Реферат: Коран 8

Третьою (найпізнішою за часом виникнення) світо­вою релігією є іслам, або мусульманство. Це одна з найпоширеніших релігій: послідовників її налічується близько 800 мільйонів (за даними на 1985 р.), переважно в Північній Африці, Південне- Західній, Південній і Швденно- Східній Азії. Арабомовні народи майже повніс­тю сповідують іслам, тюрко- та іраномовні — в переваж­ній більшості; багато мусульман також серед північно-індійських народів; населення Індонезії ледь не все дотримується ісламу.

Іслам зародився в Аравії у VII ст. н. е. Походження його з'ясовано детальніше, ніж походження християн­ства та буддизму, бо воно майже від самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Але й тут чимало легендарного. За мусульманською традицією, засновни­ком ісламу був пророк Мухаммед—араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога низку «одкровень», записаних у священній книзі—Корані, і передав їх людям. Коран —головна священна книга мусульман, як П'ятикнижжя Мойсееве для євреїв, Євангелія для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран — найважливіше джерело.

Сам Мухаммед нічого не писав: він був, очевидно, неписьменним. Залишилися окремі записи його вислов­лювань і повчань, зроблені в різний час. Мухаммедові приписуються тексти і ранішого часу, і пізніші. Із цих записів було зроблено близько 650 р. ...звід, що отримав назву «Коран» («читання»). Книгу цю оголосили священ­ною, позаяк її начебто продиктував самому пророкові архангел Джебраїл (Гавриш); записи, що не ввійшли до неї, було знищено.

Можна вважати встановленим, що Мухаммед справді жив приблизно в 570—632 рр. і проповідував нове вчення спочатку в Мецці, де знайшов мало послідовни­ків, потім у Медині, де йому вдалося зібрати багатьох однодумців; спираючись на них, він підкорив собі Мекку, а незабаром об'єднав більшу частину Аравії під прапором нової релігії. Біографія Мухаммеда позбавлена особливої фантастики (на відміну від євангельської біо­графії Ісуса).

У його проповіді, власне, не було майже нічого ново­го порівняно з релігійними вченнями іудеїв, християн, ханіфів: головне у Мухаммеда —сувора вимога шанувати тільки одного Аллаха та бути повністю покірним його волі. Саме слово «іслам» означає покору/

Віровчення ісламу. На час смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було ще зовсім не оформлене. Головні його положення можна віднайти в Корані, за всієї хао­тичності цієї книги. Пізніше їх розвинули мусульманські богослови.

Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що існує тільки один бог—Аллах; що Мухаммед був його посланцем-пророком; що до нього бог посилав людям і інших пророків —це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухам­мед вищий за них; що існують ангели і злі духи (джини), хоча ці останні, що перейшли в іслам з давньоарабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують його волю; що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають відплату за свої справи: праведні., котрі шанують бога, насолоджувати­муться в раю, грішні й невірні горітимуть у пеклі; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед визначив її долю.

Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими моральними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить. Як іудейський і християн­ський боги, Аллах без жодної розумної причини наперед прирік одних людей на праведне життя і майбутнє блаженство, інших —на беззаконня і загробні муки... А втім у Корані, як і в Євангеліях, бог багатократно іме­нується ласкавим, милосердним. Найважливіша ж якість Аллаха—це його безмежні могутність і велич. Тому й найважливіша догматична і моральна вимога в Корані — це вимога повної, безумовної покори людини волі Ал­лаха.

Наскільки проста догматика ісламу, настільки ж прості і його практичні та обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного: обов'язкова п'ятикратна молит­ва щодня в усталені години; обов'язкове обмивання перед молитвою та в інших випадках, після будь-якого «забруднення»; податок (закят) на користь бідним, фактично — на користь духовенству, щорічний піст (ураза, в десятому місяці — рамазані) протягом усього місяця; паломництво (хадж) до священного міста Мекки, що його правовірний мусульманин мусить здійснити хоча б раз у житті.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним та ін. Нездійсненних моральних вимог в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У сімейній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка—підневільна істота, яку створив Аллах для втіхи чоловіка. Водночас у Корані визнаються люд­ські й громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майно­ві права жінки—право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і суспільне життя му­сульман, політика, правові відносини, суд, культурний уклад —усе це має цілковито підлягати релігійним зако­нам. У попередні епохи в мусульманських країнах спо­стерігалося повне зрощення державної та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спад­коємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував повністю в руках духовних осіб. І кримінальне, і цивільне право ґрунтувалися на релігій­ному законі —шаріаті. Слідкували за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови.

Тому й мусульманське духовенство виконувало й ви­конує скоріше світські, ніж суто релігійні функції. Мулла, що перебуває при мечеті,—це, власне, учитель у церковній школі. Каді—суддя, знавець шаріату. Муф­тій — вищий духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату. Улем—учений богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духо­венства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам — визначний богослов, він же радник володаря. Роз'яс­нення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незапе­речним законом.

Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно релігійним. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи — медресе являли собою своєрідні духовні академії. У них студенти вивча­ли Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання. Мова викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.