Реферат: Лікарські рослини 6

Родина айстрові (складно­цвіті) — Asteraceae ( Composi - tae ).

Багаторічна трав'яниста рослина з білим (молочним) соком, товстим стрижневим добре розвиненим коренем і густоволохатою шийкою. Лист­ки ланцетовидні або довгасто-обернено-яйцевидні чи струговидно-надрізані, у прикореневій розетці їх багато. Квіткове стебло (стрілка) заввишки до 40 см, без листків, дудчасте (порожнисте), на верхівці несе один квітковий кошик. Кошик великий, з численними язичко­вими яскраво-жовтими квітка­ми. Плід — сім'янка з чубком. Після достигання сім'янки ут­ворюють пухнасту сірувато-бі­лу кулю (звідки і назва рос­лини). Плоди розлітаються на повітрі від легкого подиху віт­ру. Кульбаба — найпоширеніша рослина на земній кулі

Цвіте з квітня до вересня.

Росте на луках, полях, у лісах, садах, над шляхами, на сміт­никах.

Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Пів­ночі.

Збирають і заготовляють її на Україні. Для приготування ліків використовують корені кульбаби. Корені викопують з кінця серпня і восени, в період в'янення листя, або навесні, до цвітіння. Викопані корені очищають від землі, надземних частин, кореневих шийок, миють і сушать, попередньо підв'яливши протягом кількох днів на сонці, поки з надрізів кори не припиниться виділення молочного соку.

Сушать у теплому з доброю вентиляцією приміщенні або на печі, розіклавши тонким шаром. На смак кульбаба гіркувата, слизи­ста, без запаху.

Містить інулін (до 40%), гіркоту тараксанін, слиз, цукор, хо­лін, жирну олію.

У народній медицині настої коренів кульбаби використовують як жовчогінний, проносний засіб.

Застосовують як жовчогінний, проносний засіб та для збуджен­ня апетиту—настій 1 столової ложки подрібненого кореня на 1 склянці води п'ють по '/4 склянки 3—4 рази на день за '/2 год до їди. Можна вживати настій 1 столової ложки суміші (по 2 сто­лові ложки) кореня кульбаби, трави чистотілу білого і кореня ревеню на 1 склянці води по '/2 склянки 4 рази на день за '/2 год до їди.

У деяких країнах, зокрема у Франції, листя кульбаби додають до салатів. У нас корінь кульбаби (підсмажений і подрібнений) використовують як сурогат кави.

Латаття жовте — Nuphar luteum L .

Народні назви: глечики жовті, жовта водяна лілія.

Родина лататтєві — Nymphaeaceae .

Багаторічна водяна рослина. Кореневище товсте, завдовжки до 2 м, зелене, з багаточисленними коренями, що укорінюються в мулі, та рубцями — щитковими слідами. Нижні (підводні) листки напівпрозорі, верхні (що плавають на поверхні води) щільні, тем­но-зелені, довгочерешкові, овальні, заокруглені до верху, з глибоко-серцевидною основою, цілокраї. Квітки жовті, пахучі, великі. Чашелистків — 5, вони жовті, нагадують віночок. Пелюсток багато, вони менші за чашо­листки, вузькі, жовті, з медо­вою ямкою на спинці. Тичинок багато, зав'язь овально-конічна, багатогнізда, з сидячою променистою приймочкою. Плід має форму глечика, соковитий, зелений. Насінини оточені повітроносними мішечками, завдя­ки чому не тонуть у воді і роз­носяться на далеку відстань. Цвіте з квітня по вересень.

Жовте латаття поширене по всій території нашої країни, росте заростями в ставках і озерах, а також у річках з ти­хою течією і оболонях, річко­вих затоках, старицях.

Кореневища латаття міс­тять суміш алкалоїдів-нуфаридинів, головним із яких є нуфлеїн. У них виявлено також таніди, метакарбонову кислоту, сахарозу і багато крохмалю. В квітках міститься глікозид наперстянкоподібної дії, в насінні — крохмаль

Збирають кореневища жовтої водяної лілії під час її цвітін­ня і восени. Вони легко висмикуються з води. Корені і черешки обрізують, миють, ріжуть тонкими пластинками, розстилають тон­ким шаром на папері або на мішковині і висушують на добре про­вітрюваних горищах.

У народній медицині відвар кореневищ латаття жовтого засто­совують при запальних процесах травного каналу, ревматизмі, ли­хоманці, захворюваннях шкіри, матковій кровотечі, імпотенції, фри-гідноєті.

Великі дози відвару рослини викликають блювання, пронос, тривалий сон, навіть можуть зумовити смерть внаслідок паралічу центральної нервової системи. Тому необхідно додержувати засте­режних заходів при вживанні їх.

Готують відвар латаття жовтого таким чином. 4 столові ложки подрібнених кореневищ заливають 1 л води, кип'ятять 5—7 хв, охо­лоджують і проціджують. П'ють по 1 столовій ложці 3 рази на де|ь.

Борошно з кореневищ рослини — випробуваний засіб боротьби з тарганами.

Із латаття жовтого виготовляють лютеиурия, що згубно впли­ває на трихомонад, діє бактеріостатичне на грампозитивних мікро­організмів і фунгїстатично — яа патогенних грибів типу Candida, характеризується сперматоцидною активністю. В аптеках є готовий препарат у вигляді 0,5% лініменту, піхвових кульок (по 0,003 г) і таблеток (по 0,003 г). Призначають його при гострих і хронічних трихомонадних урогенітальник захворюваннях, ускладених мікроб­ною і грибковою флорою. У цих випадках піхву обробляють ліні­ментом щоденно або через день. Кульки застосовують у проміжках між процедурами. Необхідно провести 3—4 курси лікування три­валістю 10—20 днів кожний. Кульки або піноутворюючі таблетки лютенурину використовують і як протизаплідний засіб, їх кладуть у піхву за 10—15 хв до статевих зносин. Таблетки перед застосу­ванням слід змочити водою. Лютеяурином лікують екземи, запа­лення порожнини рота тощо. У деяких пацієнтів він викликає місцеве подразнення. Протипоказанням до застосування препарату є індивідуальне неперенесення..

Подорожник великий — Plantago major L .

Народні назви: подо­рожник ланцетолистий, придорожник, ранник, попутник, бабка, припутник, порізник, семижильник, поранник.

Родина подорожникові — Plantaginaceae .

Багаторічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем. Стеб­ло квітконосне, заввишки до 40 см. Листки в прикореневій розетці, яйцевидні, цілокраї, з довгими широкими черешками і 5—9 поздовж­німи жилками. Суцвіття — густий колос з непоказних плівчастих бурих квіток. Коробочка з 8—16 блискучими насінинами (мал. 105).

Цвіте з червня до вересня.

Росте як бур'ян вздовж шляхів, біля жител, на заливних луках, городах, у садах.

Райони поширення — вся тери­торія СРСР, крім Крайньої Пів­ночі.

Збирають і заготовляють на Україні і в центральних областях СРСР.