Реферат: Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою

Таблиця 4. Цивілізаційні цикли

Цивілізаційні цикли (за Е. Тоффлером)
1	сільськогосподарчий
2	індустріальний
3	постіндустріальний

Таблиця 5. Розвиток цивілізації (за В. Степіним)

Концепція цивілізаційного розвитку за В. Степіним
1	традиційна	Схід
2	техногенна	Захід

Отже, можна зробити деякі висновки.

Культура – це сукупність духовних можливостей людського суспільства того чи іншого ступеня розвитку.

Цивілізація – сукупність умов, необхідних для здійснення цих можливостей.

Культура завдає смисли і цілі суспільного і особистісного буття.

Цивілізація забезпечує форми соціальної організації, технічні засоби, регламент громадської поведінки.

Культура є ціннісною, пов’язаною з реалізацією людських цілей.

Цивілізація перетворює ідеальні плани культури в реальні програми, до виконання яких залучаються значні маси людей. Вона визначає місце і роль людини в культурі, правила людського спілкування, в яких знаходять більш-менш адекватний вираз цілі та ідеали культури.

Культура розглядається багатьма науковцями як зовнішній по відношенню до людини світ, що впливає на неї, але й протидіє людині. Цивілізація завжди є внутрішнім надбанням людини, розкриває міру її розвитку, внутрішньої гідності, є символом її духовного багатства.

3. Теорії культурно-історичних типів та локальних цивілізацій

Інтеграційні процеси, універсалізація способу життя різних народів і держав виявляються більшою мірою у періоді спокійного еволюційного розвитку локальних і світових цивілізацій.

Світова цивілізація – це етап в історії людства, що характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологічним та економічним способом виробництва, устроєм політичних і громадських відносин, рівнем розвитку духовного виробництва. Зміна світових цивілізації відбиває поступальний рух історичного прогресу, саморозвиток людства.

Локальні цивілізації відбивають культурно-історичні, етнічні, релігійні, економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, пов’язаних загальною долею, відображуючих і переламлюючих ритм загальноісторичного прогресу то з’являючись у його епіцентрі, то віддаляючись від нього. Кожна локальна цивілізація має свої почерк і ритм, що більш-менш синхронізовані з почерком і ритмом світових цивілізацій. Найповніша каталогізація локальних цивілізацій наведена А. Тойнбі (1889-1979). Досліджуючи структуру людства останнього тисячоліття, він винайшов п’ять живих цивілізацій:

1) західне суспільство, згартоване західним християнством;

2) православно-християнське, або візантійське суспільство, розташоване в Південно-Східній Європі та в Росії, Україні, Білорусі;

3) ісламське суспільство – від Північної Африки і Середнього Сходу до Китаю;

4) індуїське суспільство в тропічній субконтинентальній Індії;

5) далекосхідне суспільство в субтропічному і помірному районах Південно-Східної Азії.

Цивілізації постійно розвиваються, мають свій життєвий цикл. За А. Тойнбі, кожна з них проходить у своєму розвитку фази виникнення, зростання, надламу і розпаду.

Культурологічні ідеї М. Данилевського (1822-1885) формувались під впливом природничих наук, зокрема біології, а також того різномаїіття культур народів, з яким європейці зіткнулись у другій половині XIX ст.

В основі доктрини Данилевського міститься ідея обокремлених, “локально-історичних типів”.

Подібно до живого організму культурно-історичні типи знаходяться у безперервній боротьбі один з одним і з зовнішнім середовищем. В силу своєї замкненості між типами практично не існує тієї загальної системи цінностей, на підмурку якої вони могли б консолідуватися. Якщо звернутися до біологічної аналогії, то культурно-історичний тип можливо уподібнути рослині: як баобаб не може рости на чорноземі, так і береза – в саванні.

Як і біологічні види, культурно-історичні типи проходять природні стадії змужнілості, старіння і загибелі. Культурно-історичний тип еволюціонує від етнографічного стану до державного й від нього – до цивілізації.

Хід історії відбивається у зміні витискуючих один одного культурно-історичних типів, які вирізняються релігійними, політичними та соціально-економічними ознаками.

Данилевський вирізняє 10 таких типів, що цілком або частково вичерпали можливості свого розвитку:

– єгипетський;

– китайський;

– ассірійсько-вавилоно-фінікійський, халдейський або давньосемитський;

– індійський;