Реферат: Міжнародний валютний фонд

Істотну роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет (МВФК, англ. International Monetary and Financial Committee). C 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих держав МВФ, в тому числі від Росії, і збирається на свої сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; подання Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Подібну роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду (Joint IMF - World Bank Development Committee).

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада МВФ обирає на п'ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на березень 2009 р. - близько 2478 чоловік з 143 країн). Він повинен бути представником однієї з європейських країн. Директор-розпорядник (з листопада 2007 р.) - Домінік Стросс-Канн (Франція), його перший заступник - Джон Ліпскі (США)

Статутний капітал МВФ складає близько 217 млрд СПЗ (на січень 2008 року, 1 СПЗ дорівнював приблизно 1,5 долар США). Формується за рахунок внесків держав-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у СДР чи у валюті інших членів, а інші 75% - у своїй національній валюті. Виходячи з розмірів квот розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ.

Найбільшою кількістю голосів у МВФ (станом на 16 червня 2006 року) мають: США - 17,8%; Німеччина - 5,99%; Японія - 6,13%; Великобританія - 4,95%; Франція - 4,95 %; Саудівська Аравія - 3,22%; Італія - 4,18%; Росія - 2,74%. Частка 15 країн учасниць ЄС - 30,3%, 29 країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку мають у сукупності 60,35% голосів у МВФ. На частку інших країн, які складають понад 84% кількості членів Фонду, припадає лише 39,75%.

У МВФ діє принцип «зваженого» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ суми цього внеску. У тому випадку, якщо країна купувала (продавала) СПЗ, отримані їй при первинній емісії СПЗ, число її голосів збільшується (скорочується) на 1 за кожні 400 тис. куплених (проданих) СПЗ. Ця корекція здійснюється не більш ніж на 1 / 4 від числа голосів, отриманих за внесок країни в капітал Фонду. Такий порядок забезпечує більшість голосів провідним державам.

1.4 Членство в організації

Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

• Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

• Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

• Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою. Квоти мають такі функції:

-- Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

-- За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

-- Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.

Розмір квот визначається при вступі країни в МВФ, а потім переглядається кожні п'ять років. Розрахунок проводиться за допомогою різних формул, які відрізняються елементами та їх значимістю. Зараз використовуються такі формула:

♦ Скорочена Бреттон-Вудська:

Q = (0,01 Y + 0,025 R + 0,05 P + 0,2276 VC) (1 + C / Y),

♦ Повна:

Q = 0,0045 Y + 0,05218008 R + 0,039 (P + C) + 1,0432 VC,

де Q - квота, Y - ВНП, R - середньомісячний рівень резервів, P - середня щорічна сума поточних платежів, VC - змінюваність поточних надходжень, яка визначається як одне стандартне відхилення від п'ятирічного змінюваного середнього значення.

Ці формули використовувалися при перегляді квот у 1990 р. Для визначення початкового розміру квоти так само робляться розрахунки за допомогою всіх формул. Потім співробітники Фонду порівнюють отримані результати з відповідними показниками країн зі схожими показниками економічного розвитку та рекомендують розмір квоти. Розраховані квоти можуть бути основою для обговорення та внесення змін з урахуванням всіх аспектів і функцій квот у МВФ.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, дуже сильно різняться розміри часток і кількості голосів кожної країни. Так, урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої сімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і виплатить повної суми внеску.

1.5 Співробітництво МВФ з Україною

Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень - Special Drawing Rights).

Постійним представником МВФ в Україні є Макс Альєр.

Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США.

Необхідно зауважити, що частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.).