Реферат: Культура та мистецтво Сирії
Хафез Асад займав пости президента, головнокомандуючого збройними силами, генерального секретаря регіонального керівництва Баас і голови Прогресивного національного фронту — коаліції партій, яка має більшість у Народній раді, що складається з 250 депутатів і виконує функції однопалатного парламенту, який обирається загальним голосуванням на 4 роки. Останні парламентські вибори відбулися в 2007 р.
Характеристика населення Сирії
Соціальна структура населення. Більшість жителів країни становлять промислові й сільськогосподарські робітники й члени їхніх родин, трохи менше половини всього населення — селяни й дуже невелика доля — кочові й напівкочові скотарі. Проживаючі в селах селяни трудяться на власній або орендованій землі, однак багато з них змушені задовольнятися сільськогосподарською роботою з наймання. Уряд вживає заходів по підвищенню рівня життя в сільській місцевості: були побудовані дорогі й школи, здійснена велика програма електрифікації.
Етнічний склад. Переважна більшість жителів країни — арабомовні сірійські араби (близько 90%). По віросповіданню вони переважно мусульмани, але зустрічаються й християни. Найбільші національні меншості утворять курди, які становлять бл. 9% населення. Більшість курдів зосереджені в передгір'ях Тавра, до півночі від Халеба, і на плато Ель-Джазира, на північному сході.
Курди сформували громади також на околицях Джераблуса й у передмістях Дамаска. Говорять вони на рідній курдській й на арабських мовах і дотримуються, як і сірійські араби, сунітського напрямку в ісламі.
Основна частина курдів живе в сільській місцевості. Багато курдів ведуть напівкочовий спосіб життя. У містах (в основному в Дамаску й Халебі) курди зайняті насамперед фізичною працею. Заможні курди одержують доходи в першу чергу за рахунок володіння нерухомістю. Деякі курди досягли високих службових постів, але торгівлею вони практично не займаються.
Доля вірменів, другої за чисельністю національної меншості, у складі населення 2-3%. Багато вірменів є нащадками біженців з Туреччини, що прибули наприкінці ХІХ ст., але більша їхня частина емігрувала в 1925-1945 рр. Вірмени сповідають християнство й зберегли свої звичаї, школи й газети. Майже всі вірмени проживають у містах: в основному в Халебі (75%), де їм належить видне місце в економічному житті, у Дамаску (15%) і Хасеке. Як правило, вірмени є торговцями, дрібними підприємцями й ремісниками, серед них також багато фахівців з інженерно-технічною освітою і кваліфікованих робітників, а також осіб вільних професій.
У Сирії проживають також туркмени й черкеси. Туркмени сповідують іслам, носять арабський одяг й говорять арабською мовою. Спочатку вони вели кочовий спосіб життя, але в сучасний час займаються переважно напівкочовим скотарством на плато Ель-Джазіра й у долині Євфрату, біля іракської границі, або землеробством у районі Халеба.
Черкеси відносяться до нащадків кочівників-мусульман, які перебралися в Сирію з Кавказу після його завоювання росіянами наприкінці ХІХ ст.; вони зберегли більшість своїх звичаїв і рідну мову, хоча говорять і на арабській. Приблизно половина черкесів проживала в мухафазі Ель-Кунейтра, але після руйнування ізраїльтянами в жовтні 1973 р. однойменного адміністративного центру більшість перебралася в Дамаск.
Самі нечисленні серед національних меншостей — кочові цигани, турки, іранці, ассірійці, євреї (останні зосереджені в основному в Дамаску й Халебі).
Демографія. У Сирії були проведені три загальні переписи населення. Його чисельність, відповідно до першого перепису 1960 р., становила 4565 тис. чоловік, включаючи 126,7 тис. палестинських біженців. Відповідні показники перепису 1970 р. — 6294 тис. і 163,8 тис., перепису 1981 р. — близько 9,6 млн. і близько 263 тис. чоловік біженців. На липень 2003р. чисельність населення становила 17,56 млн. чоловік. Як наслідок швидкого демографічного росту більшу частину населення країни становить молодь: 38,6% не досягли 15 років, 58,2% — від 15 до 65 років і тільки 3,2% – старше цього віку. Дівчата рано виходять заміж, жінки народжують у середньому по 7 дітей.
Чисельність населення продовжувала збільшуватися швидкими темпами: в 1960-х роках — у середньому 3,2%, в 1970-х — на 3,5%, в 1980-х — 3,6% у рік, однак в 2003 р. знизилася до 2,45%. З 1950-х до кінця 1980-х років рівень народжуваності становив 45 немовлят на 1 тис. жителів. У той же час показник смертності поступово знижувався, з 2,1% на початку 1950-х років до 0,7% наприкінці 1980-х років, в основному завдяки успіхам медицини й різкому скороченню дитячої смертності.
В 1945-1946 рр. кілька тисяч вірменів виїхали із Сирії в СРСР, а після державо створення Ізраїлю в 1948 р. туди емігрувала більша частина з проживавших раніше в країні 30 тис. євреїв. Близько 100 тис. палестинців влаштувалися в Сирії після захоплення Ізраїлем Галилеї.
Населення на липень 2007 р. – 18 млн. 017тис. Приріст населення – 2,4 (на 2007). Коефіцієнт народжуваності – 28,93 на 1000 чоловік (2007). Коефіцієнт смертності – 4,96 на 1000 чоловік. Середня тривалість життя чоловіка — 68,47, жінки – 71,02 років.
Мова в Сиpії
Офіційна мова — арабська. Також поширені англійська, курдська, вірменська, арамейська, черкеська і французька. Багато сирійців добре говорять російською мовою.
Релігійна ситуація
Не менш 90% населення Сирії — мусульмани, причому 75% — суніти, 13% — алавіти, а інші — представники шиїтів-ісмаїлітів і шиїтських сект ісмаїлітів і друзів. Сунізм сповідають араби, курди, туркмени, турки, черкеси. Друзи зосереджені в гірському районі Ед-Друз, до південно-сходу від Дамаска.
До 10% сирійців сповідають християнство. Найбільшим впливом серед християн країни користуються православна греко-візантійська й армяно-григоріанська церкви. Існують також невеликі громади яковитів, маронитів, несторіан, халдеїв, протестантів і католиків. Вкрай нечисленні іудаісти й езіди (йезіди).
Порівняно із прихильниками інших релігій у християнській громаді вище доля городян і солідніше прошарок людей, які одержали вищу освіту, а також представників високооплачуваних «білих комірців» і осіб вільних професій.
Спосіб життя сирійців
Харчовий раціон сільських жителів складається в основному із хліба, рису, кисломолочних продуктів, сиру, маслин і лука. До них додаються гарбуз, горох, кавун, інжир, фініки й виноград, а по святах м'ясо. Краще харчуються й постійно мають у раціоні м'ясні блюда землевласники з більш високими доходами, а також кваліфіковані фахівці й торговці в містах.
Найбільш відомі блюда національної кухні: киббе (телячий фарш в оболонці із пшеничної крупи), мешви (смажена на рожні баранина), хуммос (пюре з великого гороху) і кунафа (солодке блюдо з тесту із сиром, кремом і горіхами, залите сиропом).
Населення міст із середніх і вищих прошарків суспільства воліє носити європейський одяг, тоді як у сільській місцевості носять довгий одяг із традиційними головними уборами. Дома в селах на північно-заході Сирії споруджують із глини й соломи у формі вуликів; житла в південних і східних областях будують із каменю, що типово й для багатих міських кварталів. Середній прошарок городян живе в багатоквартирних будинках, побудованих зі шлакоблокових конструкцій і армованого бетону, а бідняки часто селяться на пустирях, де зводять халупи з підручного матеріалу — бляшаного аркуша й рифленого заліза.
Бедуїни пересуваються традиційними щорічними маршрутами в межах своїх племінних територій, вільно перетинаючи державні кордони. Напівкочівники, що займаються розведенням овець і кіз, переганяють свої череди в зимовий час, але влітку переходять на осілий спосіб життя й звертаються до землеробства. Обидві ці групи живуть у повстяних наметах, а в їхньому харчовому раціоні присутні набагато більше молока й м'яса, ніж у селян.
Традиційно всіма справами села відав староста. Консультативним органом при ньому служили глави інших домогосподарств. На селі зберігаються сімейні й релігійні цінності, шанування старих, гостинність і щедрість, при цьому не втрачена підозрілість до чужинців.
Фундаментальною основою соціальних відносин залишаються родинні зв'язки. Спадкування відбувається по чоловічій лінії. Вийшовши заміж, жінки переїжджають до своїх чоловіків. Городяни середньої ланки живуть малими родинами в окремих квартирах, але підтримують тісні контакти з великим колом родичів.
Шлюби часто укладають без попереднього знайомства нареченого й нареченої. Наречений має право залицятися до за нареченої лише після заручин і тільки в присутності друзів або родичів. У мусульман прийнято давати викуп за наречену. У християн вважається, що наречений повинен забезпечити наречену кімнатою (або, якщо дозволяють засоби, окремим житлом). Родина нареченої, будь то мусульманська або християнська, зобов'язана зібрати придане, куди включаються одяг, дорогоцінні прикраси й домашні приналежності.
Зазвичай чоловік має одну дружину, хоча, за законами ісламу, дозволяється мати до чотирьох дружин і дозволені розлучення. Однак у наш час ця процедура оформляється через цивільний суд. Для християн розлучення утруднене, а багатоженство не допускається.
Положення жінок.
За винятком городян середнього стану, у яких кожна мала родина має у своєму розпорядженні власне житло, молода переїжджає в родину чоловіка, де панує авторитет батьків. Повсякденне жіноче життя обертається навколо домівки; її різноманітять зустрічі з родичами, у селі відвідування колодязя або млина для молотьби зерна, а в місті походи в магазини.
Одягаються жінки скромно й майже завжди виходять на вулицю компанією із двох-трьох чоловік. У свій час використання лицьового покривала було загальновизнаною практикою, однак сьогодні вона не поширена. Багато городянок воліють носити хиджаб — шарф, який покриває волосся, як символ приналежності до ісламу.
Жінка повинна зберігати цнотливість до весілля й вірність чоловікові. Бедуїнки зазвичай виходять заміж дуже рано, до 14 років, сільські жительки й дівчата з робочих родин — у віці 14-18 років, а представниці середніх і вищих класів, незалежно від віросповідання — після 18 років. У порівнянні із чоловіками жінки в цілому мають у суспільстві більш низький статус, який поступово почав підвищуватися завдяки їх більш активній участі в суспільному житті й зміні законодавства. Не допускається вступ у шлюб дівчат молодше 15 років, а жінки одержали право подавати на розлучення й розраховувати на компенсацію, якщо чоловіки необґрунтовано вимагають розлучення. Якщо чоловік бажає мати більше однієї дружини, суддя повинен впевнитися, що чоловік здатний надати своїм дружинам гідне утримання.