Реферат: Лісопромисловий комплекс України

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рів­ненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська об­ласть). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м³ (в 1985 р. — 7,6 млн. м³ ).

Основною галуззю деревообробної промисловості України с меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, куль­турно-побутових, адміністративних та інших громадських при­міщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у За­карпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які ви­готовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіо­нах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Най­більшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) дерево­обробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрого­бицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів ви­діляється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України ви­робляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

На території України вперше паперове виробництво виникло в XXVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIXст. 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропет-ровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р . — 299 тис. т) і 188 тис. т картону ( в І985р.— 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха ірегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентин-е, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, Карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол ви­користовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, Металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні Промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробницт-|о поташу, який використовували як мінеральне добриво. За-Іодська лісохімія виникла у другій половині XIXст. — на почат­ку XXст. У 1923—1924 pp. в Україні вперше організовано про-«ислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський (хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-аротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною е тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та со­няшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по ви­робництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гід­ролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська об­ласть), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Василь­ківський (Київська область) дріжджові заводи.

4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вив­ченню продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних передумовах:

— виконання завдань Державної програми розвитку лісогос­подарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

— використання існуючого промислового потенціалу — ви­робничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

— реструктуризація виробництва, нарощування випуску про­дукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

— нарощування експортного потенціалу галузі. Пріоритетним напрямом розвитку ЛПК є зростання виробни­цтва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутріш­нього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будів­ництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх базі нових технологій, на­самперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якос­ті і конкурентоздатності виробів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних сировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

- поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

- залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

- удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;

- розширення сфери застосування ефективних замінників лісо матеріалів;

- збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макуулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Література

1. Генсирук С. А. Леса УкраиньІ. — М.: Лесная промьішленность, 1975.—280с.

2. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн.: Навч. посібник. — Львів, Світ, 1994. — 472 с.

3. Географічна енциклопедія України: у 3 т. За ред. О. М. Маринич. — К.: Українська Радянська енциклопедія. — Т. 1, 1989. — 404 с; Т. 2, 1990. — 480 с.; Т. З, 1993. — 480 с.

4. Маринич А. М., Паламарчук М. М. Конструктивно-географичес-кие основи раціонального природопользования в Украинской ССР. Теоретические й методические исследования. — К.: Наукова думка, 1990.—200с.

5. Коваль Я. В. Совершенствование лесомользования й лесовосста-новления. — К.: Наукова думка, 1987. — 204 с.

6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.