Реферат: Міжнародний розвиток торгових відносин

Міжнародний розвиток торгових відносин


14.1. НАЙВАЖЛИВІШІ МІЖНАРОДНІ УГОДИ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/14.html - 123#123
14.1.1. КОНВЕНЦІЯ ЮНСІТРАЛ ПРО ДОГОВОРИ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ
Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році.
Вона є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права).
Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року.
Головна мета Конвенції - сприяти уніфікації приватного права різних країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції - зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію.
14.1.2. МІЖНАРОДНІ ПРАВИЛА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ТОВАРІВ
Укладено п'ять головних міжнародних актів щодо перевезення товарів:
1) Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). В Брюссельській конвенції беруть участь порівняно мало держав, однак Гаазькі правила широко застосовуються як типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 році в Брюссельську конвенцію були внесені зміни. Нова редакція отримала назву "Правила Гаага-Вісбі";
2) Гамбурзька конвенція 1978 р. про морські перевезення вантажів. Конвенція набрала чинності, але на практиці не застосовується;
3) Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Варшавська конвенція доповнюється декількома додатковими протоколами та угодами:
- Гаазький протокол 1955 р. про поправки до Варшавської конвенції 1929 р. про уніфікацію деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Беруть участь практично всі країни-учасниці Варшавської конвенції;
- Монреальська угода 1966 року;
- Гватемальський протокол 1971 року;
- Монреальські протоколи 1975 року.
Слід пам'ятати й про те, що далеко не всі учасники Варшавської конвенції і Гаазького протоколу беруть участь в інших додаткових угодах і протоколах. Не всі додаткові протоколи вступили в силу, деякі з них ще не були ратифіковані необхідною кількістю держав;
4) Конвенція 1956 р. про контракти міжнародних автомобільних перевезень товарів (Конвенція CMR);
5) Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ).
Треба мати на увазі, що зміст цих конвенцій охоплює широке коло проблем. Основні вимоги конвенцій стосуються таких питань:
- на які перевезення поширюється дія Конвенції;
- на які вантажі поширюється дія Конвенції;
- роль вини перевізника при встановленні його відповідальності і обставин, які впливають на його відповідальність;
- межі відповідальності перевізника.
Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924р. (Гаазькі правила). Основні положення Брюссельської конвенції (Гаазьких правил):
- дія правил поширюється на будь-які договори перевезення (у тому числі неміжнародні), засвідчені коносаментом або іншим подібним документом, що є підставою для морського перевезення вантажів, але тільки якщо коносамент було видано у країні - учасниці Конвенції;
- дія правил поширюється на будь-які товари, крім:
* живих тварин;
* вантажів, що за договором мають перевозитися на палубі й дійсно перевозяться в такий спосіб;
- перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що шкода була заподіяна із вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винний у заподіянні шкоди (за умови, якщо не доведе інше). Перевізник не несе відповідальності, якщо доведе, що шкоду було завдано не з його вини і не з вини його агентів або службовців. Перевізник не несе відповідальності, якщо збиток є наслідком навігаційної помилки;
- межа відповідальності перевізника: 10 тис. франків Пуанкаре за одне місце або одиницю вантажу або 30 франків Пуанкаре за 1 кг ваги брутто втраченого або ушкодженого вантажу, залежно від того, яка сума більша. Перевізник не може включити в договір положення, що звільняють його від відповідальності, встановленої Гаазькими правилами.
Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924року, зі змінами, внесеними в 1968році (Правила Гаага-Вісбі). Найбільш істотні відмінності Правил Гаага-Вісбі від Гаазьких правил полягають у тому, що:
- Правила Гаага-Вісбі не застосовуються, якщо під час перевезення був виданий не коносамент, а будь-який інший документ;
- якщо позов до перевізника або його агента про відшкодування збитку під час перевезення пред'явлений, і службовець або агент не є незалежним підрядчиком, цей службовець або агент має право скористатися положеннями про звільнення від відповідальності та про межі відповідальності, на які згідно з Конвенцією вправі посилатися перевізник. Суми, відшкодовані перевізником і такими службовцями й агентами, ні в якому разі не повинні в сукупності перевищувати межу, передбачену дійсною Конвенцією.
Гамбурзька конвенція 1978 р. про морське перевезення вантажів ("Гамбурзькі правила"). Гамбурзькі правила були результатом зусиль вантажовідправників розширити свої права по договорах морського перевезення. Вони встановили дуже великі межі відповідальності перевізників.
Хоча формально Гамбурзька конвенція і набрала сили, тобто була здійснена необхідна кількість ратифікацій, на практиці вона не застосовується.
Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Основні положення Варшавської конвенції (зі змінами, внесеними Гаазьким протоколом 1955 року):
1) дія конвенції поширюється на будь-яке перевезення (як за винагороду, так і на безкоштовне), місце відправлення і місце призначення якого, незалежно від того, є або нема перерви в перевезенні або перевантаженні, знаходиться на території двох сторін - учасниць Конвенції або на території однієї країни-учасниці, якщо передбачене припинення на території іншої держави, навіть якщо ця держава не є учасником Конвенції. Декілька послідовних перевезень вважається одним перевезенням, за погодженням держав-членів;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі, крім поштової кореспонденції і поштових відправлень;
3) перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що збиток був заподіяний із вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винен у збитку, якщо не доведе іншого. Перевізник не несе відповідальності, якщо він доведе, що ним і поставленими особами були вжиті всі необхідні заходи для того, щоб уникнути шкоди. У випадку, якщо перевізник доведе, що провина особи, що потерпіла, була причиною шкоди або сприяла цьому, суд може, відповідно до постанови свого власного закону, усунути або обмежити відповідальність перевізника;
4) межі відповідальності перевізника:
- 250 тис. франків (умовної грошової одиниці, що містить 65,5 мг золота проби 900/1000) за одного пасажира у випадку його смерті;
- 250 франків за один кілограм ваги брутто багажу;
- 5000 франків за втрату ручної поклажі на одного пасажира (незалежно від ваги ручної поклажі).
Монреальська угода 1966 р. передбачає межі відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. дол. США, включаючи судові витрати, або 58 тис. дол. без таких. При цьому повітряний перевізник не може посилатися на те, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання шкоди, але може посилатися на грубу провину потерпілого. Монреальська угода застосовується при перевезеннях над територією США.
Гватемальський протокол 1971 р. встановлює відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров'ю пасажира незалежно від провини (відповідальність виключається, якщо шкода викликана станом здоров'я пасажира) і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з Гаазьким протоколом (до 1,5 млн франків). Передбачається збільшення цього ліміту через кожні п'ять років приблизно на 10 %. Відповідальність за втрату багажу покладається на перевізника незалежно від його провини і виключається, коли вона є результатом зовнішніх властивостей багажу або провини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введено особливу межу відповідальності перевізника - 62,5 тис. франків на пасажира. З 55 учасників конференції протокол підписали 21, а ратифікували ще менше.
Монреальські протоколи 1975 р. припускають при оформленні перевезень застосування електронно-обчислювальних пристроїв, а також встановлюють відповідальність авіаперевізника у випадку незбережен-ня вантажу незалежно від його провини. Відповідальність виключається, якщо перевізник доведе, що знищення, втрата або ушкодження вантажу відбулися в результаті властивого вантажу дефекту, якості або неправильного упакування, акту вини або збройного конфлікту, а також акту органу державної влади, пов'язаного із ввезенням, вивезенням або транзитом вантажу.
Конвенція 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів (Конвенції CMR). Основні положення Конвенції 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів (Конвенції CMR) такі:
1) дія Конвенції поширюється на будь-які перевезення вантажів за винагороду, коли місце перевезення і місце доставки вантажів, зазначене в контракті, знаходиться на території двох різних країн, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства (державної приналежності) сторін, що укладають договір. Будь-яка умова договору, що допускає відступлення від умов Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови договору не тягне за собою недійсності всього договору. Якщо перевезення здійснюється декількома перевізниками, то кожен з них відповідає за все перевезення. Причому другий і кожний наступний перевізник, в силу прийняття ним вантажу і накладної, стає учасником договору перевезення на зазначених у накладній умовах;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі;
3) перевізник повинен відшкодувати збиток, якщо вантажовідправник доведе, що збиток був заподіяний з вини перевізника. Якщо вантажовідправник це доведе, перевізник винний у збитку, якщо не доведе іншого. Перевізник не несе відповідальності, якщо доведе, що збиток був заподіяний із вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої. З урахуванням цього положення перевізник звільняється від відповідальності, коли втрата або ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією або Декількома з таких обставин:
* із використанням відкритих або неукритих транспортних засобів, якщо таке використання було спеціально обговорено і зазначено в накладній; із відсутністю або ушкодженням упаковки вантажів, через свої властивості схильних до псування й ушкодження без упаковки або без попереднього їх упакування;
* з переміщенням, навантаженням, розміщенням або вивантаженням вантажів відправником або одержувачем, або особами, що діють від імені відправника або вантажоодержувача;
* із природою деяких вантажів, що через свої властивості схильні до поломки, іржавіння, раптового гниття, усихання, відпливу, нападу паразитів і гризунів;
* із недостатністю або незадовільністю маркування або нумерації вантажних місць;
* з перевезенням тварин;
4) перевізник, його службовці або агенти не вправі посилатися на обставини, що обмежують їхню відповідальність, або перекладати тягар доказу на іншу сторону, якщо збиток був викликаний зловмисним вчинком або відбувся з вини, яка, відповідно до закону, застосованого судом, прирівнюється до злочину.
5) межі відповідальності перевізника: 25 золотих франків за один кілограм ваги брутто. Відправник може зазначити в накладній, за умови сплати обговореної за договором надбавки до плати за провезений, вартість багажу, що перевищує цю межу. В такому випадку перевізник буде відповідати в межах, зазначених у накладній.
Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ). Основні положення Угоди про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенції КОТІФ) такі:
1) дія Конвенції поширюється на будь-які перевезення вантажів за однією накладною на території різних країн;
2) дія Конвенції поширюється на будь-які вантажі;
3) перевізник повинен відшкодувати збитки, якщо вантажовідправник доведе, що збитки було заподіяно з вини перевізника. За умови, що вантажовідправник це доведе, перевізник є винним, якщо не доведе іншого;
4) перевізник не несе відповідальності, якщо він доведе, що втрата або ушкодження вантажу відбулися внаслідок вини позивача, вказівок, зроблених позивачем, прихованих недоліків вантажу, в результаті обставин, яких залізниця не могла уникнути або яким вона не могла запобігти;
5) межі відповідальності перевізника - 17 спеціальних прав запозичення (СПЗ) або 51 старий золотий франк за 1 кілограм ваги брутто. Збитки, нанесені в результаті прострочення доставки, відшкодовуються в розмірі трикратних провізних платежів. Межі відповідальності можуть бути знижені за домовленістю сторін перевезення з відповідним зниженням провізних платежів;
6) якщо здійснюється послідовне перевезення вантажу декільком? перевізниками, кожен перевізник, приймаючи вантаж разом із накладною, стає стороною договору перевезення на умовах, зазначених у накладній. Будь-який із перевізників у послідовному перевезенні відповідає за все перевезення та доставку вантажу. Перевізник, що сплатив компенсацію за втрату вантажу, має право пред'явити регресний позов до залізниці, із вини якої відбулася фактична втрата вантажу.
14.1.3. КОНВЕНЦІЇ ПРО ПЛАТЕЖІ
У практиці є багато способів розрахунків і способів платежів. Можуть використовуватися різні розрахункові документи, наприклад прості або переказні векселі, чеки.
Законодавство багатьох країн про розрахунки і фінансування міжнародних угод відрізняється. Це створює додаткові труднощі і перешкоди. Учасники торгової діяльності давно прагнуть зменшити ці труднощі.
У 1931 році було укладено Женевську конвенцію, що встановлює Уніфікований закон про чеки. Вона допомогла позбавитися багатьох ускладнень, викликаних відмінностями в законодавстві різних країн про чеки.
У 1930 році було ухвалено три міжнародні угоди про розрахунки векселем:
- Женевська конвенція про Уніфікований закон про переказний і простий вексель. Конвенція зобов'язує держави-учасниці прийніти законодавчі акти про векселі єдиного зразка, встановленому в Конвенції;
- Женевська конвенція, що має на меті вирішення деяких солізій законів про переказні і прості векселі. В міжнародній торгівлі нерідко виникає питання про те, право якої країни варто застосовувати для вирішення того або іншого питання. Торговці можуть самі домовитися про застосоване право. Проте в багатьох випадках держави обмежують свободу договору в цьому питанні. Крім того, сторони можуть просто упустити деякі питання у своїй угоді, навіть якщо їхня свобода договору з цих питань не обмежена. В цьому випадку проблема застосовуваного права теж буде дуже складною. Такі труднощі можуть виникнути і при видачі векселя. Щоб їм запобігти, було укладено цю конвенцію. Вона встановлює єдині правила про застосоване право з питань вексельного обігу, яким країни - учасниці повинні користуватись;
- Женевська конвенція про гербовий збір щодо переказного І простого векселів. У багатьох країнах для оформлення векселя необхідне сплатити спеціальний збір. Конвенція зобов'язує держави-учасниц встановити у своєму законодавстві, що несплата такого збору не повинна означати недійсність прав і обов'язків, що випливають із векселя.
Ці три конвенції значно полегшили розрахунки в міжнародній торгівлі. Проте їхнім головним недоліком було те, що в них не брали участі багато країн, у першу чергу - країни з "англо-американською" системою права (наприклад, Велика Британія, США, Індія).
В серпні 1987 р. ЮНСІТРАЛ випустила у світ Конвенцію про міжнародний переказний і простий вексель. У 1988 році Конвенція була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН і стала відкритою для підписання і ратифікації. Вона містить положення про новий, єдиний документ, що можна буде використовувати в різноманітних банківських і правових системах.
Конвенція може допомогти перебороти суперечності, зокрема, у положеннях про вексель Уніфікованого торгового уложения США й Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, Актах про переказний вексель Великої Британії (Женевські конвенції 1930 p.).
Серед інших документів ЮНСІТРАЛ із міжнародних платежів можна назвати Типовий закон про міжнародні кредитні розрахунки. Держави можуть використовувати їх як основу для свого законодавства.
ЮНСІТРАЛ, проте, далеко не єдина організація, що вносить пропозиції про уніфікацію і гармонізацію приватного права. Наприклад, УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права) організував дипломатичну конференцію в 1988 році, на якій було ухвалено Конвенцію про міжнародний факторинг.

14.2. ГОЛОВНІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/14.html - 123#123
14.2.1. СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ
Угода про створення Світової організації торгівлі (COT) набрала чинності 1 січня 1995 року. Створення цієї організації було результатом останнього раунду переговорів країн - членів ГАТТ - Уругвайського раунду.
Угода про створення СОТ (Марракешська угода) має чотири додатки.
До першого додатка входять:
- Генеральна угода з тарифів і торгівлі;
- 12 угод, що розвивають і доповнюють різноманітні положення ГАТТ;
- Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС);
- Угода про аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі;
- цілий ряд договорів, що стосуються специфічних питань, таких як порядок тимчасового призупинення державою - членом СОТ своїх зобов'язань за Угодами Уругвайського раунду, правила тлумачення винятків із принципів ГАТТ/СОТ і т.ін.
До другого додатка входить Розуміння про врегулювання спорів, що виникають із приводу тлумачення і застосування Угод Уругвайського раунду.
Третій додаток - Механізм перегляду торгової політики. Ця угода встановлює процедуру міжнародного контролю за дотриманням Угод Уругвайського раунду.
Четвертий додаток - Багатосторонні торгові договори, участь у яких необов'язкова ("plurilateral agreements").
В рамках ГАТТ/СОТ діє правило про єдність зобов'язань, за яким держави, що бажають стати членами СОТ, повинні приєднатися до всіх угод, на які поширюється це правило.
Правило про єдність зобов'язань поширюється на всі Угоди Уругвайського раунду, за винятком двох угод, що входять у четвертий додаток:
- Угоди про державні закупки;
- Угоди про торгівлю цивільними повітряними суднами.
СОТ створена, в першу чергу, для того, щоб сприяти виконанню цього пакету угод, що разом називають Угодами Уругвайського раунду. Вони містять вимоги, яких мають дотримуватись всі держави - члени СОТ. Суть цих вимог полягає в тому, що:
- держави - члени зобов'язані проводити постійні переговори, націлені на зниження мита;
- держави - члени зобов'язані утримуватися від дискримінації між товарами і торговцями з різних країн. Наприклад, ставка мита має бути однаковою стосовно всіх товарів певного виду;
- СОТ дозволяє державам "захищати" свій внутрішній ринок, але ці обмеження повинні бути тільки у формі тарифів. Це означає, що заборонені такі засоби обмеження імпорту, як:
* занадто складні митні процедури;
* завищені митні збори;
* складні процедури підтвердження походження товарів;
* деякі види державних субсидій підприємствам;
* стандарти на товари.
СОТ містить декілька винятків із цих загальних правил. Багато таких винятків встановлюють більш "м'які" вимоги до держав, що розвиваються. Ці "послаблення", проте, не змінюють загальної суті вимог СОТ і націлені лише на полегшення тимчасових труднощів, із якими зіштовхуються країни, що розвиваються. Майже всі ці винятки носять тимчасовий характер.
Інші винятки дозволяють усім державам застосовувати нетарифні заходи обмеження імпорту у певних випадках, як, наприклад, кількісні обмеження у випадку різкого погіршення платіжного балансу або різкого збільшення імпорту, що завдає "значний збиток" виробникам у країні імпорту.
На відміну від угоди ГАТТ, що стосувалася тільки торгівлі товарами, СОТ також прагне до того, щоб зменшити обмеження на торгівлю послугами.
Міжнародна торгівля послугами - порівняно нове явище. Держави мають незначний досвід спільної роботи у зменшенні бар'єрів щодо торгівлі послугами.
В рамках Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) країни - члени СОТ взяли на себе зобов'язання не припускати дискримінації між особами, що надають послуги, максимально зменшити обмеження участі іноземних підприємств на ринку послуг. ГАТС створило основу для подальших переговорів по зменшенню обмежень вільної конкуренції між торговцями послугами різних країн.
Так само, як і торгівля послугами, поза "компетенцією" ГАТТ знаходилися і питання захисту прав інтелектуальної власності.
Вступивши в силу 1 січня 1995 року, Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі, вимагає від кожної держави - члена СОТ забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності шляхом:
- цивільно-судових заходів;
- спеціальних заходів на кордоні, що містять у собі конфіскацію і знищення товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності;
- адміністративних заходів;
- кримінальних заходів.
У ТРІПС основна увага приділяється саме цивільним засобам захисту, оскільки вони є найбільш зручними й економічно вигідними для держателя прав інтелектуальної власності (наприклад, власника патенту або ліцензіата).
Важливою частиною норм СОТ є вимоги щодо прозорості торгового законодавства країн-членів, відкритості у відносинах. Кожна держава повинна надавати іншим членам СОТ й зацікавленим особам (наприклад торговцям) максимально повну інформацію про чинні заходи регулювання торгівлі і про нові заходи, вжиття яких планується. Наприклад, ГАТТ вимагає від держав завчасно публікувати всі нові державні акти, що торкаються зобов'язання країни за угодами СОТ.
Орган із вирішення спорів. Між державами нерідко виникають спори про тлумачення положень СОТ.
Якщо дві держави - учасниці СОТ розходяться в думці щодо тлумачення або застосування угод Уругвайського раунду, перше, що вони повинні зробити, - це спробувати врегулювати свої протиріччя на двосторонній основі.
При цьому вони можуть попросити Генерального секретаря СОТ або іншу особу виступити посередником для врегулювання спору.
Тільки якщо протягом 60 днів після початку врегулювання спору на двосторонній основі сторони не досягай згоди, вони можуть звернутися в Орган із вирішення спорів. Після цього Орган виносить за матеріалами справи рішення або рекомендацію.
Генеральна рада як Орган із вирішення спорів створює Третейську групу для розгляду спору і його вирішення. Третейська група має складатися з трьох осіб, якщо тільки сторони спору не домовляться про те, що Третейська група має складатися з п'яти осіб.
Третейська група об'єктивно оцінює фактичну сторону справи, а потім визначає, наскільки ті заходи або дії, з приводу яких виник спір, відповідають правилам і принципам системи угод Уругвайського раунду. Не пізніше, ніж через дев'ять місяців після початку розгляду спору, вона повинна винести своє рішення і сформулювати його в письмовому вигляді. Це рішення потім передається в Орган із вирішення спорів.
Якщо одна зі сторін спору не згодна з висновками Третейської групи, справа може бути передана на розгляд Апеляційному органу. До апеляційного органу входять сім постійних членів. У розгляді кожної окремої справи беруть участь три особи.
Апеляційний орган переглядає рішення Третейської групи тільки з питань права, не торкаючись фактичної сторони справи, і не пізніше, ніж через 90 днів передає винесене рішення в Орган із вирішення спорів.
Орган із вирішення спорів повинен розглянути отриманий звіт не пізніше, як через дев'ять місяців після створення Третейської групи, якщо на її рішення не подавалася апеляція. У випадку ж, якщо така апеляція подавалася, рішення має бути винесено не пізніше, ніж через дванадцять місяців після створення Третейської групи.
Які наслідки може мати рішення Органу з вирішення спорів. Насамперед, якщо Третейська група або Апеляційний орган вирішать, що порушення правил ГАТТ/СОТ дійсно мало місце, то сторона повинна негайно привести торговий режим у відповідності до цих правил. Якщо з якихось причин вона не в змозі негайно привести свої правила торгового режиму у відповідність до правил і принципів ГАТТ/СОТ, Орган із вирішення спорів може дозволити зробити це протягом "розумного періоду часу".
Якщо протягом "розумного періоду" таких заходів вжито не було, країна, що постраждала від такого порушення правил ГАТТ/СОТ, може вимагати виплати компенсації. Також передбачено, що сторона-поруш-ник може сама виплатити таку компенсацію.
Нарешті, якщо сторона-порушник продовжує застосовувати у своєму внутрішньому законодавстві правила, що суперечать нормам і принципам якоїсь з угод ГАТТ/СОТ, стороні, що постраждала, може бути надане право тимчасово не дотримуватись цих угод у відносинах із сто-роною-порушником. При цьому у випадках, коли це можливо, такі заходи мають стосуватися тільки тієї частини відповідної угоди, яку було порушено іншою стороною.
У деяких випадках, і тільки якщо інші заходи не дали бажаного результату, Орган із вирішення спорів може надати постраждалій стороні право не дотримуватися норм відразу декількох угод у рамках Уругвайського раунду (наприклад, у відповідь на порушення норм ТРІПС не дотримуватися відносно держави-правопорушника норми ГАТТ).
Варто підкреслити, що застосування подібних санкцій припускається тільки як "крайній захід" і не є головним завданням Світової організації торгівлі, воно полягає у зміцненні стосунків між державами-членами, які продовжують звертатися у СОТ для врегулювання міжнародних торгових спорів.
Важливим досягненням багатосторонньої торгової системи є те, що дотепер абсолютна більшість держав світу визнають роль СОТ у регулюванні міжнародних економічних відносин і її компетенцію у вирішенні питань зовнішньої торгівлі.
Можна впевнено стверджувати, якщо процес розвитку СОТ буде продовжуватися в тому ж напрямку, від цього виграють всі країни світу.
На сьогодні членами СОТ є 135 держав.
Австралія
Австрія
Ангола
Антигуа і Барбуда
Аргентина
Бангладеш
Барбадос
Бахрейн
Беліз
Бельгія
Бенін
Болгарія
Болівія
Ботсвана
Бразилія
Бруней
Буркіна-Фасо
Бурунді
Велика Британія
Венесуела
Габон
Гаїті
Гайана
Гамбія
Гана
Гватемала
Гвінея
Гвінея-Бісау
Гондурас
Гонконг
Гренада
Греція
Данія
Дар-ес-Салам
Демократична Республіка Катар
Джібуті
Домініка
Домініканська Республіка Еквадор
Європейські Співтовариства
Єгипет
Замбія
Зімбабве
Ізраїль
Індія
Індонезія
Ірландія
Ісландія
Іспанія
Італія
Камерун
Канада
Кенія
Киргизстан
Китай
Кіпр
Колумбія
Конго
Корея
Коста-Рика
Кот д'Івуар
Куба
Кувейт
Латвія
Лесото
Ліхтенштейн
Люксембург
Маврикій
Мавританія
Мадагаскар
Макао
Малаві
Малайзія
Малі
Мальдівські Острови
Мальта
Марокко
Мексика
Мозамбік
Монголія
Маурітіус
М'янма
Намібія
Нігер
Нігерія
Нідерланди
Нікарагуа
Німеччина
Нова Зеландія
Норвегія
Об'єднані Арабські Емірати
Пакистан
Панама
Папуа-Нова Гвінея
Парагвай
ПАР
Перу
Польща
Португалія
Руанда
Румунія
Сальвадор
Свазіленд
Сенегал
Сент-Вінсент і Гренадини
Ще 31 країна має статус спостерігача в СОТ:
Сент-Кітс і Невіс
Сент-Люсія
Сінгапур
Словаччина
Словенія
Соломонові Острови
Сполучені Штати Америки
Сурінам
Сьєрра-Леоне
Таїланд
Танзанія
Того
Тринідад і Тобаго
Туніс
Туреччина
Уганда
Угорщина
Уругвай
Фіджі
Філіппіни
Франція
Центрально-Африканська Республіка
14.2.2. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І СВІТОВИЙ БАНК
Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений у результаті Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. Його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
У МВФ діє досить складна система голосування. Кожен член МВФ має певну кількість голосів, що, як правило, залежить від фінансового внеску кожної країни в МВФ.
Спочатку метою МВФ було забезпечити стабільність курсів валют країн-членів. Кожна держава брала на себе зобов'язання підтримувати курс своєї валюти на певному рівні щодо долара США. Курс долара також був закріплений на певному рівні щодо золота. Ця система зазнала краху між 1971 і 1973 роками, багато в чому в результаті рішення США припинити використання "золотого стандарту".
До 1978 р. МВФ встановив плаваючі валютні обмінні курси. Роль МВФ тепер полягала в тому, щоб здійснювати моніторинг проблем платіжного балансу, змін валютних курсів і контролювати зміни в обмінних курсах тощо.
У 1969 році МВФ створив "спеціальні права запозичення" (СПЗ). СПЗ - штучна "валюта", курс якої формується на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни). Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він у такий спосіб може стати міжнародним макроекономічним регулятором. Багато країн, у тому числі США, виступали і виступають проти цього, і попит на СПЗ завжди відставав від зростання світової торгівлі. З іншого боку, останнім часом зростає підтримка збільшення ролі СПЗ із боку таких країн, як Японія.
МВФ як "суворий вчитель". Будь-який член МВФ має право користуватися фондами МВФ пропорційно його фінансовій участі в цій організації.
Після того, як у 1982 році Мексика заявила, що вона знаходиться в небезпечній близькості до дефолту, МВФ став відігравати головну роль у реструктуризації зовнішніх державних боргів. МВФ почав висувати вимоги до економічної політики країн-кредиторів. Він вимагав від них приймати плани економічного розвитку, що включали:
- зменшення бюджетних витрат;
- зниження економічної активності;
- зменшення середніх прибутків.
Держави, що намагаються фінансувати свій зовнішній дефіцит шляхом зменшення резервів іноземної валюти, можуть звернутися до МВФ за кредитом. МВФ видає кредит, якщо він вирішить, що труднощі з платіжним балансом носять тимчасовий характер, і тільки в обмін на зобов'язання відповідного уряду змінити економічну політику і зменшити дефіцит. Позичальниками МВФ можуть бути не тільки країни, що розвиваються. Наприклад, у 1976 році Велика Британія звернулася до МВФ із проханням про надання кредиту.
Згода МВФ на надання кредиту часто служить свого роду сигналом для приватних позикодавців, підтвердженням кредитоспроможності держави.
Кредити і гарантії. В межах МВФ створено Фонд розширеного фінансування, Програму компенсаційного фінансування, Фонд структурних змін.
У рамках Фонду розширеного фінансування надаються кредити під зобов'язання країни-позичальника виконувати трирічну програму економічного розвитку, почати виплату боргів за кредити не пізніше як через чотири з половиною роки після його одержання і завершити виплату протягом шести років.
Програма компенсаційного фінансування існує для надання кредитів державам, що відчувають різке падіння цін на експортовані товари, викликане зовнішніми чинниками.
Фонд структурних змін дає можливість найменш розвинутим країнам одержувати кредити на пільгових умовах:
- 0,5 % річних, що значно нижче звичайної процентної ставки за кредитами МВФ;
- більш тривалі терміни виплати кредитів.
Кредити в межах цього фонду даються під зобов'язання держави-позичальника здійснити програму економічних реформ, у результаті якої має поліпшитися платіжний баланс і початися економічне зростання.
14.2.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА І РОЗВИТКУ
В Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) беруть участь 25 держав. Загальне населення держав - членів ОЕСР складає 16 % від світового, а загальний обсяг виробництва - дві третини світового обсягу. Конвенція про створення ОЕСР виділяє три мети створення цієї організації:
1) забезпечити максимально можливий рівень стійкого розвитку за одночасної підтримки фінансової стабільності;
2) сприяти вільній торгівлі;
3) сприяти економічному розвитку в менш розвинутих країнах.
Вищим органом організації є Рада, що складається з постійних представників держав-членів. При Раді працює виконавчий комітет, що налічує 14 членів, 7 з яких представляють найбільш розвинуті індустріальні держави.
В ОЕСР працює цілий ряд спеціалізованих комітетів, що проводять регулярні зустрічі. В рамках цієї організації укладаються численні угоди, що мають міжнародне значення (табл. 11). Важливою частиною роботи ОЕСР є одержання достовірної економічної інформації від країн-членів і формування прогнозів економічного розвитку. Прогнози ОЕСР раз у два роки публікуються в її періодичному виданні - "Economic Outlook".


ОЕСР споконвічно була форумом для обговорення глобальних економічних проблем і можливих шляхів їх вирішення для країн-членів. Крім цього, тепер важливою функцією ОЕСР є розробка різного роду аналітичних та інформаційних матеріалів і публікацій.
14.2.4. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
Європейський Союз (ЄС) - об'єднання держав, головною, але не єдиною метою якого є зняття обмежень економічної діяльності між країнами-членами.
Основні правила ЄС:
- вільне пересування товарів у межах ЄС, без будь-яких перешкод, митних процедур, мит і т.ін.;
- єдині для всіх країн ЄС ставки ввізного мита відносно товарів, що ввозяться через кордон;
- товар, завезений через кордон ЄС, може без перешкод пересуватися по всій його території;
- вільне пересування в рамках ЄС капіталу, робочої сили, технологій та інших "чинників виробництва";
- гармонізація законодавства країн-членів із суттєвих економічних питань, включаючи транспортні послуги, оподаткування, організацію підприємств (форми юридичних осіб, вимоги до реєстрації і т.ін.), фінансові питання;
- на території ЄС усі розрахунки здійснюються в єдиній валюті - евро (до 2002 р. поряд з евро могли використовуватися також національні валюти країн-членів).
ЄС безпосередньо обмінюється дипломатичними представництвами з країнами, що не є його членами, випускає єдині паспорти ЄС, починає переговори й укладає міжнародні договори. В рамках ЄС обговорюються питання здійснення єдиної оборонної політики. Всі ці заходи свідчать про прагнення держав-членів перетворити ЄС на щось більше, ніж просто економічний союз.
В основі ЄС лежить цілий ряд міжнародних договорів. У розвитку економічної інтеграції (тобто в усуненні бар'єрів у торгівлі) важливу роль відіграють органи ЄС, оскільки вони наділені самостійними функціями у прийнятті рішень (Рада міністрів, Комісія, Європарламент, Суд ЄС, Економічний і соціальний комітет).
Рада міністрів уповноважена приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери повноважень Євросоюзу відповідно до зазначених угод. При цьому рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів або одноголосно (з цілого ряду питань).
Комісія складається з членів, що відбираються за ознаками загальної компетенції і максимальної незалежності. Члени Комісії призначаються за згодою між країнами-членами. Головна функція Комісії - нагляд за застосуванням угод, укладених у межах ЄС. З цією метою Рада міністрів має право наділяти її повноваженнями.
Європарламент складається з депу?