Реферат: Культура Польщі в XIV-XVI ст.

На початку XV ст. у Польщу проникнуло вчення Яна Гуса. Праці Гуса стали відомі в Польщі ще при його житті і жадібно читалися. На території Польщі з проповіддю гусизму виступав ближній сподвижник і друг Гуса Ієронім Празький. Серед професорів Краківського університету були чехи, переконані гусити – Маврицій Рвачка і Генрик Чех. Одним з активних послідовників Гуса був поляк професор Краківського університету Анджей Галка з Добчина. У піснях, написаних польською мовою які являються одними з кращих літературних творів цього часу, він вихваляв Виклефа, англійського реформатора, вчення якого було використано Гусом, нападав на католицьке духівництво з папою на чолі, що служить антихристу, обманює народ і ховає від нього істину, що укладена в вченні Виклефа.

Католицька церква, на чолі якої стояв краківський єпископ Збигнев Олесніцький, вела запеклу боротьбу з усіма проявами гусизму. Їй удалося домогтися осуду ряду його прихильників. Але вона вже не могла цілком відновити безмежний авторитет, яким користалася католицька ієрархія і, зокрема, її глава – римський папа.

Прогресивні ідеї боротьби проти зловживань папської курії знаходили прихильників і серед не примкнулих відкрито до гусизму діячів польської культури. Одним з найвизначніших їхніх представників був ректор Краківського університету Павло Влодковиц, здобутки якого зіграли велику роль у виникненні польського гуманізму. Патріотичні й антиклерикальні погляди Влодковица були розвиті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Гостророгом, що співчував гуситським ідеям. Гостророг відстоював програму об’єднання польських земель і був виразником раннього етапу формування польської національної самосвідомості.

Серед діячів польської культури середини XV ст. виділяється також професор Краківського університету Ян з Людзиска. Селянин по походженню, він рішуче виступав у захист пригнобленого й експлуатованого селянства. Ці почуття Ян з Людзиска виразив і в привітальній промові, що він говорив від імені університету при зустрічі в його стінах молодого короля Казимира Ягеллончика. Спрямована проти реакційних великих феодалів, перейнята патріотичним підйомом, промова Яна з Людзиска являє собою один з найсвітліших пам’ятників передової польської суспільної думки того часу. Усі ці успіхи в розвитку освіти, мови і науки знаходили висвітлення й у розвитку польської літератури, правда, література XIV ст. ще мало відрізняється від літератури попереднього періоду. Тут така ж бідність жанрів, та ж перевага здобутків релігійного характеру.

Серед добутків світського змісту, написаних латинською мовою, велике місце займають хроніки. Це – хроніка Великопольська невідомого автора, складена в другій половині XIV ст., так звана «хроніка Дзежви», хроніка князів польських, доведена до 1386 р. Що викладає історію Селезії. Автор останньої хроніки, Петро з Бичіни, розглядає Сілезію як невід’ємну частину Польщі.

Особливої уваги заслуговує хроніка, написана Янком з Чарнкова. Її автор, духовний, по походженню міщанин, займав впливове положення при дворі Казимира ІІІ, а після його смерті стояв в опозиції до Людовика Угорського. Хроніка охоплює період правління Людовика. Гострий полемічний тон автора стосовно політичних супротивників відрізняє хроніку Янка з Чарнкова від мнимої безпристрасності інших його сучасників хроністів. Серед здобутків політичного характеру виділяється також присвячена відомим подіям 1311–1312 р. пісня про війта Альберті, авторство якої приписується єпископу познанському Янові з Кемпи, автору декількох пісень релігійного змісту.

3. Література в ХІ V на початку Х V ст.

Література польською мовою представлена в XIV ст. винятково здобутками релігійного змісту. Це – так званий Флорианський псалтир, що є перекладом з чеського оригіналу і уривки життя св. Блажея. От і усе, що дійшло до нас з літератури XIV ст. польською мовою, якщо не вважати численних описаних у латинських судових книгах текстів показань свідків, присяг по різних справах – найдорощого для мовознавця-полоніста пам’ятника живої розмовної мови XIV ст.

Найбільші пам’ятники юридичної думки епохи Казимира III – Віслицкий і Петрковский статути, мова про які вже йшла вище, були написані на латині.

У XV ст. література релігійного змісту починає поступатися місцем писемності світській, з’являються перші публіцистичні праці, розвивається поезія. Латинська мова також переважає в літературі, але і польська мова завойовує собі поступово усе біьші права. Це – результат швидкого росту польського міського населення, результат прилучення до культури широких шарів шляхти, що зміцніла економічно і завойовує політичні позиції. Видатною науковою працею цього часу була «Історія Польщі» Яна Длугоша. Ян Длугош (1415–1480) – краківський канонік, вихованець Краківського університету і секретар єпископа Олесницького, що не розділяв, однак, антинаціональних поглядів останнього. Видатний політичний діяч своєї епохи, він брав активну участь у житті держави, брав участь у дипломатичних переговорах Польщі з Орденом і т.д. По роду обов’язків Длугошу довелося багато подорожувати, що розширило його кругозір і збагатило його бібліотеку великою кількістю рукописів, привезених головним чином з Італії. Длугош сприйняв у гуманістів любов до класичних авторів і класичної латині, якою він володів у досконалості, але світогляд його залишався типово середньовічним, зокрема, авторитет церкви, перевага духовної влади над світською для нього завжди були незаперечні. Це цілком відбилося і на його «Історії Польщі», що тому і не задовольняла його молодших сучасників – польських гуманістів. «Історія Польщі» Длугоша – капітальна праця в 3 томах (12 книгах), що охоплює події з найдавніших часів до 1480 р. Заснована на ретельному вивченні джерел місцевих і іноземних, у тому числі російських літописів, для чого під кінець життя Длугош спеціально вивчив російську мову, «Історія» Длугоша є вершиною середньовічної Польської історіографії. Книги Длугоша перейняті гарячою любов’ю до батьківщини і вірою у велике майбутнє Польщі. Длугош ніколи не втрачав надії на те, що прийде година, коли західні землі знову з з’єднаються з Польщею. Відзначаючи у своїй історії під 1322 р. утрату Сілезії, він виражає відразу тверду впевненість у тім, що «Вроцлав по милості божій коли-небудь з’єднається з королівством».

У XV ст. широко розвивається поезія латинською мовою, як духовна, так світська. Писалися релігійні пісні і гімни на честь святих, а поруч з ними – панегірики на честь сильних світу цього і надгробні епітафії. Збереглася епітафія Владиславу Ягайлу, написана Гжегожем із Санока, діалог, присвячений пам’яті єпископа Збигнева Олесницького, поема про смерть знаменитого польського лицаря Завіші Чорного й ін. Створювалися й епічні добутки, присвячені найбільшим історичним подіям. Одне з них оспівує Грюнвальдский бій, інше описує фатальну битву під Варною. З’явилися перші досвіди в області лірики, спочатку у виді листів до улюблених (чи, скоріше, рецептів, як писати ці листи), що виходили із середовища, студентської молоді, а з другої половини XV ст. вже і дійсно любовні вірші, авторами яких були Гжегож із Санока, Каллимах.

Видним поетом того часу був Станіслав Целєк (1382–1437). Крім релігійних пісень, він писав сатиричні вірші на шлюб Владислава Ягайла з Єлизаветою і поему про Краків, що оспівує красу його природи і його визначні пам’ятки.

Писемність польською мовою й у XV ст. представлена також здобутками релігійного змісту. Зберігся ряд молитов, збірник проповідей (так названі Гнезненскі проповіді), молитовник Навойки. З великих рукописів польською мовою вкажемо на Пулавьский псалтир (переклад з чеського оригіналу) і на біблію королеви Зофї (Сарошпатацький кодекс), написану за замовленням останньої дружини Ягайла (теж переклад з чеського).

До цього часу відноситься ряд перекладів на польську мову пам’ятників польського права. З доручення мазовецького князя Болеслава IV, Свентослав з Войцешина перевів близько 1423 р. Вартский статут Ягайла, а близько 1449 р. – Віслицький статут Казимира III. Був переведений на польську мову і Кодекс мазовецького права. У другій половині XV ст. зроблений переклад з німецького магдебурзьких ортілів, найважливішого пам’ятника міського судочинства.

Існували і поетичні здобутки польською мовою – релігійні пісні, римовані легенди про свята, коляди. Останні становлять особливий інтерес як вірші, що вийшли з народного середовища. Серед оригінальних здобутків заслуговують на увагу так звані «Маріїні пісні», зв'язані з культом діви Марії. До другої половини XV ст. відноситься великий поетичний здобуток «Псалтир, чи п’ятнадцять міркувань про пристрасті господні», написане Владиславом з Гельнева і дуже популярне у свій час.

У XV ст. польською мовою писали вже і світські поетичні твори. Наприклад, існувала польська пісня, що оспівувала Грюнвальдский бій. Пісня ця не дійшла до нас, але її пам'ятали ще в XVI ст. Складені були історичні пісні і про битву під Варною, про татарські навали й ін. Цікавою є поема «Про хлібний стіл», приписувана деякому Слоте (близько 1400 р.). Тут у віршах викладені правила поведінки за столом і повчання, як варто доглядати за своєю дамою.

Особливе місце в світській поезії займають два здобутки, написані на злободенні теми і що вийшли, мабуть, зі шляхетного середовища. Одне з них – «Сатира на ледачих хлопів» – невеликий вірш, що оповідає про виверти і хитрості, до яких прибігають кріпаки, працюючи на панщині, і тим самим відображаючи класові протиріччя в селі. Друге – «Стих об убийстве Анджея Тенчиньского» – зображає боротьбу в місті між шляхтою і міщанами в ньому досконало описується, що дійсно мала місце в 1461 р. подія – убивство краківськими міщанами хорунжого-шляхтича, який обідив одного з ремісників, жорстоку розправу за це убивство з міщанами. Ввесь вірш від початку до кінця пронизано ненавистю і презирством до міщан.

Нарешті, збереглися і ліричні твори польською мовою, уривки віршів на тему про обмануту любов, а частіше любовні листи що вийшли, мабуть, як і подібні їм твори латинською мовою, із середовища студентської молоді.

Таким чином, художня література першої половини XV ст. цілком зберігаючи свій феодальний характер, відрізняється і деякими новими моментами. Гострота спостереження, актуальна тематика, реалістичні окреслення додають їй прогресивні риси. Істотні зміни відбулися наприкінці XV–XVI ст. і в розвитку польської феодальної культури.

Криза феодально-теократичного світогляду, одним з перших показників якого в Польщі була популярність вчення Яна Гуса серед деякої частини міської шляхетської інтелігенції, був обумовлений ростом і загостренням всіх основних протиріч польського феодального суспільства. Він позначався й у здобутках польських публіцистів XV ст. далеких від гусизму. Найбільш талановитим його виразником був видатний публіцист цього часу – Каштелян Ян Остророг (близько 1436–1501 р.), перший у Польщі світський доктор прав. Його перу належить «Меморіал про устрій Речі Посполитої», написаний у 1474–1477 р. Автор його – прихильник сильної королівської влади. Він виступає проти привілеїв церкви, відстоює думку про незалежність влади короля від папи. Ці нові ідеї, що знайшли вираження в політиці короля Казимира Ягеллончика, поширювалися в передових шарах польського феодального суспільства середини і другої половини XVст.

З другої половини XV ст. у Польщі, як і по всій Європі, починає поширюватися новий ідейний плин – гуманізм, що також свідчить, що нероздільне панування феодально-католицької ідеології занепадало. Першими гуманістами і пропагандистами гуманізму в Польщі були видатний політик дипломат Миколай Лясоцький, згадувався вище Ян Остророг, архієпископ львівський Гжегож із Санока і єпископ Перемишльский Петро. Вони були зв’язані з італійськими гуманістами, були шанувальниками науки і літератури, володіли в досконалості класичною латинню, деякі з них, як Гжегож із Санока, пробували свої сили й у поезії. Надалі велику роль у розвитку гуманізму зіграв політичний емігрант італієць Пилип Каллимах. В останні десятиліття XV ст. гуманізм прищеплюється й у Краківському університеті, знаходячи собі прихильників і пропагандистів серед частини викладачів.

Політична і соціальна програма нечисленних ідеологів блоку середньої міської шляхти і торгового бюргерства в першій половині XVI ст. була компромісною. Навіть найбільш видні його представники не поривали з феодальним світоглядом. Використання шляхтою ідей гуманізму і реформації у своїх шляхетних інтересах визначило своєрідність і суперечливість культури польського відродження. Однак значні досягнення польської культури цієї епохи зв'язані зі славними іменами Остророга і Ствоша, Рея і Кохановского, Моджевского і Коперника, з діяльністю цілої плеяди видатних польських гуманістів, виходять по своєму змісті за межі обмеженої політичної ідеології прихильників шляхетно бюргерського блоку. Кращі досягнення культури польського відродження ідуть своїми коренями в народ і його культуру. Рух народних низів у містах, лівий селянський плин в аріанстві формували ту соціально-політичну обстановку, що обумовила поява найбільш прогресивних ідей у здобутках польських гуманістів.

4. Література в кінці Х V – Х V І ст.

У період кінця XV і XVI ст. антинаціональний католицький клір перестав бути монополістом в області культури. Цьому сприяв розвиток у Польщі книгодрукування, що зробило доступними досягнення передової польської наукової і суспільно-політичної думки значно більш широким, чим ранішешарам польського суспільства. Розвиток друкарства сприяв пожвавленню політичної боротьби в країні, поширенню в польському суспільстві гуманістичних і реформаційних ідей, спрямованих на підрив ідеології католицької церкви. Воно стало могутнім фактором у поширенні грамотності, що була до того в основному привілеєм духівництва, при цьому грамотності на рідній польській мові. У польській літературі і мистецтві виступили численні представники шляхти, і окремі вихідці з міщанського стану. Вони були ближче до джерел народної культури. Творчість народних мас мало на них великий вплив. Серйозну роль у розвитку польської літератури і мистецтва зіграв реформаційний рух. Завдяки своїй антикатолицькій спрямованості він сприяв розвитку літератури польською мовою і зміцненню в мистецтві світських мотивів.

В другому і третім десятиліттях XVI ст. розгорнулася поетична діяльність Берната з Любліна. Виходець з міщанства, він був першим поетом, який широко користувавався у своїй творчості рідною польською мовою. Суспільно-політична програма що розвивається ним, була прямою попередницею ідеології революційно набудованого лівого крила польської реформації – аріан, що виступали проти кріпосного права і кріпосницьких порядків.

Одним з головних представників польської літератури XVI ст. зв'язаної з табором протестантської шляхти, був Миколай Рей (1505–1569). Він був тонким і спостережливим сатиричним письменником.

Будучи ідеологом середньоміської шляхти, Рей разом з тим виступав гарячим польським патріотом. Він протестував проти розкоші і надмірностей життя шляхти, показував пропасть, що лежала між селянством і багатою, розгнузданою і розпусною шляхтою. «Добродії пани помиряться, а селянину від цієї сварки завжди перепаде, – говорив Рей.– ящо ти, кріпак, дай курей, дай овець, іди сторожити, ранком біжи за дровами, біжи за пивом, молоти овес, а селянину все-таки скоріше перепаде, чим кому-небудь іншому…». Рей застерігав польську шляхту від майбутньої катастрофи держави, призивав в імя порятунку батьківщини до внутрішнього миру і згоди, бачши в цьому гарантію від усяких замахів на національну незалежність країни. В одному з кращих своїх здобутків, «Життя гідної людини», написаному в 1567–1568 роках, Рей створив ідеальний образ шляхтича, що сидить на землі і займається сільським господарством, що імпонував широким масам середньої шляхти, що переходили на фільварочну систему господарства. Рей заперечував схоластичну науку середніх століть і підкреслював користь житейско-практичної мудрості і знання природи і побуту.

Римсько-католицьку церкву Рей уподібнював отруті, що отруїла країну, павутині, що обплутувала її найтоншими сітками для того, щоб підкорити остаточно Польщу владі Риму. «Ми тремтимо, – викрикує Рей, – перед цим злим римським сусідом, хоча і до цього дня не розуміємо, по якому праву він так глибоко проникнув до нас».

Рей писав винятково польською мовою. Якщо він і вводив у свій текст яке-небудь латинське вираження, то, як правило, відразу переводив його на польську мову. При цьому в більшості випадків Рей переводив латинські цитати дослівно, а пояснював їх своїми словами, іноді в стилі польської народної приказки. Іноді Рей вживав для вираження визначеної думки стислу формулу, моральну сентенцію в стилі байки. Часто він використовував прийом гри слів. У мові Рея відчутно вплив української мови. На ранню творчість, безсумнівно, зробило вплив українське середовище, у якому він виховувався. Йому відомі були українські пісні. Він знав билини про Чурилу Пленковича й інших старокиївських богатирів. Рей – перший справді національний поет і письменник Польщі. Його творчість ішла коренями в культурне життя народу. Звідси таке багатство мови, чисто народних виражень, побутових картин, порівнянь, образів з життя середньомістської шляхти і селянства, витоки сильних реалістичних тенденцій його творчості.