Реферат: Криза відносин лікаря до хворого
Крім того обоє ці плини зменшують у певному змісті почуття відповідальності й можливості покладатися на власні сили. Лікар перестає довіряти собі, шукає опори в складній технічній апаратурі, у масі фахівців і в організаційному апарату служби здоров'я. У відношенні хворого він не приймає вже повної відповідальності на себе й жестом кельнера відсилає його до «колеги».
Спробуємо вжитися в іншого партнера й уявити собі, як сучасна медицина представляється в очах хворого. Із преси й популярної літератури він має, можливо, навіть перебільшене подання про її можливості. Авторитет науки, а особливо медичних наук, вийшов непошкодженим, а можливо й укріпленим, у числі деяких наук, з їхньої великої кризи, що принесла із собою остання війна.
От банальний приклад: хворий почуває себе змученим, стомленим; у нього болить голова, колотиться серце, у нього немає апетиту, він не може ефективно працювати, все забуває, всі його дратує. Оскільки давно вже погано себе почуває, він шукає допомоги в чудової сучасної медицини. Стає в чергу, терпляче чекає номерок, а потім лікаря. Хоча в нього й так досить черг у повсякденному житті, однак він розуміє, що потрібно почекати, що в лікарів надто багато роботи, що медицина – це щось велике, майже святе. Нарешті, він попадає до лікаря. Той у нетерпінні вислухує скарги; вони здаються йому банальними, у черзі чекає ще юрба хворих і, можливо, він навіть підозрює, що хворі перебільшують свої недуги, хочуть одержати лікарняний аркуш. Про всякий випадок, щоб не зробити найстрашнішої помилки, тобто не прогледіти яке-небудь органічне захворювання, лікар направляє хворого на різні додаткові обстеження. Знову черги й знову очікування, цього разу вироку щодо того, чи хворий він, або здоровий. Магія цифр і різних знаків, кожний з яких щось означає. Коли пацієнт виявляється знову в лікаря, той цього разу перегортає книгу додаткових аналізів, як суддя паперу, і видає вирок: «Ви зовсім здорові, можливо тільки перевтомлені, це тільки нерви», або: «Можливо, направимо вас ще до фахівця». Фахівець, може бути, трохи розсерджений на лікаря, що надсилає йому такі «банальні випадки». Фахівець адже є апостолом сучасної наукової медицини, що не займається дрібницями, але лише більшими справами, такими, як операції серця, мозку, пересадженнями, майже відродженням з мертвих. Він швидко відбувається від хворого, можливо, продовжує лікарняний аркуш, виписує ліків. А хворий залишається хворим. Він почуває, що з ним обійшлися несправедливо, ніхто не зрозумів його хвороби, навіть ця чудова медицина не може йому допомогти в його стражданні.
Можливо, такий опис буде перебільшенням, але представляється фактом, що сучасна медицина нерідко підводить, особливо в так званих банальних речах.
Ніхто не перешкодить розвитку медицини в напрямку все більшої наукової організації й усуспільнення, тому що тільки на цьому шляху існують можливості її подальшого розвитку. Коштувало б, однак, задуматися над відношенням лікаря до хворого в цій новій, науковій і усуспільненій медицині, а також над тим, як варто формувати не тільки знання, але й характер лікаря, тому що з багатьох ліків лікар, на думку Балинта, мабуть, справедливому, часто буває найважливішим.
Представляється необхідної широка дискусія на цю тему керівників медичних кафедр, лікарів практиків, молодих лікарів і студентів-медиків, а також представників апарата, що організує службу здоров'я. Варто було б обговорити такі проблеми, як реорганізація медичного утворення, спеціалізація, служби здоров'я. Хоча програма навчання сьогодні дуже широка й студент перевантажений занадто великий і часто зайвою масою знань із різних областей медичних наук, однак, перед найпростішими проблемами повсякденного лікарського життя він часто виявляється безпомічним. Із самого початку студент повинен привчатися до цілісного збагнення проблем. Обговорюючи, наприклад, кровоносну систему, варто було б координувати лекції на цю тему по анатомії, фізіології й біохімії. Обговорюючи виразкову хворобу, зв'язувати лекцію патолога з лекціями терапевта, хірурга або навіть психіатра. Студента варто було б з першого років навчання привчати до самостійного ведення хворого, під керівництвом старшого лікаря, розуміє. Варто було б учити дивитися на хворого як на хвору людину, а не як на хворий орган, хворе тіло або хвору душу. У кожному контакті із хворим повинен ураховуватися психологічний аспект, а не тільки соматичний.
Варто було б задуматися про те, чи необхідна при навчанні настільки що далеко зайшла спеціалізація, що у науці безперечно необхідна. Чи не можна було б скоротити навчальні предмети, що викладаються, до найбільш основних. Чи не краще був б акцент у медичному утворенні перемістити з того, що сенсаційне й більш рідко на те, що повсякденно й «банально». Іноді банальні речі можуть стати сенсаційними; у великому ступені це залежить від способу подання. Далі. Чи має зміст продукування все більшого числа фахівців. Чи не створити, хоча це, можливо, звучить парадоксально, спеціалізацію загально практикуючого лікаря. Як редукувати «паперову» роботу, що поглинає масу часу й псує життя як лікаря, так і сестер. Як стабілізувати медичне обслуговування так, щоб той самий лікар і та ж сама сестра могли протягом тривалого часу займатися хворим, щоб він не подорожував від одних до інших. Як зберегти лікарську таємницю й т.д. Проблем багато й не на всі питання можна відразу відповісти, однак, це не дає підстав відмовлятися від їхнього обговорення.