Реферат: Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби
При підгострому перебігу визначають пропасницю, рідкий кашель, діарею, які періодично можуть зникати. При хронічному перебігу спостерігають виснаження, в'ялість, мінливість апетиту, блідість слизових оболонок, періодичний розлад функції кишок. Характерною клінічною ознакою є непостійний кашель, під час якого іноді виділяються гнійні маси. Нерідко в ділянці кінцівок, шиї та черева виникають набряки. Спостерігається підвищення температури тіла, погіршення загального стану, діарея. Перкусією та аускультацією виявляють притуплення перкутарного звуку, відсутність дихальних шумів. Хвороба триває близько 6 міс, одужання настає тільки у 30 % хворих тварин.
Атипова форма хвороби проявляється короткочасною гарячкою, в'ялістю, кашлем, зниженням апетиту. За цієї форми хвороби досить часто настає повне видужання тварини. Латентна форма хвороби характеризується відсутністю будь-яких клінічних ознак, виявляється під час серологічних досліджень.
7. Патологоанатомічні зміни
При контагіозній плевропневмонії великої рогатої худоби виявляються в легенях та грудній порожнині і є настільки характерними, що мають істотне значення для установлення діагнозу. На розтині грудної порожнини в середніх і головних частках легень знаходять тверді на дотик, збільшені в об'ємі лобарні ураження, які залежно від давності запалення перебувають на різних стадіях гепатизації і забарвлені в темно-червоний, сіро-червоний або сірий колір, що надає характерного вигляду строкатого мармуру. На поверхні розрізу легень виступають широкі сполучнотканинні тяжі сіро-білого кольору, що розділяють уражену тканину на окремі ділянки, в яких виявляються оточені капсулою широкі осередки з омертвілої тканини — секвестри. В набряклих і потовщених сполучнотканинних прошарках розміщуються сильно розширені лімфатичні судини, переповнені рідкою прозорою лімфою, що стікає на розрізі. Лімфатичні вузли грудної порожнини набряклі, збільшені в об'ємі, пронизані дрібними осередками некрозу. На плеврі спостерігаються фібринозні нашарування, серозно-фібринозне запалення; в плевральній порожнині відмічається значне накопичення (до 10 л) серозно-фібринозного транссудату. Інколи між легенями та плеврою, перикардом та епікардом утворюються сполучнотканинні спайки. Зазначені патологоанатомічні зміни виявляються лише при хронічному перебігу хвороби. У гострих випадках зміни в легенях нетипові й характеризуються лише численними пневмонічними осередками в стадії червоної та сірої гепатизації, різким розширенням міжчасточкової сполучної тканини.
8. Діагноз
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних та результатах лабораторних досліджень. У зв'язку з тим, що зажиттєва діагностика інколи пов'язана зі значними труднощами, виникає необхідність у контрольному забої хворих або підозрюваних щодо захворювання тварин з наступним лабораторним дослідженням відібраного від них патологічного матеріалу.
9. Лабораторна діагностика
Лабораторна діагностика передбачає проведення біопроби на телятах, бактеріологічні й серологічні дослідження.
У лабораторію надсилають консервовані в гліцерині або в замороженому вигляді середостінні лімфатичні вузли, плевральну та легеневу запальну рідину, а також шматочки (4-5 см) уражених легень та секвестрів. Для гістологічного дослідження направляють проби патологічного матеріалу, зафіксовані 10 %-м розчином формаліну, для серологічного дослідження — сироватки крові.
Для проведення біопроби телят із благополучних щодо контагіозної плевропневмонії господарств підшкірно заражають легеневою лімфою або ексудатом з грудної порожнини, які відбирають від загиблих або забитих з діагностичною метою хворих тварин. У разі позитивних результатів у заражених телят на місці введення патологічного матеріалу спостерігають значне запалення підшкірної сполучної тканини (флегмона), ураження регіонарних лімфовузлів, загальну інтоксикацію організму і загибель піддослідних телят на15 - 17-ту добу після зараження. Бактеріологічні дослідження проводять рідко у зв'язку з труднощами, що виникають під час виділення чистої культури збудника хвороби. На спеціальні живильні середовища проводять посіви плеврального ексудату і лімфи, відібраних з уражених ділянок легень. У гострий період хвороби проводять посіви крові.
Серологічні дослідження передбачають виявлення тварин з латентною
формою інфекції за допомогою реакції зв'язування комплементу (діагностичний титр 1: 10). Використовують також РІД, РНГА, РІФ, реакцію конглютинації, пластинчасту РА. У деяких африканських країнах для виявлення інфікованих тварин проводять дослідження сироваток крові за РЗК у заглибленнях пластмасових пластин, а також алергічні дослідження.
Алерген вводять внутрішньошкірно в дозі ОД мл у середній частині шиї. Збільшення через 24 год шкірної складки на 4 мм і більше вважають позитивним результатом.
10. Диференціальна діагностика
Передбачає виключення пастерельозу, туберкульозу, крупозної пневмонії незаразного походження. Пастерельоз має гострий, швидкоплинний перебіг, спостерігаються явища геморагічного діатезу, ураження кишок. Бактеріологічні та біологічні дослідження дають змогу швидко й безпомилково визначити збудника інфекції. Туберкульоз діагностують на підставі внутрішньошкірної алегрічної проби, виявлення збудника в патологічному матеріалі та його ідентифікації. Крупозна пневмонія незаразного походження характеризується спорадичністю, більш гострим перебігом, відсутністю секвестрів і характерного тільки для контагіозної плевропневмонії мармурового малюнка на розтині уражених легень.
11. Лікування
Через небезпеку поширення інфекції заборонено. Хворих тварин забивають. Для лікування поствакцинальних ускладнень застосовують неосальварсан (внутрішньовенно по 2 - 3 г у вигляді 10 %-го розчину 2-3 рази через 2 доби), сульфамезатенна-трій (внутрішньовенно або підшкірно у вигляді 33,3 %-го розчину), бронхоцилін (по 100 000 ОД упродовж 3 діб підряд), тилозин (внут-рішньом'язово 7,5 - 15 мг/кг 2 рази на день), хлорамфенікол (11 -13 мг/кг 3 доби.
12. Імунітет
Імунітет вивчено недостатньо. У щеплених тварин компле-ментзв'язувальні антитіла виявляють упродовж 8 міс, однак кореляції між висотою титрів специфічних антитіл та стійкістю організму проти зараження не встановлено. Для імунізації використовують живу культуру М. тусоісіез, яку вводять підшкірно на внутрішній поверхні кінчика хвоста. Нині віддають перевагу вакцинам з живих ослаблених мікоплазм (авіанізовані, атенуйовані або природно ослаблені штами збудника хвороби). У країнах Африки та Австралії виготовляють вакцини зі штамів КНзЛ, ТІ і ТЗ, У5, які вводять ве ликій рогатій худобі підшкірно в кінчик хвоста чи внутрішньошкір-но у верхню половину зовнішньої поверхні вушної раковини, зебу — в глибину носового дзеркальця на 1,5 см. Після застосування живих вакцин у тварин упродовж 12 міс виявляють комплементзв'язу-вальні антитіла. У зв'язку з цим перед вакцинацією проводять контрольні серологічні дослідження всього стада для своєчасного виявлення та видалення спонтанно інфікованих тварин.
13. Профілактика та заходи боротьби
Україна благополучна щодо КПП, тому заходи мають бути спрямовані на захист кордонів від занесення збудника контагіозної плевропневмонії великою рогатою худобою, яка надходить з-за кордону, що здійснюється прикордонною службою ветеринарної медицини. У разі виявлення приховано інфікованих мікоплазмами тварин здійснюють негайний їх забій на спеціально відведених для цього забійних майданчиках з наступною утилізацією туш разом зі шкурою. Територію та приміщення, де під час карантину тимчасово перебували приховано інфіковані тварини, старанно очищають та дезінфікують. Для дезінфекції приміщень, обладнання, автомашин та іншого транспорту застосовують просвітлений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 4 % активного хлору, або гіпохлориту натрію, що містить не менш як 2 % активного хлору, а також 2 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду. Одяг і взуття знезаражують у параформаліновій камері, гній — біотермічним методом.
Усі профілактичні заходи мають здійснюватися згідно з чинними в нашій країні інструктивними документами, під контролем та за безпосередньої участі державної комісії, яку в таких випадках створюють спеціально.
Література
1. Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія. К.: Вища освіта, 2002. – 703с.
2. Каришева А.Ф., Капишев С.В. Інфекційні хвороби тварин. Кишенів, 1980. – 645с.
3. Сюрин В.М., Белоусова Р.В., Фомина М.В. Диагностика вирусных болезней животных: Справочное издание. – М., 1991. – 342с.
4. Довідник лікаря ветеринарної медицини/ П.І. Вербицький,П.П. Достоєвський. – К.: «Урожай», 2004. – 1280с.
5. Справочник ветеринарного врача/ А.Ф Кузнецов. – Москва: «Лань», 2002. – 896с.