Реферат: Ліквідація українських монастирів під час хрущовської антицерковної кампанії
Про те, що така робота проводилася, засвідчує той факт, що на кінець антицерковної кампанії, в 1964 р., в Україні залишилося 9 монастирів, у яких проживало 939 самітників. Це Миколаївський жіночий монастир у м. Мукачево Закарпатської області, Вознесенський жіночий монастир у с. Чумалево Тячевського району Закарпатської області, Покровський жіночий монастир у Києві, Флорівський чоловічий монастир у Києві, Успенський чоловічий монастир в Одесі, Михайлівський жіночий монастир у с. Олександрівка Болградського району Одеської області, Воскресіння-Троїцький жіночий монастир у м. Корець Гощанського району Ровенської області, Красногірський жіночий монастир у селищі Баклаївка Золотошського району Черкаської області, Успенська Почаївська лавра в м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області.
Кінець антицерковній кампанії та закриттю монастирів поклав переворот 1964 р., коли М.Хрущова було усунуто від влади. Нове керівництво призупинило наступ на церкву, однак не пішло на зміну трактування релігійного питання. Критиці були піддані методи, які використовувалися, однак не цілі…
Таким чином, ми можемо виділити етапи наступу на православні монастирі в Україні під час антицерковної кампанії:
Підготовча фаза (середина 50-х – 1958 рр.) , коли влада збирала статистичні відомості та формувала фундамент для кампанії, обмежуючи прибутки РПЦ, зменшуючи її землеволодіння, скорочуючи штат працівників тощо.
Злиття монастирів (1959-1962 рр.) , коли шляхом переселення ченців до певних обителей забиралися державою звільнені монастирські споруди.
Закриття (1962-1964 рр.), коли, використовуючи доступні засоби тиску, монастирі практично ліквідовувалися.
Про результати наступу на церкву, проведеного радянською владою на зламі 50-60-х років у сфері монастирського життя, красномовно свідчать цифри. Кількість обителей було зменшено більш як на три чверті – з 40 до 9. Майже втричі скоротилася кількість монахів та монахинь – із 2791 осіб у 1958 р. до 939 у 1964 р. Те, що втратила православна церква, можна виразити в цифрах, але складно визначити те, що втратили віруючі, прості громадяни. В нішу нашої духовності, в котрій займав своє місце Бог, радянська влада спробувала розмістити своїх ідолів, але при цьому лише покалічила душі та життя кількох поколінь, зруйнувала традиційну систему ціннісних орієнтирів і змоделювала прототип “людини радянської”, з комплексами якої ми не можемо розпрощатися й донині.
Джерела та література
1. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К.: Знання, 1999.
2. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі: ЦДАГОУ), ф.1, оп. 24, спр.4263.
3. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 4494.
4. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр.4704.
5. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 4927.
6. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 5116.
7. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр.5028.
8. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 5408.
9. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 6007.
10. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 31, спр. 1235.
11. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 70, спр. 2476.
12. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 70, спр. 2527.
1 Влада використала в цій ситуації в якості прецеденту закриття монастиря в с. Іза Закарпатської області, де медична комісія визначила, що монастирські гуртожитки начебто перебувають в антисанітарних умовах, а серед монахинь поширюються інфекційні захворювання.