Реферат: Механізм реалізації форфейтингу

Отже механізм операції форфейтингу можна подати таким чином:

1. Експорте шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу. Попередньо експортер домовляється з покупцем про те, що останньому буде надано відстрочку платежу (середньостроковий кредит).

2. Експортер відвантажує товари покупцеві.

3. Покупець виписує серію тратт або простих векселів і знаходить банк, який надасть гарантії (аваль).

4. Покупець передає прості векселі або тратт з авалем експортеру.

5. Експортер подає отримані боргові зобов’язання форфейтору для обліку.

6. Банк – форфейтор переказує кошти експортеру.

7. Покупець сплачує кредит у міру настання строків погашення векселів.

Отже результат цієї угоди:

· банк, що здійснює форфейтинг втрачає право регресу до експортера;

· покупець отримує кредит строком до 5 ти років;

· експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів;

· форфейтор отримує вкладені кошти у міру погашення покупцем простих чи переказних векселів.

Додатково зауважимо, що експортер може вимагати від імпортера (покупця) внесення авансових платежів (у межах 20% суми угоди). Уцьому разі покупець виписуватиме векселі на суму в межах 80-85% суми угоди.

Оскільки договір форфетавання підписують задовго до фактичного відвантаження товару, між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період (шість і більше місяців). Експортер виплачує форфейтору в цей період комісійні за зобов’язання, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,75% до 0,125% щомісячних). Авансом щомісяця сплачуються комісійні, що викликано необхідністю форфейтора в цей період у будь-який момент виконати свої зобов’язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтор несе процентний і валютний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

У деяких країнах плату за послуги з форфейтування ділять між експортером і імпортером.

Ця плата має покривати:

· вартість наданих коштів;

· страхове покриття від зміни процентних ставок;

· страхове покриття від комерційного й політичного ризиків;

· вартість хеджування щодо валюти, для якої характерний високий валютний ризик;

· прибуток для форфейтора;

Отже, плата за форфейтинг має кілька складових, які відображають різні види ризиків, що їх зазнає форфейтор:

· ризик неплатежу;

· ризик переведення, що криється у неможливості країни покупця виконати свої зобов’язання у іноземній валюті;

· валютний ризик;

· процентний ризик.

Розглянемо деякі з основних видів ризиків, що супроводжують операцію “а-форфе”.

Наприклад, комерційні ризики, пов’язані з невиконанням боржником або гарантом своїх зобов’язань (тут форфейтору важливо оцінити кредитоспроможність гаранта з урахуванням економічних ризиків і ризиків країни). Зокрема, економічні ризики пов’язані з діями урядових органів, які перешкоджають виконанню зобов’язань боржником (тут необхідно оцінювати можливість виконання країною імпортера і гаранта платіжних зобов’язань перед закордонними кредиторами). У разі несприятливого валютного становища країни уряд може вводити мараторій на платежі за кордон на певний строк або вставлювати додаткові обмеження на платежі за кордон, а при відсутності коштів увалюті в центральному банку платіж не може бути здійснений через неконвертованість валюти.