Реферат: Міжнародні повітряні перевезення
— Протокол між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про встановлення повітряного сполучення від 30 жовтня 1992 p.;
— Протокол між Урядом України та Урядом Республіки Беларусь про повітряне сполучення від 17 грудня 1992 p.;
— Угода між Урядом України та Урядом Арабської Республіки Єгипет про повітряне сполучення від 22 грудня 1992 p.;
— Угода між Урядом України та Урядом Республіки Грузія про повітряне сполучення від 13 квітня 1993 p.
В основі цих актів є норми Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. та Додатків до неї. Терміни: "повітряне сполучення", "міжнародне повітряне сполучення", "авіапідприємство", "зупинка з некомерційною метою", інші, використані у двосторонніх домовленостях, запозичені із зазначеної Конвенції. У двосторонніх договорах визначено органи, що уповноважені здійснювати керівництво цивільною авіацією; органи, що здійснюють функції цивільної авіації; порядок видання та скасування дозволу на виконання польотів. Зазначено норми про вибір національного законодавства і правил для регулювання прибуття або відправлення повітряних суден, які здійснюють міжнародні польоти, їх експлуатації та навігації. Як правило, застосовують закони та правила тієї договірної держави, де відбуваються ці дії. Договори регулюють використання законів і правил щодо прибуття, перебування та відправлення з території держави пасажирів, екіпажу, вантажу або пошти. Мова йде про застосування правил про в'їзд, виїзд, еміграцію та імміграцію осіб, митних, санітарних тощо. Держави домовляються про обмін текстами цих законів і правил. Звичайно у договорах обумовлюється можливість відкриття представництв іноземних авіакомпаній, діяльність агентів. Держави встановлюють норми про переказ прибутків авіапідприємств. Для здійснення таких переказів можливим є застосування законодавства двох договірних держав. Водночас у договорах можуть мати місце норми, які передбачають умови звільнення від виконання правил договірної держави, наприклад, щодо сплати митних зборів. Так, на основі взаємності, звільняються від митних зборів, зборів за огляд та інших, а також від державних податків, сплачуваних у разі прибуття та відправлення повітряні судна, запаси палива, мастило, інші споживчі технічні запаси, запасні частини, комплектне обладнання, що знаходяться на борту судна, навіть якщо вони використовуються повітряним судном під час польотів.
Вивантаження на території іноземної договірної держави комплектного бортового обладнання, матеріалів та запасів з повітряного судна дозволяється, зазвичай, тільки за згодою митних органів цієї держави до моменту їх реекспорту чи іншого застосування відповідно до митних правил.
Пасажири, багаж та вантаж, які, здійснюючи прямий транзит через територію договірної держави, не залишають транзитної зони аеропорту, підлягають спрощеному митному контролю. Такий багаж та вантаж звільняється від митних зборів та податків.
У договорах передбачають звільнення від усіх митних зборів на основі взаємності офіційні документи з емблемою авіа-підприємства, що беруть участь у перевезенні. Наприклад, багажні бірки, авіаквитки, авіанакладні, посадочні талони, розклади руху, якщо вони ввезені на територію іншої договірної держави для використання винятково авіапідприємством договірної держави.
В міжнародних угодах врегульовано умови визнання кваліфікаційних посвідчень та свідоцтв, на підставі яких дозволяються міжнародні польоти. Двосторонні угоди містять принципи встановлення оплати за перевезення. Якщо держави-учасниці двостороннього договору є членами Міжнародної асоціації авіапідприємств, якою розроблено механізм фіксованих ставок і тарифну резолюцію, застосовувану на договірних лініях, то тарифи встановлюють на підставі цієї тарифної резолюції. Якщо договірні держави не є членами зазначеної Асоціації або відсутня тарифна резолюція, вони встановлюють тарифи, домовляючись між собою. У договорах визначається порядок набрання чинності тарифами та механізм їх зміни.
Держави у двосторонніх угодах можуть визначати напрями співробітництва у сфері авіаційної безпеки. У Додатках до цих угод перелічуються експлуатаційні лінії; авіапідприємства, що виконуватимуть умови міжнародних договорів.
Національне законодавство держав стосовно міжнародних перевезень має переважно матеріально-правові норми. Так, Повітряний кодекс України визначає поняття перевізника. Ним визнається будь-яка юридична чи фізична особа, що виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, виданими компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод за участю України (ст. 59). Іноземні перевізники здійснюють свою діяльність на території України згідно з законодавством України, міжнародними угодами та договорами (ст. 66).
У розділі Х Повітряного кодексу України за назвою: "Міжнародні польоти" вказано, що регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перегинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається органом Державного регулювання діяльності авіації і погоджується з митними органами України. Міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі нормативних актів і правил, що встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України і включаються до збірників аеронавігаційної інформації (ст. 57). У розділі XIV, назва якого: "Відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України", встановлено умови, за яких можлива відповідальність пасажира, замовника і працівника авіації при виконанні повітряного перевезення або авіаційної роботи (ст. 90). Перевізник відповідає за збереження багажу пасажира. Вина перевізника при цьому є необхідною. Перевізник відповідає за збереження вантажу. Його вина презюмується (ст. 91—92). За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі. По-перше, якщо цінність вантажу або багажу оголошена — у розмірі оголошеної цінності. Якщо перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, — у розмірі дійсної вартості. По-друге, якщо цінність вантажу або багажу не оголошена, а також за втрату, пошкодження або нестачу речей, які є у пасажира — в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна (ст. 93). Врегульовано питання відповідальності перевізника за прострочення доставки пасажира, багажу або вантажу (ст. 94). Органи зв'язку можуть покласти на перевізника матеріальну відповідальність за втрату, пошкодження або прострочення доставки пошти, що сталися з вини перевізника, у розмірі, в якому відповідають органи зв'язку перед відправниками або адресатами. Стосовно міжнародної пошти — відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а щодо внутрішньої — згідно з правилами про розмір матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень (ст. 95).
Національне законодавство іноземних держав, як правило, також характеризується наявністю матеріально-правових норм. Таким є, наприклад, Закон Фінляндії "Про договір перевезення авіатранспортом" від 14 січня 1977 p. (зі змінами та доповненнями). Крім іншого, він регулює й застосування Варшавської конвенції 1929 p. Спеціальні колізійні норми для регулювання міжнародних повітряних перевезень не часто зустрічаються у внутрішньому законодавстві держав. Теорія і практика пропонують найрізноманітніші колізійні прив'язки. Так, у деяких європейських країнах (ФРН, Швейцарія) переважно застосовують закон перевізника. В англійській доктрині вважається, що слід застосовувати закон країни, звідки було розпочато політ. Для багатьох держав це означатиме застосування закону держави укладення договору. Можливим є використання закону національності повітряного судна (аналогічно морському праву).