносини з Росією. Глобальний наступ української кондитерської продукції на російські ринки розпочався у 1999 році, а вже у 2000 році експорт збільшився на 65% порівняно з попереднім роком і становив 135,7 тис. тон продукції на суму $89,2 млн. За деякими підрахунками, частка української карамелі становила близько 40% російського ринку. А оскільки раніше українська кондитерська продукція не обкладалася митними зборами та ПДВ, то вартість її була нижчою на 30-40% від вартості російської продукції.
Отже, врахувавши побажання вітчизняних виробників, уряд Росії ввів з 18 травня 2001 року спеціальний митний збір у ромірі 21% за 1 кг. Незважаючи на те, що мито було введене на 180 днів, скоріш за все, така ситуація збережеться на невизначений термін. Крім того, з виробів, що перетинають російсько-український кордон, з липня поточного року почали стягувати ПДВ (20%).
Такі рішучі заходи з боку Росії негативно вплинули на обсяги виробництва українських підприємств, особливо тих, що активно експортували продукцію: ДП “Укрпромінвест-кондитер”, “А.В.К”, Харківська бісквітна та Дніпропетровська кондитерська фабрики.
Починаючи вже з червня поточного року, обсяги експорту українських кондитерських виробів почали різко скорочуватися. Зокрема, якщо у травні було експортовано 8,5 тис. т. солодощів на суму $6,2 млн., то вже у липні відповідні показники склали 7,4 тис. т. та $4,7 млн.
Зараз практично всі виробники кондитерських виробів шукають нові ринки збуту у Європі, Середній Азії та на Ближньому Сході. Проте вони усвідомлюють, що Росія є найкрупнішим імпортером української продукції, а тому втрачати цей ринок не можна. Більшість підприємств готові функціонувати навіть з мінімальною рентабельністю, аби лише не втратити сусідній ринок збуту.
Крім того, є ще одна проблема, пов’язана з Росією. Зараз там діє закон про інтелектуальну власність, а отже, всі відомі назви кондитерських виробів, зокрема цукерок, які виробляли ще з радянських часів, стали власністю виключно Росії. Тому вже влітку 2001 року українські кондитери були змушені перейменовувати продукцію, втрачаючи на цьому значні кошти.
Ще одне коло проблем стосується упаковки. До недавнього часу підприємств-виробників пакувальної продукції на Україні взагалі не було. Проте за останні роки ця галузь почала розвиватися, але ще й досі вітчизняні пакувальні матеріали поступаються закордонним, а деяких видів такої продукції немає взагалі.
Всі вищезазначені проблеми призвели до зупинення зростання обсягів кондитерської продукції: за підрахунками спеціалістів, обсяги виробництва у поточному році не перевищать минулорічні показники.
ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
Відповідно до виділених в одному з попередніх розділів чотирьох груп проблем, можна запропонувати чотири шляхи їх розв'язання.
Насамперед, необхідно вирішити фінансове питання. Розв'язати йю проблему можна двома шляхами:
а) через залучення інвесторів, адже кондитерська галузь є досить перспективною, а отже, інвестиційно привабливою;
б) шляхом втілення державою у життя ефективної політики з підтримки виробників.
Проблему з цукром теж слід вирішувати на державному рівні, адже лише уряд може відмінити власну постанову та не втручатися без необхідності у функціонування підприємств кондитерської промисловості.
Конфлікт з Росією багато в чому може врегулюватися схильністю цієї країни іти на компроміси. Диференціація митних стягнень значно покращить стан кондитерської галузі.
І, нарешті, проблеми, які пов'язані з упаковкою для кондитерської продукції, теж повинні регулюватися за допомогою певного державного стимулювання цієї галузі виробництва. Крім того, не виключена можливість власних дій виробників у цій сфері: спрямування частини коштів на виробництво саме тих пакувальних матеріалів, які є необхідними для ефективного функціонування конкретного підприємства.
ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ
Оскільки кондитерська промисловість переживає зараз не найкращі часи, необхідно негайно вжити заходів для того, щоб зупинення зростання обсягів виробництва не переросло у тривалий спад у цій галузі.
Для невеликих фірм потрібно вирішити фінансові проблеми. Залучення інвестицій значно покразить становище. Також, від державних установ слід вимагати регулярних фінансових звітів.
Державі слід відмовитися від встановлення мінімальної ціни на цукор, оскільки цукрову промисловість це не врятує, а може лише спричинити разом з іншими несприятливими факторами кризу у кондитерській галузі. На даний момент підприємствам-виробникам кондитерської продукції вигідніше буде імпортувати цукор, тим більше, що тростинний цукор є значно дешевшим, ніж вітчизняний буряковий.
Щодо протекціоністських заходів Росії, то тут необхідно вдосконалити деякі аспекти: наприклад, продиференціювати мито в залежності від обсягів експортованої продукції, а також не стягувати ПДВ з обладнання для кондитерської промисловості, яке ввозиться в Україну, якщо воно у нас не виробляється.
Для розв’язання проблем, пов’язаних з упаковкою, потрібне державне втручання. Слід стимулювати виробництво вітчизняних пакувальних матеріалів, виходячи з потреб виробників кондитерської продукції. Втім, остання проблема не є надто важливою для кондитерської промисловості, тому запропонований спосіб її вирішення не претендує на негайне втілення у життя.