Реферат: Концепція еволюції в біології

До зазначених основних факторів еволюції часто додають частоту зміни поколінь у популяціях, темпи й характер мутаційних процесів і деякі інші. Варто підкреслити, що всі перераховані основні й неосновні фактори виступають не ізольовано, а у взаємозв'язку й взаємодії один з одним.

Сам же головне полягає в тім, що хоча всі фактори еволюції, і є необхідними її передумовами, самі по собі ні окремо ні в сукупності вони не можуть пояснити механізм еволюційного процесу і його рушійну силу. Така сила полягає в дії природного добору, що є результатом взаємодії популяцій і навколишнього їхнього середовища. Популяції становлять елементарні об'єкти для відбору, а середовище обмежує можливості такого відбору, оскільки потенційно можливість розмноження є надзвичайно високої, показана геометричною прогресією, а харчові, територіальні, географічні, кліматичні й екологічні можливості середовища досить обмежені. Саме боротьба таких протилежних тенденцій, як, з одного боку, прагнення до збереження життя й розмноженню, а з іншого боку - вплив зовнішнього середовища, спрямованої на обмеження розмноження, - становлять внутрішньо суперечливий зміст процесу еволюції.

Внутрішні протиріччя на різних рівнях організації живих систем становлять джерело їхнього розвитку й визначають характер "боротьби за існування". На рівні популяцій ці протиріччя виступають у формі єдності й боротьби особин усередині популяції, на рівні виду - єдності популяцій, що становлять вид, і в той же час конкуренції між ними, що може привести до формування спочатку різновидів, а потім і нового виду. Результатом цього складного процесу є усунення від розмноження окремих організмів, популяцій, видів і інших рівнів організації живих систем. Нерідко природний добір характеризують як процес виживання найбільш пристосованих організмів. Уперше таке формулювання вжив відомий англійський філософ Герберт Спенсер (1820-1903), у якого неї запозичив сам Ч. Дарвін. Згодом вона одержала широке поширення серед біологів.

Якщо вдуматися, то таку характеристику не можна вважати коректної, оскільки вираження "пристосованість" допускає різні ступені, словесно обумовлені за допомогою термінів "більша або менша пристосованість". Дійсно, як можна оцінити, який вид є більше пристосованим до умов існування, наприклад, слон або тигр? Крім того, навіть при меншому ступені пристосування допускається можливість розмноження. На відміну від цього елімінація, або усунення від розмноження, має однозначний сенс і точно визначає результат природного добору. Адже про результати природного добору можна судити тільки ретроспективно, тобто заднім числом. От чому англійський біолог Джуліан Хакслі (1887-1975) рекомендує вживати термін "знищення непристосованих" замість терміна "виживання пристосованих". Однак природний добір має не тільки негативний, але й творчий характер. Справді, шляхом такого відбору не тільки усуваються старі форми життя, але створюються нові, більше зроблені форми.

Сучасна теорія еволюції розкриває також конкретні типи механізмів природного добору:

При стабілізуючому відборі усуваються всі помітні відхилення від деякої середньої норми, внаслідок чого не відбувається виникнення нових видів. Такий відбір відіграє незначну роль в еволюції, оскільки зберігає вже устояні форми живих організмів, у тому числі й таких древніх, як, наприклад, кистепері риби.

Провідної (рушійної) формою відбору є така, що находять дрібні зміни, що сприяють прогресивним перетворенням живих систем і виникненню нових, більше зроблених видів;

при дезруптивном відборі, що звичайно відбувається при різкій зміні умов існування організмів, численна група особин середнього типу попадає в несприятливі умови й гине;

більше складний характер має балансований відбір, коли мова йде про існування й зміну адаптивних, або пристосувальних, форм.

При відборі з підвищеною мінливістю перевага у відборі одержують ті популяції, які відрізняються найбільшою розмаїтістю по різним ознакам.

Треба, однак, відзначити, що перераховані типи відбору дуже рідко зустрічаються в "чистому" виді. Як правило, у живій природі спостерігаються складні, комплексні типи відбору, і необхідні особливі зусилля, щоб виділити з них більше прості типи.

Синтетична теорія еволюції

Обговорюючи основні фактори еволюції, ми переконалися, що первісна теорія Дарвіна надалі піддалася значним уточненням, доповненням і виправленням, які привели зрештою до виникнення нової синтетичної теорії еволюції.

Ця теорія дійсно являє собою синтез основних еволюційних ідей Дарвіна й насамперед ідеї природного добору з новими результатами біологічних досліджень в області спадковості й мінливості.

Важливим новим результатом синтетичної теорії було ясне встановлення тих вихідних об'єктів, які служать предметом дослідження еволюційної теорії. Ч. Дарвін у своїй теорії говорить про еволюцію в рамках виду, про що свідчить уже заголовок його книги "Походження видів". У синтетичній теорії елементарною одиницею еволюції служить популяція, оскільки саме в її рамках відбуваються спадкоємні зміни генофонду.

Інша істотна відмінність синтетичної еволюції від дарвінівської складається в чіткому розмежуванні областей дослідження мікроеволюції й макроеволюції. Ці терміни вперше були уведені в 1927 р. вітчизняним генетиком Юрієм Олександровичем Філіпченко (1882-1930) для характеристики різних масштабів еволюції. Подальше уточнення вони одержали в роботах відомого російського генетика Миколи Володимировича Тимофєєва-Ресовського (1900-1981), що визначає, що мікроеволюція - сукупність еволюційних змін, що відбуваються в генофондах популяцій за порівняно невеликий період часу й нових видів, що приводять до утворення. На відміну від цього макроеволюція пов'язана з еволюційними перетвореннями за тривалий історичний період часу, які приводять до виникнення над видових форм організації живого.

Зміни, які вивчаються в рамках мікроеволюції, доступні безпосередньому спостереженню, тоді як макроеволюція відбувається протягом тривалого історичного періоду часу й тому її процес може бути реконструйований лише заднім числом. У цих цілях можуть бути використані методи порівняльно-морфологічного, ембріологічного й палеонтологічного дослідження, що дозволяють із певним ступенем правдоподібності відновити можливу картину процесів, що відбувалися, еволюції. При цьому варто враховувати, що макроеволюція, як і мікроеволюція, відбувається в остаточному підсумку під впливом змін у навколишнім середовищі.

Незважаючи на труднощі, з якими зіштовхуються дослідники при вивченні макроеволюції, до теперішнього часу накопичений чималий узагальнюючий матеріал, звичайно у вигляді певних закономірностей або правил макроеволюції великих груп організмів. Не претендуючи на повноту, перелічимо деякі з них.

Будь-яка нова велика група організмів, вище рівня виду, як правило, виникає тому, що здобуває в ході еволюції якісно нові особливості у своїй структурі й організації, які дають їй корінна перевага в боротьбі за існування. Найбільший інтерес у цьому змісті залучає ідея вітчизняного біолога Олексія Миколайовича Северцова (1866-1936) про ароморфозе, відповідно до якої кожна велика зміна в будові й функції організму можна розглядати як новий фактор еволюції, багато в чому змінює її подальший напрямок і зухвалу нову форми відбору. Він підкреслював, наприклад, що саме поява розумного поводження у вищих тварин з'явилося істотним удосконаленням рушійних сил еволюції.

Ніж значніше виявляються зміни, що відбулися (ароморфоз) у групах організмів (таксонів) вищого порядку, тим настійніше адаптації до приватних умов середовища таксонів нижчого порядку.

Кожна група організмів характеризується певним середнім темпом еволюції. Ніж швидше відбувається процес пристосування групи до часток, конкретним умовам середовища, тим скоріше вона досягає розквіту й відповідно загибелі.

Знищення цілих груп живих організмів у ході еволюції обумовлено природним добором інших груп, більше пристосованих до умов, що змінилися, навколишнього середовища. Зниклі в процесі еволюції окремі організми, види й групи згодом ніколи не відновлюються в колишній формі.

Еволюція не завжди йде від простого до складного. Деякі групи організмів, як, наприклад, бактерії, збереглися з найдавніших епох тільки завдяки спрощенню своєї організації.

Рішення багатьох проблем розвитку органічного миру припускає не протиставлення, а доповнення макроеволюційного підходу мікроеволюційним. Особливо важливий такий підхід при розгляді світоглядних питань еволюції.

Література

1.Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Антропология. – М., 1994

2.ФоуліІ. Ще один неповторний вид. Екологічні аспекти еволюції людини. - К., 2001

3.Брушлинский А.В. О соотношении биологического и социального в развитии личности. Теоретические проблемы психологии личности. – М., 1974

4.Алексєєв В.П. Історична антропологія. - К., 2002