Реферат: Місце і роль права в системі соціальних норм

Кожне суспільство має регулювати відноси­ни між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних від­носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище право характеризує­ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит­ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма­тивно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держа­ви, привело до виникнення різноманітних концеп­цій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поді­ляють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають сис­тему всіх правових приписів, що встановлені, охоро­няються, захищаються державою, мають загально­обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можли­вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа­ви можна віднести такі:

• право — це система правових норм;

• це — правила поведінки загального характеру;

• ці правила мають загальнообов'язковий харак­тер;

• вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

• формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

• установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

• у своїй сукупності регулюють соціальні відноси­ни між людьми;

• правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право, як елемент правової системи, скла­дається з багатьох правових норм. Аби вірно вибра­ти ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднують­ся не за випадковими ознаками, — між ними існу­ють конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регу­лювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регу­люються.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівницт­во до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх до­цільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив­них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті право­вої норми.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно ви­дається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе­решкодному добровільному здійсненню відповідни­ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це сис­тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран­тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від­носини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неодно­рідному суспільстві.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розглянь­мо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють пов­нішому і швидшому досягненню бажаних резуль­татів.

Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різ­них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реа­лізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в ре­гулюванні суспільних відносин зростає значення мо­ральних вимог, у яких знаходять відображення за­гальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо­ральної обґрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,

Правова вимога зміцнення законності та правопо­рядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування пове­дінки особи та інших суб'єктів — адже в умовах без­законня годі й казати про мораль.