Реферат: Міжнародний досвід організації системи вищої освіти

Реформування української системи освіти тісно пов’язане з корінними змінами у всіх сферах громадського життя. Перехід до ринкових відносин викликає необхідність підвищення якості професійної освіти, більш високого рівня кваліфікації та забезпечення конкурентоспроможності фахівця вже на початку його життєвого шляху. Саме висока професійна підготовка стає фактором соціального захисту людини в нових економічних умовах.

Процес європейської інтеграції освітньої системи при більш активній взаємодії з європейським співтовариством не міг не торкнутися нашої країни. Україна приєдналася до загальноєвропейського процесу, підписавши Болонську декларацію. Болонський процес відкриває перед українським суспільством численні позитивні перспективи. Участь України в Болонському процесі дасть змогу реалізувати стратегію євроінтеграції, підвищити якість освіти, вирішити проблему визнання українських дипломів за кордоном. Це підвищить мобільність студентів, розширить їхні можливості навчатися й працевлаштовуватися в будь-якій країні незалежно від місця проживання. Засобом підвищення мобільності студентів є впровадження системи академічних кредитів, аналогічних ECTS (Європейській кредитно-трансферній системі), уведення двоступеневого навчання, підвищення рівня популярності та престижності української освіти, її привабливості на міжнародному рівні.

Болонський процес покликаний сприяти перетворенню Європи на демократичний та процвітаючий континент з найпотужнішою у світі соціальною політикою й розвиненими людськими ресурсами, а також зробити європейську вищу освіту найбільш конкурентоспроможною в змаганні за інтелектуальні, фінансові ресурси й престиж [1, с.13].

За допомогою єдиної зони вищої освіти Європа зможе підвищити якість і доступність знань і стати, таким чином, конкурентом США, які поки втримують перше місце на ринку вищої освіти. Тому вивчення організації систем освіти в США стає особливо актуальним .

Метою написання статті є аналіз системи освіти США, визнаною найбільш успішною в цій сфері, для пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності вищої освіти в Україні. З мети випливають основні завдання дослідження: 1) розглянути два рівні освіти: бакалаврат і магістратуру, а також досвід використання систем залікових одиниць на прикладі соціально-економічного напрямку освіти; 2) проаналізувати освітні програми: навчальне навантаження студентів, загальна кількість дисциплін за рік навчання, кількість обов’язкових для вивчення дисциплін і дисциплін за вибором студента; 3) показати ступінь свободи студентів при виборі як професійних, так і загальноосвітніх дисциплін. 4) уявлення про структури освітніх програм університетів США, визнаних успішними як у економічному, так і в соціальному відношенні, дає можливість розробки механізмів підвищення якості освіти й у нашій країні.

Дослідженням були охоплені університети, економічні факультети яких посідають перші п’ять місць у рейтингу американських університетів: Масачусетський технологічний інститут (МТІ), Гарвардський, Принстонський, Стенфордський і Чиказький університети [2-4]. У кожному з розглянутих університетів є свої особливості побудови програм як бакалаврату, так і наступних ступенів вищої освіти.

Для оцінки обсягу й змісту освіти, а також якості підготовки студентів використовується система кредитів [5]. У семестрі в середньому налічується 15 кредитів (при денному навчанні не менш як 12 кредитів у семестр, а при вечірньому – усього 8). Відповідно студентові денного відділення необхідно на семестр вибрати 4-6 предметів по 3-4 кредити кожний. Для одержання ступеня бакалавра, тобто за чотири роки навчання, необхідно “заробити” не менше 120 кредитів, з яких 40-60 мають бути за фахом; для одержання ступеня магістра – від 25 до 35 кредитів; ступеня доктора – від 6 до 18 кредитів. Практика (Internship), що є добровільною для студента, при підрахунку кредитів не враховується, але вона має значення для подальшого працевлаштування студента.

У системі вищої освіти кредити застосовуються в різних формах: вони є основою для складання кошторису фінансування, навантаження кафедр, викладачів і студентів, вирішення питання про перехід студента на наступний курс, оплати за навчання. Система кредитів регулює багатобічну діяльність університету: програму навчання, навчальний план, розклад занять, оцінку знань студентів, присудження ступенів, визначення оплати за навчання тощо. Кредити накопичуються й зберігаються, можуть бути передані з одного навчального закладу чи факультету до іншого. Це дає можливість тимчасово припинити навчання, щоб відновити його пізніше. Система кредитів значно полегшує перехід студентів з одного інституту в інший і забезпечує зв’язок між перерваним і відновленим навчанням. Таким чином, система кредитів сприяє створенню спадкоємності як усередині освітньої програми, так і при переході з одного освітнього рівня на іншій.

На першому й другому роках навчання студенти одержують базові знання, а на третьому й четвертому йде інтенсивне вивчення спеціальних дисциплін із програм відповідних факультетів. Навчальний план формується індивідуально, з урахуванням інтересів і прихильностей кожного студента, вимог університету й відповідного департаменту. Практично будь-яка дисципліна кожного з департаментів університету може бути обрана для вивчення студентами, що спеціалізуються по різних напрямках.

Досить поширені так звані комбіновані програми, що дозволяють одержання диплома відразу по двох спеціальностях (majors). Комбінації можуть бути такі: дві спеціальності, кожна з яких вивчається як основна (major+major); основна й друга (не основна) (major+minor) з одержанням диплома й сертифіката відповідно.

Перед початком семестру, визначившись із факультетом, студенти разом із “радниками” – student advisors – складають власні розклади. У програму входять: загальноосвітні предмети – General Education Requirements (GER); обов’язкові спеціальні дисципліни –Required Subjects; дисципліни на вибір із запропонованого факультетом списку – Restricted Electives; виборні дисципліни – Unresticted Electives. Можна вибирати будь-які курси в будь-який час, головне – набрати по кожній із груп дисциплін необхідну кількість кредитів за весь строк навчання.

Для більш детального аналізу розглянемо програму бакалаврату економічного факультету Масачусетського технологічного інституту (МТІ), на якому працюють видатні вчені в галузі економіки, включаючи нобелівських лауреатів, членів Національної академії наук, Американської економічної асоціації та ін.

Студенти, що вибрали своєю спеціальністю економіку (major in economics), по закінченні чотирирічного навчання одержують ступінь бакалавра наук у галузі економіки (BS) або ступінь бакалавра мистецтв (ВА), що припускає вивчення більшої кількості гуманітарних дисциплін.

Спеціалізована економічна освіта в бакалавраті не дає вичерпної професійної підготовки. Його цілями є: вивчення основ сучасної економічної теорії, вироблення здатності до самостійних суджень про проблеми економіки та економічної політики, до проведення кількісного аналізу, формування описових знань про американську та світову економіку.

Студентові надається значна свобода у створенні індивідуальної програми з економіки з урахуванням своїх професійних інтересів. Це здійснюється за допомогою вивчення великої кількості дисциплін на вибір з інших галузей знань, поєднуючи, наприклад, економіку й інженерні науки, економіку й історію, економіку й політологію тощо. За перші два роки студенти повинні освоїти загальноосвітню програму, що в Масачусетському інституті включає 15 предметів з 38 мінімальних курсів, обов’язкових для одержання ступеня (у Гарварді – 10 з 32, у Принстоні – 16 з 30): шість предметів природничонаукового циклу з галузі хімії, фізики, біології, вищої математики; вісім предметів гуманітарного й соціально-економічного циклу, при цьому три предмети необхідно взяти з економічних дисциплін вступного характеру, а п’ять предметів обираються з дисциплін: література й мистецтво; філософія, культурологія, релігієзнавство; мистецтво; історія; соціологія, політологія, психологія, антропологія; два предмети – із природничих наук і технології; обов’язкове вивчення дисципліни “Мистецтво написання”, що припускає підвищення грамотності студента й розвиток навичок аналізу й правильного викладу думок. Також від випускників вимагають знання як мінімум однієї іноземної мови. Мову можна вивчати з будь-якого рівня (початківців, середнього рівня, просунутого рівня). Залежно від рівня визначається кількість досліджуваних дисциплін і час вивчення мови [6, с.48].

Загальноосвітня частина бакалаврату приблизно однакова для більшості американських університетів і, як правило, до кінця другого року студент має обрати свою спеціалізацію. Цикл обов’язкових професійних дисциплін звичайно вивчається на третьому-четвертому році навчання, до нього також входять різні види самостійних дослідницьких робіт студента: принципи мікроекономіки; принципи макроекономіки; прикладна мікроекономіка або теорія мікроекономіки; прикладна макроекономіка або теорія макроекономіки; статистичні методи в економіці; економетрика; есе за однією з тем і усна доповідь; дослідницька робота з економіки або вибірковий курс з економіки.

Цей набір характерний не тільки для МТІ, але практично й для всіх інших американських університетів. Саме такі предмети дають широку наукову базу, що дозволяє студентові перейти до вивчення більш вузьких спеціальних дисциплін. Крім обов’язкових, студент повинен обрати п’ять дисциплін обмеженого вибору із запропонованого факультетом списку: теорія ігор в економіці; психологія та економіка; промислові організації й державна політика; державне регулювання промисловості; економіка охорони здоров’я; право й економіка; економіка й електронна комерція; конкуренція у сфері телекомунікацій; вибрані проблеми політекономії; макроекономіка (просунутий рівень); економіка державного сектора; фінанси; охорона навколишнього середовища й економіка; економіка освіти; інформаційна технологія й американський ринок праці; міжнародна торгівля; праця в індустріальному суспільстві; економіка праці й державна політика; американські стандарти рівня життя й нерівність доходів; розвиток економіки в епоху середньовіччя; сучасні економічні проблеми в історичній ретроспективі; капіталізм і його критики; економічний ріст і розвиток; теорії економічного розвитку [6, с.49].

Загалом розподіл різних блоків дисциплін у бакалавраті зводиться до такого зразкового співвідношення: загальноосвітній блок – 30%, професійний блок – 50% (у якому 20% – обов’язкові дисципліни, 30% – обмеженого вибору); дисципліни вільного вибору – 20%. Магістратура й докторантура (аспірантура) поєднуються в американських університетах у єдиний цикл під назвою Graduate Program. Для вступу до магістратури потрібно скласти спеціальний тест Graduate Record Examination (GRE). Магістратура (2 роки) служить для вивчення прикладних спеціалізованих курсів. Тут особливо великого значення надається економетриці й статистиці – предметам, необхідним для просунутих прикладних досліджень. Список спеціалізованих курсів може, наприклад, включати такі: просунута економічна теорія; альтернативні підходи до економічної теорії; економічний розвиток; фінанси; організація галузевих ринків; міжнародна економіка; економіка праці; монетарна економіка; політична економія; економіка державного сектора; економіка міста.

Докторантура готує головним чином науковців і викладачів університетів. Навчання в ній займає 5-6 років після бакалаврату або 3-4 роки для студентів, що мають ступінь магістра. Для одержання ступеня доктора (Ph) у галузі економіки необхідно скласти кваліфікаційні іспити з економічної теорії, статистики, економетрики й економічної історії, а також написати дослідницькі роботи з економічної історії та економетрики. Студенти докторантури мають можливість викладати у бакалавраті (як правило, це позиція “ТА” – teacher assistant), що дозволяє їм накопичувати необхідний педагогічний досвід. Заключним етапом навчання в докторантурі є написання дисертації.

Проведений аналіз освітніх програм дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на значну академічну свободу американських університетів, усередині науково-педагогічного співтовариства існує консенсус щодо структури навчальних планів і змісту програм у галузі економічної освіти. Обов’язковий компонент навчальних планів для економістів фактично не розрізняється в різних університетах, тому потреби в державних стандартах у цій галузі не виникає, а гнучкий багатокомпонентний навчальний план дозволяє поєднувати необхідні основи професійної підготовки з можливістю обирати індивідуальну стратегію навчання.

Загальними для всіх університетів компонентами у навчанні, які дозволяють здійснити підготовку висококваліфікованих кадрів, є: використання кредитної системи, яка забезпечує гнучкість процесу навчання і мобільність студентів; великий набір спеціальних та сумісних зі спеціальністю дисциплін, серед яких університет визначає обов’язкові дисципліни, дисципліни обмеженого вибору та вільного вибору на кожному рівні освіти; загальна модель здобуття ступеня бакалавра, магістра, доктора, хоча кожен університет розробляє свою власну структуру та зміст програм навчання для забезпечення високого рейтингу університету.

ЛІТЕРАТУРА

1. Курило В.С. Болонський процес як інструмент створення зони європейської вищої освіти // Освіта Донбасу. – 2005. – №3. – С.12-15.

2. http:// econ-www.mit.edu,http://www.economics.harvard.edu.

3. http://www.princeton.edu,http://www.econ-stanford.edu.

4. http://www.uchicago.edu/economics.

5. Карпенко О.М., Котомина Л.И., Шестак Н.В. Европейская система перевода кредитов как гарант академического признания обучения, полученного за рубежом // Инновации в образовании. – 2002. – №1. – С.25-31.

6. Карпенко О.М., Бершадская М.Д. Вознесенская Ю.А., Лукьяненко О.И., Медведева М.А. Высшее социально-экономическое образование за рубежом // Инновации в образовании. – 2004. – №2. – С.47-50.